2.3.Репрезентація концепту «ономастика»

Ім’я повинно бути образом. І справді, концепт «ономастика» займає одне із провідних місць серед засобів, які допомагають при формуванні концептосфери роману. Це обумовлюється перш за все тим, що імена мають символічний характер, і саме завдяки їм читач може побачити зміст, яким письменник наділив образи своїх персонажів. Адже, в художньому творі не існує імен, що не говорять. Кожне ім’я, назване автором, вже має своє значення, яке грає усіма фарбами [66, с. 27].

Тобто, в ім’я персонажа автор вкладає все можливе, для того щоб читач зміг скласти потрібний пазл у формуванні образу персонажа. Імена можуть бути вигаданими та реальними, але у художній літературі, вигадані сприймаються як реальні. Читач, непомітно для себе розуміє, все те, що автор довго виношував у своїй свідомості, намагаючись як можна яскравіше проникнути у свого героя, а домагає йому в цьому саме ономастика. В першу чергу автор наділяє персонажа певним образом, рисами характеру, соціальним статусом, національною та історичною приналежністю, а вже потів обирає для нього ім’я.

Зазвичай, інформація, яка вкладена в ім’я може знаходитися на поверхні, або потребувати певного розкодування. Крім того, імена можуть бути нейтральними, описовими, пародійними, асоціативними, антомасійними.

Що стосується Віктора Гюго, автор використовує незвичайні імена з ціллю підкреслити унікальність персонажів та їхню опозиційність. Кожен герой має символічне ім’я, яке більш повно розкриває характер і сутність персонажа, та співвідноситься із його зовнішнім виглядом. Також, слід зазначити, що письменник допомагає читачеві зрозуміти значення імені, засобом вводу у текст коментарів, як авторських, так і з уст персонажів, які починають обговорювати походження та трактовку імен.

Герої у романі виступають, як своєрідні ідеї за допомогою яких Гюго зображує свої погляди, тому він надає великої уваги дрібницям, для нього є важливим, щоб читач відчув скритий зміст, який криється в персонажах. Герої «Собору Паризької Богоматері» діляться на головних і другорядних, але навіть імена персонажів, які з’являються мимохідь несуть у собі певне значення. Тобто роман насичений різноманітністю власних імен, кожен персонаж, який з’являється на його сторінках має свою ономастичну особливість. Що до головних героїв, їх імена виступають, як ключові слова у тексті, наприклад в їх честь автор називає декілька заголовків: П’єр Гренгуар, Жак Коппеноль, Квазімодо, Есмеральда, Клод Фролло, де він поступово, або одразу розкриває характер героя, його минуле, зовнішність, манеру розмовляти, рід занять і так далі.

Можна підкреслити, що імена у романі підібрані відповідно до національних та історичних традицій ономастики згідно з національною приналежністю, статусом у суспільстві та соціальним походженням їх носіїв.

Отже, ономастика в художньому тексті є одним із ключових концептів, адже імена мають кілька шарів інформації та прихований глибокий зміст, а також вони грають важливу роль у створенні концептосфери всього роману і на рівні з іншими його концептами виступає як засіб репрезентації авторської ідеї. Багато власних імен із роману «Собор Паризької Богоматері» прийняли характер номінальних імен, тобто ім’я яке раніше асоціювалось з певним персонажем стало асоціюватись з цілим класом людей.