1.5. Структура концепта

Неоднорідність терміну пов’язана з тим, що він володіє складною, багатомірною структурою, яка включає в себе асоціації, емоції, оцінки, національні образи та конотації, властиві певній культурі. Структура концепту є складною. Її неоднорідність стала очевидною ще з самого початку досліджень. Кожен з вчених пропонує свою оригінальну теорію, яка описує будову концепту.

Структура даного поняття детально описана Ю. С. Степановим, за словами якого концепт має багатошарову структуру. Різні шари – це результат культурного життя різних епох. Вчений виділяє в структурі концепту все що належить до будови поняття, а з іншого боку, все, що вказує на концепт, як факт культури, він виділяє три компоненти, або три «шари».

По-перше – це основна, актуальна ознака концепту. У цьому шарі він актуально існує для всіх користувачів певної мови, як засіб їх взаєморозуміння та спілкування. Будучи засобом спілкування концепт у цьому шарі включається в розумові категоризації, пов’язані саме зі спілкуванням.

Другий шар концепту складається з додаткових «пасивних» ознак, котрі є вже неактуальними «історичними». В додаткових, «пасивних» ознаках свого змісту концепт є актуальним лише для деяких соціальних груп. Ці ознаки, головним чином, активізуються при спілкуванні людей у певній соціальній групі, спілкуванні їх між собою, а не зовні, з іншими групами.

Третій шар концепту – це його внутрішня форма, зазвичай зовсім не усвідомлювана і відображена у зовнішній, словесній формі. Внутрішня форма, або етимологічна ознака відкривається лише дослідниками та для дослідників. Але це не означає, що для рядових користувачів певної мови цей шар взагалі не існує. Він є для них опосередкованим, як основа на якій виникли і тримаються інші шари значень [61, с. 46].

На думку інших лінгвістів, таких як В. І. Карасик, Г.Г. Слишкін, С. Г. Воркачев обов’язковою складовою концепту є наявність в структурі понятійного, образного та в першу чергу ціннісного елементу [59, с. 39]. Будь-яка мовна одиниця може слугувати для утворення в колективній свідомості лінгвокультурного концепту. Носій мови має певні уявлення про комунікативний етикет, володіє набором фраз, якими можна користуватися в визначеній ситуації. Ці ознаки є формацією понятійної складової концепту – його фіксації, опису, дефініції.

Концепт народжується як образ, але здатен поступово перетворюватися із образа чуттєвого в розумовий. Образна складова проявляє себе при аналізі експериментальних даних. Будь-який член соціуму має представлення про спілкування в той чи іншій ситуації, ці представлення наглядно-асоціативні. Образний компонент слугує для опредметнення метафор, за допомогою яких людина осягає абстрактні сутності. Метафора – це засіб за допомогою якого втілюються абстракції. Говорячи про ціннісне відношення можна відзначити, що до різнобічних видів дискурсу відносяться вислови, які мають пряму та непряму оцінність.

Формування концепту певного дискурсу може базуватися на прикладі чужого або власного комунікативного досвіду.

Різні шари концепту є результатом культурного життя різних епох, тому метод вивчення концепту повинен бути сукупністю декількох методик.

Огнєва О. А. також підтримує точку зору вищезазначених дослідників, вона вважає що дана класифікація є найбільш відповідною при дослідженні художньої концептосфери.

Також слід зазначити про тенденцію, яка з’явилась внаслідок дослідів Р. М. Фрумкіної, яка виокремила ядро та периферію концепту. Багато вчених продовжили йти по сліду дослідниці та вважають, що структуру концепту можна уявити у вигляді кола, яке має ядро та периферію. Ядро – це словникове значення той чи іншої лексеми. Периферія – це суб’єктивний досвід, різнопланові прагматичні складові лексеми, конотації та асоціації [42, с. 30]. Іншими словами, ядро – це первинні, найбільш яскраві образи, основні поняття зафіксовані в словникових дефініціях. Ядро найкраще відображає семантику ключового слова(лексеми), яке має концепт, воно відображає загальновідомі та універсальні знання. В свою чергу периферія – це конотативні та асоціативні значення, котрі привносяться культурою і реалізуються при певному наборі індивідуальних слів-репрезентантів.

У літературознавстві, як і в лінгвістиці, при аналізі структури концепту дослідники використовують метод руху від ядра до периферії так і виокремлення словникового значення слова.

Також, дослідженням структури літературного концепту займалася Н. А. Афанасієва, яка розглядає художній концепт, як пошарове формування та виділяє понятійний, асоціативний, образний шар та шар гештальтів, але правильність подібної структури викликає сумніви, тому що концепт – це нероздільна одиниця свідомості, а дослідниця при аналізі змішує методологію використовуючи семантичний та когнітивний підхід. Тому точніше сказати, що у структурі художнього концепту можна виділити предметно-понятійний, асоціативно-образний та символічний компонент. Форми презентації цих шарів концепту можуть бути різноплановими. Предметно-понятійний шар репрезентується через фрейм-структури – носії типової, упорядкованої інформації; асоціативно-образний шар описується через метафоричні інваріанти; символічний шар потребує інтерпретації. Образ та поняття можна тлумачити через їх словарні значення, оскільки вони мають предметне значення, тоді як символ та концепт потребують особливих словників символіки та ментальності. Компоненти структури пов’язані між собою. В. В. Колесов, вказував на те, що рух змісту здійснюється у часі та просторі. Символи представляють чистий простір, вони не є постійними та плинними, тобто представляють чистий простір певної культури, але існують поза часом, і тим самим формально протилежні образам [27, с. 61]. Тільки в системі співвідношення ключових ознак певної культури, шифрованій у слові, лише парадигматично можна відтворити концепт, об’єктивуючи по сліду його руху в послідовному перетворенні форм – через поняття, образ та символ.

І. А. Тарасович, дотримувався подібної точки зору стосовно структури концепту, він виділяв, предметний, понятійний, асоціативний, образний, символічний та ціннісно-оціночний шар. Була представлена ще одна модель структури художнього концепту: внутрішня форма-ядро-актуальний шар, де, ядро розкривається за допомогою дефініцій в тлумачних словниках, а актуальний шар – це конкретна реакція читача на представлення, яке знаходить своє втілення у концепті. Вченим була запропонована ідея того, що розгляд концептів та їх взаємодії повинні включати не тільки методику внутрішнього структурування – виявлення актуалізованих шарів в концептах різного типу, а також основних засобів вербалізації їх змісту. Ракурс досліджень в цьому випадку зміщується в сторону аналізу художніх концептів в динамічному аспекті - як складових когнітивних структур (фрейму, сценарію, метафоричних та метонімічних моделей, концептуальних полів) – з паралельним виявленням структурної специфіки певних ділянок концептуального простору.

Але, структуру художнього концепту можна розглядати, як валентну структуру, яка є відкритою для взаємодії. Така модель дає можливість зрозуміти, що взаємодія концептів у художньому тексті відбувається через взаємодію їх компонентів. Вона показує, що у тексті відбувається нелінійний тип зв'язку у поєднанні з символами та дає уявлення про те, що кожен елемент концепту активізується, вступаючи у зв’язки з концептуальними структурами особистої свідомості.

Тобто літературний концепт, який характеризується наявністю звукового, предметного, понятійного, асоціативного, образного, символічного та ціннісного компоненту, може бути розглянутим з точки зору валентності. Звукова валентність представлена мовленнєвим знаком, та її основною функцією є мовленнєве репрезентація концепту; предметна валентність співвідносить концепт з денотатом, який є частиною предметного, тобто реального світу; понятійна валентність пов’язує концепт з його словарною дефініцією, тим сам фіксуючи та визначаючи його стандартний набір ознак, які ідентифікують більшість представників певної культури; асоціативна валентність – це можливість поєднання, концепт співвідноситься з іншими концептами за подібністю або ж за контрастом; образна валентність визначає розкриття рис концепту на базі модальностей органів чуття; символічна валентність – забезпечує здатність заміщення – символічного застосування мовленнєвого знаку; ціннісно-оціночна валентність визначає сприйняття та оцінку, емоціонально-оціночна виявляє маркування концепту.

Отже, можна припустити що, метод визначення структури концепту у літературознавстві залежить від інтенції автора та від жанру твору. Взаємозалежність жанру тексту та ключового концепту як засобу накоплення значень в тканині твору пояснюється вибором автора певних мовленнєвих засобів та семантичних потенцій, закладених у концепті.

Розділ 2.Концептосфера роману «Собор Паризької Богоматері» В.Гюго