2.3.3. Концепт імені «Квазімодо»

Квазімодо – душа готичної будівлі, душа Собору Паризької Богоматері. Віктор Гюго створює одного із найбільш неоднозначних персонажів у літературі. Доля наділила Квазімодо потворністю, яку навіть важко змалювати. І як часто буває внаслідок своєї зовнішньої непривабливості, дзвонар став знедоленим, його вважали породженням диявола, тому він не знав, і йому ніхто не намагався пояснити, що таке любов та нормальні відносини з оточуючими. Тож Квазімодо був сповнений злоби, але ця злоба була реакцією на відношення до нього оточуючих людей. Однак, його потворність та злоба поєднувалися з добротою та ніжністю, які він відчував до своїх дзвонів та господаря, Клодо Фролло, який його виховав, навчив читати, писати, говорити.

Горбань був дуже відданий тому, до кого, або до чого відчував прив’язаність. Він був готовий на все, заради того щоб захистити те, що він любив. Не дивно, що одну із частин, де Гюго описує відносини між Клодо та Квазімодо, він називає «Собака і його господар», адже дзвонар був немов ланцюговий пес, з дуже вразливим та добрим серцем, але це серце, яке миттєво може перетворитися у лід.

Своє ім’я дзвонар отримав теж завдяки Фролло, який назвав його «Квазімодо»:

qu’il voulût marquer par là le jour où il l’avait trouvé, soit qu’il voulût caractériser par ce nom à quel point la pauvre petite créature était incomplète et à peine ébauchée [79, с. 91].

І справді, ім’я «Quazimodo» походить від латинських слів quasi «ніби» та modo «майже», тобто «ніби майже людина». Це ім’я описового характеру, воно вказує на потворність Квазімодо та відповідає характеристиці героя, адже своєю зовнішністю він лише приблизно, або «ніби» нагадував людину:

Une grosse tête hérissée de cheveux roux; entre les deux épaules une bosse énorme dont le contre-coup se faisait sentir par devant; un système de cuisses et de jambes si étrangement fourvoyées qu’elles ne pouvaient se toucher que par les genoux, et, vues de face, ressemblaient à deux croissants de faucilles qui se rejoignent par la poignée; de larges pieds, des mains monstrueuses; et, avec toute cette difformité, je ne sais quelle allure redoutable de vigueur, d’agilité et de courage; étrange exception à la règle éternelle qui veut que la force, comme la beauté, résulte de l’harmonie [79, с. 73].

Автор розкриває характер Квазімодо поступово, спочатку він зображує лише його зовнішність, яка тільки відштовхує читача. Потім його розумові здібності, на початку дзвонар нагадує грубу людину-звіра, але згодом читач розуміє, що насправді Квазімодо не тварина, а людина, яка здатна на любов і співчуття. Гюго зображує несподівані риси у характері горбуна, ім’я яке він обрав для героя допомагає йому в цьому. Квазімодо на початку роману та наприкінці абсолютно дві різні людині, його змінює, прикрашає любов до вуличної танцівниці, яка проявила милосердя по відношенню до нього.

Проте його зовнішність так і залишається тільки «ніби» та «майже» людською. Він більш схожий на собор у мініатюрі, аніж на людину, Гюго пише, що він неначе зрісся з будівлею, перетворившись на одну із її часин, він схожий на фантастичних химер, які прикрашають собор набагато більше, аніж на людину.

Існує думка, що зі сторони Клодо було жорстоко називати дитину подібним іменем, оскільки дане ім’я не носить позитивного характеру. Але інше значення імені дзвонаря пов’язано з днем, коли він був знайдений, «Квазімодо», так у католиків називається провідна неділя, тобто перша неділя після великодня. Інша назва цього свята «неділя Фомина», можна зробити припущення, що саме таке ім’я могло бути у горбуна, але тоді воно не змогло би повністю описати його внутрішній і зовнішній світ.

Отже, своє ім’я Квазімодо отримав завдяки першим словам інтройту (початковий елемент літургії), «Quasi modo geniti infantes, rationabile, sine dolo lac concupiscite ut in eo crescatis in salutem si gustastis quoniam dulcis Dominus» (Як новонароджені немовлята полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього зрости на порятунок) [6, с. 1368].

Слід зазначити, що цей день був присвячений апостолу Фомі, який вважається одним із самих суперечливих та загадкових фігур, серед учнів Спасителя. Він вважав, що необхідно читати знову і знову, тільки наука може принести духовне світло та мир у душу, саме так думав і Клод Фролло, який дав ім’я дзвонарю. Можна зробити припущення, що Віктор Гюго посилався саме на цю біблійну історію, акцентуючи увагу не на дзвонареві, а на людині, яка дала йому ім’я. Адже існує ряд паралелей, які можна провести між Клодом та Фомою, наприклад, апостольська допитливість та жага до знань зіграли з Фомою злий жарт, серед народу поширювались чутки про нестійкість його віри, саме після цього за його ім’ям був закріплений вираз «Фома невіруючий». Також, в сирійських джерелах апостола називають Іуда Тома («Тома» близнюк), тож можна згадати, що Жеан Фролло загинув не по вині Квазімодо, а із-за зговорів свого брата Клодо, проти циганки.