3. Особливості художнього концепту у літературознавчій дисципліні

Найбільш вагомі праці, котрі розкривають сутність понять концепту та концептосфери були створенні у другій половині XX століття, тому що саме у цей період серед вчених з’являється інтерес до міждисциплінарності, частково, але поширюється напрям під назвою «концептуально-культурологічний», основними визначеннями якого стали такі терміни, як «концепт» та «концептосфера». Дані поняття знайшли своє місце у філологічних працях, які неодноразово вказували на різницю лінгвокультурологічних, лінгвокогнітивних та психолінгвістичних пояснень даних термінів. Кожен із напрямів намагався осмислити зв'язок концепту з індивідуальною або національною свідомістю. Подібна тенденція прослідковується у художніх концептів, які представляють як індивідуально-авторську позицію, так і елемент національної художньої традиції, національно-художньої картини світу.

Вчені, які підходять до вивчення художнього концепту, як до психічного утворення у ментальному світі автора, розглядають дане поняття з точки зору когнітивної поетики та комунікативної стилістики, і трактують концепт, як одиницю свідомості автора, котра отримує свою репрезентацію в певному художньому творі або сукупності художних творів та є вираженням індивідуально-авторського осмислення предметів та явищ.

Інша група вчених вважає, що художній концепт – це приватна реалізація концепту культури. Цікавою є стаття Л. В. Міллера, за якою даний феномен визначається як складне ментальне утворення, яке належить не тільки індивідуальній свідомості, але й (в якості складової естетичного досвіду) психоментальній сфері певної етнокультурної спільноти, як універсальний художній досвід, який зафіксований у культурній пам’яті та здатний виступати у якості ферменту та будівельного матеріалу при формуванні нових художніх змістів [47, с. 41]. Л. В. Міллер ділить концепти на 4 групи: концепти почуттів; концепти, які визначаються певною системою суспільних регламентацій; аксіологічні, художньо-емотивні концепти та стандартизовані, етнокультурні інтерпретації.

Таким чином, при різнобічних підходах художній концепт може займати своє положення на шкалі «універсальне/індивідуально-авторське». Також, необхідно зазначити, що художні і лінгвокультурні концепти у сучасному розумінні не являються тотожними поняттями.

Уперше концепт, як важливий компонент структури мови митця був представлений у працях С. А. Аскольдова, який, розділив концепти на два типи: пізнавальний (у області науки) та художній (який відноситься до мистецтва). Але наведений поділ є дуже умовним, тому що концепти різних типів зближує між собою медіум, за допомогою якого вони висловлюються, - абстракте, загальне та конкретно-чуттєве, індивідуальне слово. У своїх дослідженнях автор підкреслює, що концепти пізнавального характеру тільки на перший погляд далекі від поезії [2, с. 84].

Розгляд концептів на матеріалі художньої літератури, на думку С. А. Аскольдова є одним з найперспективніших напрямів вивчення концептів ще при зародженні концептуального методу.

Згідно з думкою автора, художні концепти діалогічні, оскільки вони пов’язані з великою кількістю одночасно вагомих точок зору. Ті що породжуються та сприймаються свідомістю в цьому сенсі рівноцінні. Письменник не може існувати без читача. Звісно він може адресувати своє творіння читачам, які віддаленні від нього у часі та просторі. Але прийняття концептів представляє собою варіант їх нового породження. Опираючись на ідеї С. А. Аскольдова, можна сказати, що створення та сприйняття концептів – двосторонній комунікативний процес. У ході комунікації творці та споживачі концептів постійно міняються місцями.

Автор багатьох літературознавчих робіт А. С. Рослий, вважає, що концепт є складовою коду художнього напряму (аксетизму), який включає асоціативні стереотипи, алюзії та ремінісценції. Автор підкреслює, що єдність концептосфери – суттєва ознака літературної школи, яка володіє функцією породження змісту. Синонімом терміну концепту, як одиниці індивідуальної авторської свідомості можна вважати традиційний літературознавчий термін «образ» [57, с. 13]. Також, слід пам’ятати, що концепт співвідноситься з спорідненими поняттями: ідеї, міфогеми, архетипу та символу.

На сьогоднішній день існує велика потреба у вивчені та осмислені концепту саме як літературознавчої категорії, тому що художній твір являє собою сукупність художніх концептів. Художне мислення завжди шукає опору в словах-концептах, так як концептуальна система постійно поповнюється знаннями. Концепт несе в собі інформацію про глибинну свідомість оповідача, його світосприйняття, а також про проблематику тексту, його сутність. Але поняття концепту в літературознавстві є дуже неоднозначним, воно знаходиться на стадії осмислення.

Дослідження художнього концепту неможливе без аналізу тексту як цілісної системи. Текст – це цілісне комунікативне утворення, компоненти котрого поєднанні в єдину ієрархічну організовану семантичну структуру комунікативною інтенцією його автора [52, с. 5]. Основна одиниця тексту – надфразова єдність, котра представляє собою поєднання декількох змістовно та синтаксично пов’язаних речень, які розвивають одну основну тему чи ідею [52, с. 49]. Текст є результатом мовленнєвої діяльності та в той же час він процесуальний та динамічний.

Художній текст прокладає шлях до художнього світу твору, котрий автор моделює в процесі його свідомості, опираючись на свій культурний, соціальний та мовленнєвий досвід згідно з наявними естетичними ідеалами.

Одним з найважливіших аспектів у дослідженні тексту є виявлення закономірностей організації мовленнєвих засобів у конкретному художньому тексті та їх ролі у вираженні індивідуально-авторських концептів світосприйняття письменника. Авторське сприйняття світу специфічне, перш за все, тими мовленнєвими засобами висловлювання, котрі створюють особливий фон індивідуального сприйняття тексту [53, с. 4].

Також, слід зазначити, що у рамках художнього тексту виділяють художні концепти як універсальні елементі змісту, які притаманні тільки авторському сприйняттю дійсності, котрі у сукупності утворюють авторську концептосферу та несуть в собі риси мовленнєвої особистості її творця. Тому вивчення мовленнєвої репрезентації художнього концепту є важливим та необхідним аспектом для усвідомлення ідейного змісту художнього тексту та для більш чіткого розуміння даної літературної особистості, її творчої манери. Іншими словами, під художнім концептом розуміється змістовна та естетична категорія, яка містить в собі універсальний досвід літературної особистості, її світогляд, систему цінностей, та яка сприяє формуванню нових художніх змістів.

Важливо не плутати загальне визначення концепту з дефініцією художнього концепту, тому що загальні трактовки і підходи до вивчення даного поняття не завжди доречні у відношенні до художнього концепту, адже він має особливий статус, у зв’язку зі своєю індивідуально-авторською насиченістю та варіативністю.

Художні концепти – є базовими одиницями концептуальної картини світу письменника, і тому відрізняються від мовленнєвих чи культурних концептів декількома параметрами: по змісту та способу експлуатації, об’єму та історичній мінливості.

Взаємодія різних складових літературних концептів відбувається через взаємодію їх компонентів, головним значенням є зв'язок концептів у тексті. Тобто, даний концепт має валентну модель, яка дозволяє прослідкувати процес взаємодії кожного елементу концепту з концептуальними структурами особистої свідомості.

Художній концепт має деякі структурні і змістові ознаки лінгвістичного та отримує свою репрезентацію у художньому тексті. Та в той же час він є частиною вищого ступеню формування художніх процесів, тобто художньої картини світу. У зв’язку з такими особливостями концепту стає необхідним розуміти ступені модифікації концепту з лінгвістики у літературознавство.

Щоб наочно розглянути, як саме лінгвістичний концепт трансформується в літературно-художню сферу, пропонуємо наступну парадигму, яка була сформована молодою дослідницею Адамовою В. С.:

лінгвістика

↓

мовленнєвий концепт

↓

концептосфера мови і культури

↓

художнє мислення

↓

концепт художнього мислення

↓

художня філософія

↓

художній концепт

↓

концептосфера твору

↓

художній світ твору

↓

художня картина світу

↓

літературознавство

Отже, мова – це відображення культури, вона формує особистість людини, носія мови, засобами, які закладені в мовленнєвих концептах. Для письменника, котрий користується певною мовою, на першочерговому етапі творіння, концепт – це абсолютно об’єктивна величина, одиниця мовленнєвого висловлювання, в свою чергу концептосфера – це сукупність змістовних одиниць концептів. В момент коли концептосфера мови та культури, котра формується в результаті пізнання людиною оточуючого світу починає взаємодіяти з художнім мисленням автора (в свідомості письменника починають формуватися художні образи дійсності, у вигляді концептів художнього мислення творця), відбувається становлення індивідуально-авторського світогляду, тобто концепт стає індивідуально-авторським. На змістовно-ідейному рівні твору автор надає концепту нових змістовно-художніх сенсів, які властиві тільки авторському сприйняттю дійсності. У художній філософії вищезазначені концепти утворюють авторську концептосферу та несуть у собі риси мовленнєвої особистості її творця.

Авторська концептосфера реалізується у художньому творі, митець починає відкривати і створювати «нові світи», реалізовувати власний стиль, спираючись на свій унікальний світогляд та індивідуальний спосіб мислення. Саме в художньому творі концепти набувають статусу художніх концептів, які в свою чергу формують концептоферу твору. Працюючи над твором автор створює особливий художній світ твору, тобто концепцію об'єктивного світу, його оцінку, його версію. Художній світ - це картина світу, що складається у свідомості творця, в свідомості культури; художній світ - їх продукт і одночасно глашатай [36, с. 18]. Таким чином, художній світ твору стає частиною художньої картину світу, яка є складним системним утворенням та включає в себе такі системи, як, наприклад, художня картина світу на певному етапі розвитку художньої культури, картина світу, сформована в рамках цілого напряму в мистецтві, індивідуально-авторська художня картина світу і так далі. Художній текст несе явну та відкрито-виражену інформацію, але також він містить у собі інформацію, яку читач повинен зрозуміти на рівні підсвідомості, тобто у тексті існує підтекст, сфера прихованих художніх змістів, котрі включають як позамовні за своєю природою так і власне мовленнєві приховані змісти, які передбачають співтворчість автора з читачем [64].

Тож, у літературознавстві концепт є важливим феноменом, адже він дозволяє вирішити власне літературознавчі задачі:

1. інтерпретувати художній текст, виявити неочевидні, на перший погляд, змісти;

2. прослідкувати появу задуму роману та його словесної репрезентації; історично-соціального підґрунтя;

3. визначити нові змісти у просторі художнього тексту;

4. відкрити художній світу твору, проблематику, яка постає в художньому тексті та вирішується за допомогою концепту;

5. прослідкувати різницю у змісті концепту на різних історичних етапах;

6. проаналізувати картину світу автора;

7. дослідити духовний зміст тексту, соціально-естетичні цінності життя, теорію пізнання, які відображаються у концепті;

8. більш детальне дослідження семантичних і культурних пластів художньої картини світу

9. зрозуміти особливості реалізації авторської інтенції.

Отже, прослідкувавши усі стадії модифікації концепту від лінгвістичних наук до літературознавства можна побачити, що у літературі концепт має не тільки певні специфічні риси, але й особливу сферу буття, це означає що художній концепт повинен досліджуватись ізольовано, у широкому культурному сенсі. Адже, саме художній концепт стоїть у центрі аналізу, котрий дозволяє розглянути динамічну систему він мовленнєвого концепту до художнього образу. Тому постає необхідність розглянути різноманітні підходи до визначення поняття художнього концепту.

О. А. Огнєва визначає художній концепт як глобальну ментальну одиницю, чуттєвого сприйняття світу в його національній своєрідності, від допомагає визначити роль концептосфери у художньому світі. Вважається продуктивним розглядати концепт перш за все як одиницю індивідуальної свідомості, авторської концептосфери, вербалізованою в єдиному тексті письменника (що не виключає можливості еволюції концептуального змісту від одного періоду творчості до іншого).

Е.А. Огнева називає вищезазначене явище «первинне нове породження художнього концепту». В свою чергу сприйняття та трансляцію художніх концептів перекладачем, дослідниця умовно називає «вторинне нове породження художнього концепту», а сприйняття читачем художніх концептів тексту, який перекладено «третинне нове породження художнього концепту». Літературний концепт звернений до засобів, за допомогою яких він виражений [52, с. 60].

Але у даній роботі основна увага спрямована на аналіз художнього тексту, як основної одиниці пізнання світу. У результаті процесу пізнання та культурної інтерпретації світу автором відбувається оригінальний відбір образів. Індивідуальним образом окремого явища оточуючого середовища, відображеним у свідомості та обумовленим колективним та особистим досвідом людини є – концепт. Тому, в якості робочого визначення концепту як літературознавчої категорії можна запропонувати наступне формулювання, яке належить доктору філологічних наук О. А. Огневій, яка стверджувала, що концепт – це своєрідна енграма (осад у пам’яті), сформульованого у думках образного змісту. У своєму існуванні концепт слугує оперативною одиницею мислення автора тексту-оригіналу та перекладача [52, с. 8].

Повертаючись до точки зору С. А. Аскольдова, художні концепти заключають в собі «невизначеність можливостей». Їх замісні можливості пов’язані не з потенційною відповідністю реальної дійсності чи законами логіки. Концепти цього типу підлягають особливій прагматиці «художній асоціативності». Художні концепти образні та символічні [2, с. 91]. Дану символічність дослідник називає «асоціативною надмірністю». Можна припустити, що автор має на увазі асоціації пов’язані з концептом, які виникають у чужій свідомості.

У дослідженнях С. А. Аскольдова на різних етапах прослідковується одна й та ж думка: концепт є символічним, динамічним, потенціальним. Створені письменником концепти зростають, розвиваються, відторгаються у сприйнятті. У читачів, які сприймають концепт є свій, індивідуальний світогляд, який вступає у взаємодію з чужим, авторським світоглядом. Зв'язок між «своїм» та «чужим» концептом дослідник називає концептуальним сенсом. Вчений підкреслює, що іноді ланцюг образів спрямований зовсім не туди, куди залучував би їх звичайний зміст слів та їх синтаксичний зв'язок [2, с. 92].

В. А. Маслова надає такі ознаки художнього концепту, як наприклад, те що в основі його зв’язку знаходиться асоціація, він включає в себе не тільки потенцію для розкриття образів, але й різнобарвні емотивні змісти, також художній концепт прагне до образів та включає їх у себе. Дослідниця не оминає тієї думки, що на відміну від узагальнених пізнавальних концептів художні концепти індивідуальні, особистісні, розмиті та психологічно більш складні; це комплекс понять, уявлень, почуттів, емоцій, іноді навіть вольових проявів, які виникають на основі художньої асоціативності. Чим багатший культурний та емоційний досвід поета, тим більш глибокі та обширніші його концепти [42, с. 34-35].

Отже, останнім часом на літературознавчих теренах часто фігурує такий термін, як художній концепт. Він має багату історію, що дозволяє поглибитися, і в раціоналізм літератури класицизму, і в концепцію чуттєвої людини романтизму, і звісно в нові літературні теорії сучасності. Літературний концепт завжди втілюється в образах, але не кожен образ приймає участь у створенні концепту. Його значення повинно бути інваріантним та нести в собі відображення ментальності народу; мати характер, який є сталим і який повторюється (образ може бути одиничним) та маніфестувати знакові явища в культурі. В художньому концепті прослідковується те що, домінуючою віхою є інваріантне значення, котре завжди отримує свою індивідуально-творчу реалізацію. Концепт створюється за участю автора, але реконструюється читачем (критиком, дослідником). Наприклад, існує авторське бачення певного образу, але читачем цей образ може бути інтерпретовано іншим чином, згідно з його змістовного та естетичного орієнтиру.

Саме література, яка вбирає в себе колективний духовний досвід зберігає пам'ять народу, містить в собі різноманітний спектр змістів, асоціацій та уявлень. Тому художній концепт використовують у якості найбільш універсального елементу системи змісту художнього тексту. Він народжується в творі, а продовжити своє життя може і за його межами, адже, з однієї точки зору, художній концепт представляє загальноприйняті знання, а з іншої – відображає суб’єктивний авторський чуттєвий досвід. Більш того, художній концепт як частина культурної спадщини характеризує національну картину світу того народу, до котрого належить письменник.

Слід зазначити, що художній концепт може бути сформованим у творчості конкретного письменника (наприклад, концепт «доля» у творчості І. С. Тургенєва), літературного періоду чи напряму (концепт «сльози» в поезії романтизму), в національній літературі (концепт «свобода» в українській літературі) і т.д.

Також, необхідно підкреслити, що не існує методів, для того щоб розпізнати художній концепт, тому що він є умовним, нечіткість та розпливчатість поняття дозволяє використовувати його на свій розсуд. Під літературний концептом розуміють концепт в свідомості автора, концепт в свідомості персонажа, який є дуже ефемерним, тому що персонажі є вигадкою самого автора, і їх концепти – це тільки ідеї автора, також концепт, як певна ідея існує в тканині самого твору. Щодо концепту у культурі, то ми можемо говорити про концепт в свідомості людей та про його мовленнєве вираження в їх мові, а в літературі ми маємо тільки текст, світ літературного твору створений лише з нього. Тому є потреба розглянути розбіжності між концептом і темою, концептом і топосом, концептом і лейтмотивом.