2.2.Концепт простору. Простір реальний і уявний. Нарис світу.

Просторовий вимір роману Гюго будується через його співвіднесеність із часовими орієнтирами, оскільки дія відбувається у Парижі, який персонажі не полишають і на мить. Втім, навіть тих небагатьох часових маркерів, які спливають у романі, цілком достатньо, аби створити доволі точну географічну модель, відповідну до часу подій, описаних у книзі: вже згадуване посольство з приводу заручин Маргарити Австрійської та дофіна Карла, чітко віднесене до 1482 року, будує зрозумілу модель відносин тогочасної Франції з навколишнім світом, окреслюючи її географію – шлюб із майбутнім королем мав би віддати до рук наступника «збирача французьких земель» і засновника французького абсолютизму – Людовіка XI – частину територій Артуа і Бургундії: позиція, яка визначає завершальну фазу східної стратегії на приєднання Бургундії до королівського домену після втрати нею останнього спадкоємця чоловічої статі. Бургундія – найпринциповіший і найнебезпечніший суперник французьких королів у XV столітті, нагадує про себе вже не так грізно, як у часи «трьох Францій» [1, с. 84-89], а лише через згадку під час зустрічі фламандців з Людовіком про бургундського герцога Карла Сміливого (Charles le Téméraire), або «Відчайдуха»[1, с. 90], оскільки часи Карла і його претензій на французький престол – у минулому, хоч і недалекому, – відважний лицар загинув у битві при Нансі у 1477 році – за 5 років до подій, описаних у романі, чим фактично віддав Бургундію до жадібних рук терплячого французького короля, оскільки з його загибеллю чоловіча лінія роду перервалася, і за деякий час його домен став частиною домену королів Франції. Історія «збирання» французьких земель, за великим рахунком, лишилася, таким чином, недосказаною лише в тій частині, де вона торкається тієї подальшої історії Маргарити Австрійської, чий шлюб з Карлом VIII було анульовано на користь бажання французького короля бачити в складі королівства цього разу вже осиротіле герцогство Бретань. Але, ця частина географії, як уже було сказано раніше, лежить за межами романного простору «Собору».

Проте, простір його тягнется незліченно далі, ніж могла умістити в собі навіть стрімка експансія французької монархії. Йдеться про специфічний вимір, про який у книзі згадується мимохіть, але який є надзвичайно важливим, оскільки конституює величезний культурний прошарок не тільки французького, але й усього європейського середньовіччя – середньовічне імагінарне, яке містить у собі мало підкріплені фактами, але добре приправлені фантазією та вигадками та освячені тривалою традицією уявлення тогочасної людини про світ за межами реально осягнутої і дослідженої ойкумени. Згадка Жервези про «брата Жана» поруч із «імператором Трапезундським», тобто, цілком реальним, але маловідомим турецьким султаном, втім, вже усвідомленим Європою після захоплення турками Константинополя, як суттєва, хоча і далека, небезпека, - не що інше, як посилання до однієї з найшанованіших фігур середньовічного західноєвропейського легендаріуму – пресвітера Іоанна(він же прістер Джон, а також цар-поп Іван) – міфічного християнського правителя невловимого і такого ж могутнього і багатого царства, аналога європейського Ельдорадо, державу якого, як пишуть видатні історики французької школи «Анналів» Ж.Ле Гофф і Ж.Делюмо, як мінімум з 1145 року оповідачі розташовують спочатку у Азії, а потім, через недосконалість знань про навколишній світ (вважалося, зокрема, що Єгипет та Абісінія – частина Азії) – у Африці [34, с. 181]. Ця справжня середньовічна утопія, яка поєднувала у собі найдивніші християнські – і не тільки – надприродні явища і святині(зокрема, амазонок, ріку вічної молодості, реліквії святого Фоми)[21, с. 50], і дослідженню і тлумаченню якої присвятив окрему увагу відомий етнограф Лєв Гумільов («Поиски вымышленного царства»)[14], в уявленні Жервези набуває реальних обрисів – в цьому переконує непідробна щирість віри в її існування, відкриваючи читачеві світ середньовічної людини під новим кутом.