1.4.Співвідношення термінів «концепт», «слово» «поняття», «значення»

В науковому середовищі поняття «концепт» можна вважати одним із самих дискусійних. На цьому ґрунті формуються критичні підходи до концептології, але вони не заперечують існування концепту. Подібні підходи, загалом, ґрунтуються на доволі зрозумілих речах. Концепт ірреальний, конструкт, абстракція. Його називають одиницею свідомості, але що це означає? Красива філософська ідея, але яким чином пояснити її з наукової точки зору? Дослідники не можуть безпосередньо спостерігати свідомість, вони не мають подібних засобів. Тобто, саме умовність терміну слугує причиною затуманення його визначення, тому кожен вчений інтерпретує його на власний розсуд.

Дуже інформативною є стаття О. В. Кравченко, який стверджує, що вивчення концепту – це лише модна тенденція. Але якщо проаналізувати зміст багатьох публікацій на тему концептів, то може виникнути відчуття déjà vu: замінивши модне слово «концеп» на слово, яке вийшло з моди «значення» чи «поняття», можна побачити, що у більшості випадків концептуальний аналіз не дуже відрізняється від функціонально семантичного аналізу. Також, автор показує, що дане поняття має дуже неоднорідний характер, тому деякі вчені виділяють прямо протилежні визначення концепту, наприклад, такі автори, як З. Д. Попова та І. А. Стернін, стверджують, що – концепт квант структурованого знання, але потім стверджують, що знання, котрі формують концепт, представленні та упорядковані у вигляді компонентів – когнітивних ознак та когнітивних класифікаторів [29, с. 118]. О. В. Кравченко задається питанням, концепт – це квант знання, чи знання – це квант концептів? Щоб відповісти на це питання, необхідно більш детальніше розглянути дискусійний сторони даного поняття.

Такі дослідники, як А. П. Бабушкін, Г. Г. Слишкін, С. Г. Воркачов та багато інших вважають, що концепт завжди має словесне вираження, обов’язково названий словом, інакше неможливо говорити про існування концепту. Але, як вже зазначалось вище, Д. С. Лихачов, стверджував, що у кожного окремого концепту існує окрема словарне значення слова з особистим чи народним досвідом людини. Він оточений емоційним та експресивним ореолом. Крім того, слід зазначити формування взаємовідношення концепту та слова, яке описують у своїх працях З. Д. Попова та І. А. Стернін, слово представляє концепт не повністю – воно може передавати своїм значенням тільки деякі концептуальні ознаки, які являються релевантними для спілкування. Слово є лише засобом доступу до концептуального значення.

Найбільш велика різниця між концептом та словом полягає у тому, що внутрішнім змістом слова – є значення, тобто семантика і конотації – сукупність сем та лексико-семантичних варіантів. Що стосується концепту – то його внутрішня складова – це сукупність значень. Тобто, слово має певне значення, яке є пов’язаним з конкретним, не завжди одиничним словом, воно несе чітку функцію – номінативну або дефінітивну. Слово у своїй складовій має прямий зміст та переносний, і в той же час воно може не мати нічого спільного з загальним змістом, який у нього вкладає людина, яка говорить. Більш того словом можна виразити те, що людина говорить, а не те, що людина хоче сказати.

Щодо концепту, то він може бути співвідносним з чітко вираженим одиничним поняттям. На відміну від слова, концепт має більш глибоке поняття, тому що він включає в себе дуже велику кількість змістів, дуже велику кількість значень та має функцію поєднати те, що слово іменує несумісним.

Також, слід зазначити, що для інтерпретації іномовного слова, або цілого тексту використовується саме концепт, тому що він має більш розгалужену систему аналогів слів іншомовного походження, він є розкритим для знаходження або створення іншомовного аналогу. Концепти підбирають еквіваленти, які найбільш підходять за своєю темою, змістом. В свою чергу, слово такої функції не має, воно лише твердий еквівалент, який виражається одним звуковим набором.

Крім того, концепт може включати в себе принцип антиномічності, тобто суперечність між двома порізно спрямованими твердженнями, кожне з яких правомірне в межах даної системи і кожне з яких має однаково переконливо логічне обґрунтування. Така закономірність концепту зазвичай знаходить своє вираження у різнопланових художніх творах.

Ще один фактор, який розмежовує концепт і слово – це формування концепту, в якому велику роль грає суб’єктивний початок, який виконує нестандартну функцію, він є одним із імпульсів зміни (напрямку) концепту та дозволяє виокремити ще одну відмінність: концепт – більш динамічне явище, яке стрімко змінюється. Для слова не є характерним подібна суб’єктивність та динамічність. Слід зазначити, що динамічна природа концепту є дуже важливою, тому що світ постійно змінюється, з’являються нові течії, які потребують оперативного впровадження в свідомість людини.

До того ж, для позначення деяких явищ не існує окремої лексеми, тому концепт може бути вираженим більш складною структурою, а не одним словом.

Отже, слово і концепт матеріалізується в одному звуковому та буквеному комплексі, і саме ця обставина породжує великий ряд питань. Проаналізувавши роботи багатьох дослідників, які стосуються відмінних та подібних рис даних понять, можна визначити, що концепт – це в першу чергу ментальна одиниця, яка в процесі вербалізації може бути виражена у вигляді одного або цілого комплексу слів, а може так і залишитися у свідомості людини. В свою чергу, слово має тільки конкретне значення, або декілька значень, які є відображеннями певного предмету, дії, ознаки, явища і так далі. Концепт несе в собі деяку ідею, а слово залишається тільки засобом вираження, інакше кажучи мовленнєвим інструментом, тобто головною характеристикою слова є значення та зміст. Будь-яке слово може бути концептом, але концепт не повинен ставати словом, він може виражати себе за допомогою набору слів, можливо зображення або унікального знаком, який є зрозумілим тільки для певного кола людей, а може і ніколи не знайти своє вираження, так і залишившись в свідомості свого творця.

Можемо припустити, що незважаючи на той факт, що багатьма дослідниками підіймалось питання співвідношення концепту і слова, між вищезазначеними одиницями немає нічого спільного. По-перше, вони існують на різних рівнях. Концепт – одиниця свідомості, слово – одиниця мови. Слово визначається матеріально – як послідовність звуків та символів. Концепт не має матеріального визначення. Він може мати матеріальне вираження, це вираження може бути словом, тільки вираження і сам концепт – природно, різні речі.

По-друге, концепт як одиниця свідомості містить у собі певний комплекс образів. Не маючи спеціальної освіти, ми нічого не можемо сказати стосовно того, як ці образи кодуються в свідомості, але цілком очевидно, що кодуються вони не тільки словами. Кольори, форми і взагалі дані від усіх п’яти органів чуття являються частиною концепту. Словами його можна тільки описати.

Тому, якщо навіть ми і візьмемо пов’язані один з одним слово і концепт, співвідноситись вони будуть не ближче, чим предмет та ідея предмету.

Також, неоднозначний характер має проблема співвідношення концепту та значення слова. Ці явища – когнітивної природи, вони представляють собою результат відображення та пізнання дійсності у свідомості людини. Однак, значення і концепт – продукти діяльності різних видів свідомості – концептуального та мовленнєвого [63, с. 148]. Тобто, значення слова – це предмет, чи ті предмети, до котрих певне слово застосовується, а концепт – це безпосередньо зміст слова.

Відомо, що мовленнєві засоби своїми значеннями передають лише частину концепту, це обумовлено тим, що існує багата кількість синонімів, різних дефініцій та текстових описів одного й того ж концепту. Значення слова – це лише спроба дати загальне уявлення про зміст певного концепту, представити його характеристики даними, конкретним словом. Є. С. Кубрякова, вважає, що співвідношення між концептом і значенням слова має дуже складний характер, концепт розширює значення слова, залишаючи можливість для створення емоціональної аури слів. За своєю сутністю значення слова енциклопедичне, воно передає лише деяку частину знань людини про світ. Основний об’єм інформації знаходиться в свідомості людини, у вигляді концептів різної складності та абстрактності, які постійно збагачуються та поповнюються новими характеристиками, які в свою чергу потребують нових форм вербалізації.

Отже, значення слова виражає деякі концептуальні ознаки, але не в повному об’ємі, концепт має більш ширшу та складнішу структуру. Тобто, концепт може мати багаточисленні додаткові змісти, які пов’язані з різними знаннями та асоціаціями людини.

Можемо зробити висновок, що значення слова вже ближче до концепту, ніж саме слово. Але концепт може бути значно ширшим, іноді його неможливо охопити одним словом, він може потребувати довгого опису. Значення слова позначає об’єкт безпосередньо, слугує його ярликом. А якщо назвати людині назву концепту, то тим самим неможливо вказати безпосередньо на об’єкт, можна лише викликати в свідомості слухача різні образи та думки на певну тему, тобто концепт тільки указує. Концепт пов'язаний зі своїм змістом асоціативно. А слово пов’язане зі своїм змістом цілком абстрактне: ніхто не може сказати, чому «книга», «квітка», «любов» позначаються саме такими символами/звуками (виключенням є тільки звуконаслідування).

Також, предметом суперечок та багаточисленних дискусій серед дослідників викликає співвідношення концепту та поняття.

Вчені, котрі досліджують дане питання розділилися у своїх судженнях на два протилежні напрямки. Перша група дослідників до якої можна віднести В. А. Маслову, В. І. Карасика, І. А. Стерніна, розмежовують дані терміни та вважають, що концепт – є більш розгалуженою одиницею, ніж поняття, оскільки ціле завжди більш об’ємне, ніж його частина. Інша група вчених, А. П. Бабушкіна, М. Ю. Шведова, М. В. Нікітіна, дотримується думки, що дані терміни мають однакову природу, вони є тотожними, синонімічними та немає об’єктивних підстав для їх розмежовування.

Подібна дискусійність викликає необхідність звернутися до походження та генетичного зв’язку концепту та поняття, прослідкувати їх етимону. Першоджерелом терміну концепт – є романомовний ареал. В латинській мові слово conceptus присутнє у вигляді наступного дериваційного ланцюга: conceptus «накопичення, зачаття, плід», capio «брати, отримувати, осягати, засвоювати», concipio «збирати, приймати, вбирати в себе». В філософських працях мислителів, які писали латиною, починаючи з античності і до Нового часу, основним терміном для позначення розумової сутності було слово conceptus.

У французькій мові термін «концепт» вживався доволі нечасто, в окремих працях філософів. Лише у кінці XIX століття даний термін набув широкої популярності серед франкомовних авторів, які розуміють concept, як «поняття, задум», на тому ж рівні вживається слово notion «пізнання, поняття».

В італійській та іспанській мові, навпаки concetto, і відповідно concepto, вживалися на ранніх літературних етапах, та також у своїй сутності означали «поняття, зміст, ідея».

Що стосується германського ареалу, то у сучасній німецькій мові слово Begriff є продовженням латинського conceptio, воно означає «поняття, уявлення», begreifen «розуміти, осягати», greifen «схоплювати, ловити». Майже така ж ситуація прослідковується і в англійській мові, де concept фіксується словниками, як «поняття, ідея, концепція». Більшість авторів, які пишуть англійською чергують слова «поняття» та «концепт» наділяючи їх одним і тим же значенням.

У російській мові термін «концепт» набув своєї популярності, коли вчені провели межу між концептом та поняттям, особливо в гуманітарних науках. Подібне розгалуження проходить за наступним принципом, поняття – це те, що людина може сконструювати, для того щоб мати можливість розмовляти однією мовою при обговоренні певних питань; концепти – існують поза рамками, їх люди конструюють з певною мірою (не)впевненості. Іноді референти даних термінів збігаються.

Але, при перекладі на російську мову слова лат. conceptus, англ. concept и фр. concept інтерпретатори зазвичай використовують еквівалентні між собою концепт і поняття, тому що це ніяк не впливає на значення написаного.

Отже, якщо відштовхуватись від історії самого змісту терміну «концепт», можемо констатувати, що концепт і поняття тісно пов’язані між собою, що приводить до частого змішування термінів. Тому що вони наділені спільною ідейною базою, що дає можливість визначати концепт і поняття двома іпостасями однієї ментальної сутності. Розгалуження даних термінів має суб’єктивний та конвенційний характер, який слугує тільки задля зручності наукового аналізу.

Але, щоб краще розуміти загальну дискусійність питання, звернімось до найпоширеніших точок зору сучасних вчених, які схильні розділяти концепт і поняття.

Один з перших серед дослідників почав говорити про різницю між поняттям та концептом В. З. Дем’янков, який вважав, що ці терміни – історичні дублети, російське поняття дублює латинське conceptus. Однак, у сучасному (науковому та ненауковому) узусі данні терміни розходяться у вживанні [22, с. 35]. Також, вчений стверджує, що концепти реалізуються у поняттях.

В. І. Карасик, також зіставляє данні терміни, які називає найпоширенішими для назви ментальних утворень та відзначає їх прагматичні та змістові відмінності. Вчений дійшов висновку, що концепти не тільки по-різному розуміються, але і представляють собою сутності з протилежними та несумісними ознаками [26, с. 26]. Наприклад, поняття більш відкрите до визначень, ніж концепт. Також, концепти характеризують буття з усіх його сторін, поняття є одним із модусів вивчення концепту, тобто один з його структурних компонентів.

Дискусійність даного питання намагається вирішити В. А. Маслова, яка проаналізувала дослідження вітчизняних та іноземних вчених, серед яких Ю. С. Степанов, С. А. Аскольдов, Д. С. Лихачов, А. П. Бабушкін. Дослідниця приходить до висновку, що диференціації концепту і поняття обумовлені тим, що при аналізі концепту вчені можуть спиратися лише на непрямі дані, тому що мають справу з сутностями змісту, котрі не даються досліднику в безпосередньому сприйнятті. Якщо поняття – це сукупність пізнаних суттєвих ознак об’єкту, то концепт – це ментальне національно-специфічне утворення, планом змісту котрого є сукупність вся знань про певний об’єкт, а планом вираження – сукупність мовленнєвих засобів (лексичних, фразеологічних, параміологічних і так далі) [43, с. 27]. Концепт і поняття мають схожу внутрішню форму, але це різні терміни, вони не знаходяться у взаємній та однозначній відповідності. Концепт – відносно стабільний та сталий когнітивний зліпок з об’єктом дійсності, тобто він пов’язаний зі світом більш безпосередньо, ніж поняття. В. А. Маслова також наголошує на тому, що поняття включає в себе суттєві та необхідні ознаки, а концепт – не суттєві ознаки, він оточує себе емоційним, експресивним, оціночним ореолом, це той «клубок» уявлень, знань, асоціацій, переживань, котрий супроводжує слово та поняття, яке воно виражає [40, с. 38].

У своїх дослідженнях Ю. С. Степанов спочатку висловлює точку зору, що концепт – це явище того ж порядку, що і поняття. Вчений акцентує увагу на тому, що за своєю внутрішньою формою дані терміни однакові, тому що концепт є калькою з латинського conceptus «поняття», та від дієслова concipere «зачинати», тобто у науковій мові дані терміни іноді можуть виступати синонімічно, одне замінює інше. Ю. С. Степанов припускає можливим визначити концепт, як поняття, але більш розширене у результаті розвитку сучасної науки. І, в той же час, дослідник констатує, що у сучасному світі дані терміни доволі чітко розгалужені та являються термінами різних наук: поняття вживається загалом в логіці та філософії, тоді як концепт вживається в науці про культуру, в культурології та лінгвістиці. Звідси їх неминуча та небажана інтерференція. Ю. С. Степанов обумовлює свої висновки, тим що, поняття «це те що визначається», а концепт «те що переживається», тобто він включає у себе не тільки логічні ознаки, але і яскраві деталі, які є характерно протилежними [60, с. 40].

Але, не всі вчені погоджуються з тим, що концепт і поняття – це терміни, які потребують диференціації. Наприклад, А. А. Худяков, вчений-лінгвіст, який присвятив багато праць, щоб розгадати ментальну складову слова, вважав, що концепти – основна форма реалізації понятійного мислення, понятійний інвентар» [69, с. 102].

Подібної точки зору дотримується А. П. Бабушкін, дослідник вважає, що терміни поняття і концепт є тотожними, і констатує, що на сьогоднішній день у науковій середі відбувається витіснення терміну «поняття», адже, сьогодні вчені майже не оперують терміном «поняття» в його класичному змісті та вважають за краще говорити про розумові структури, які іменуються концептами [5, с. 14].

Цікавою є точка зору А. Д. Гетманової, яка диференціює концепт і поняття, та ототожнює концепт зі значенням імені та визначає його як спосіб, яким ім’я позначає предмет, тобто, інформацію про певний предмет, котра знаходиться безпосередньо в імені. В свою чергу, поняття, дослідниця розуміє, як форма мислення, котра відображає істотні ознаки одноелементного класу чи класу однорідних предметів. В мові поняття відображаються засобами слів або словосполучень [11, с. 18]. Але, з вищезазначеного постає питання, якщо ім’я,– це слово або словосполучення, яке позначає певний предмет, то випливає, що предмет і поняття це одне й теж саме? Отже, повертаючись до означення концепту за А. Д. Гетмановою, і беручи до уваги вищевстановлену ідентичність предмету і поняття, можемо зробити висновок, що концепт являє собою засіб, котрим ім’я означає «поняття» та предмет.

Таким чином, можемо прийти до висновку, що не існує певної аксіоми у вирішені дискурсу стосовно розмежування термінів «поняття» та «концепт». Дані терміни є близькими за своїми характеристиками, вони обидва відносяться до ментальної сфери, але являються в двох іпостасях. По екстенсіоналу, тобто об’єднанню елементів більшості, у якому кожний з елементів володіє певним набором ознак класотворчого характеру поняття та концепт не відрізняються. Але у інтенсіоналі (групуванні різних, суттєвих ознак) даних термінів можна бачити різницю: поняття володіє більш високим рівнем об’єктивності, на відміну від концепту, який за своєю природою є суб’єктивним терміном, також сферою функціонування. Концепти досліджуються зазвичай за допомогою емпіричних та експериментальних засобів, верифікацією зазвичай слугує особистий досвід людини, а поняття є елементом загальнолюдського наукового знання, тобто наукової картини світу. Таким чином, концепт безпосередньо має зв'язок з актуальними, конкретними умовами життя людей, та не претендує на універсальний характер, в структуруванні його змісту приймають участь різні фактори.

Межа, котру дослідники проводять між концептом і поняттям не має жорсткого характеру, ці терміни можуть взаємодіяти та бути взаємозамінними, якщо немає необхідності в їх розмежуванні. Зазвичай подібне явище прослідковується в тих терміносистемах, де різниця між даними термінами встановлюється не по принципу визначення особливої інтенсіональної області для кожного, а по принципу більш широкої, або вужчої їх трактовки по відношенню один до одного, тобто або концепт включає у себе поняття, або навпаки, ця обставина виправдовує синонімічність даних термінів. Поняття і концепт формують дві сторони однієї сутності.

Говорячи іншими словами, концепт і поняття – це терміни, які відрізняються один від одного, вони існують в різних доменах. Поняття – це абстрактний опис, котрий можна викласти, текст словарної статті і тому подібне. Воно є максимально суворим та максимально абстрактним. Концепт, в свою чергу, не є описом, він існує безпосередньо у нашому розумі, думках. Він є образом, а не його описом. Якщо подібна відмінність здається туманною, то наведемо більш матеріальний приклад: поняття – це максимально абстрактний опис, концепт – є суб’єктивним образом, тому що він сформований на базі якого-небудь образу. Наприклад, поняття може описати «стіл» як дошку та кілька ніжок, а концепт – це образ слова, який знаходиться у свідомості певної людини, і котрий скоріш за все, базується на якомусь-небудь столі, котрий певна людина часто бачила у своєму житті.

Що стосується концепту, як літературознавчої одиниці, то даний термін має певну спорідненість з топосом. Мова йде не стільки про топос, як про загальне місце в буквальному сенсі, скільки про топос як про певну область тем, про котрі можна говорити, тобто про топос риторичний. Топос у риториці – це абстрактний роздум, який вставляється в процес мовлення з конкретної нагоди [37, 1076]. Але топос у риториці – не те ж саме, що топос у літературі. Тож, топос у літературі – «загальне місце», набір сталих мовленнєвих формул, а також загальних проблем та сюжетів, характерних для національної літератури [55, с. 83]; вагоме для художнього тексту «місце розгортання змістів», котре може корелювати с яким-небудь фрагментом реального простору, як правило, відкритим [55, с. 89].

Спільними рисами топосу і концепту є те, що через даними термінами можна описати культурний простір. Обидва терміни можуть розглядатися з точки зору «сфери», тобто, певного загального поля взаємозалежних сутностей. Також, можна прослідкувати тонку паралель, концепти є згустками культури, а значить культурними поняттями, топоси – кристалічна решітка тієї ж культури, взятої в її найважливішому вимірі.

Концепти – направлені на збереження національної культури. Адже, саме через літературні концепти існує можливість прослідкувати та проаналізувати минуле людей, які жили в різних культурних епохах. Вивчення топосів, також, направлене на збереження національної культури.

В той же час між топосом та концептом – є дуже велика різниця, яка полягає в тому, що концепт відноситься до когнітивної категорії, тобто вона прихована в свідомості мовленнєвої особистості. Концепти дуже зручно вивчати спираючись на літературні тексти. Топосфера, навпаки, поняття експліцитне, воно існує безпосередньо в спілкуванні.