Тема 4. Страхування життя і пенсій

Страхування пенсій передбачає використання існуючих капіталів у річні ренти . При страхуванні пенсій (рент, ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застра­хованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування. Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до стра­хової компанії за один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці) [69]. Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страху­вання щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб - це їх дієздатність. Стан здоров'я не має значення, і медичне засвідчен­ня при укладанні договору страхування не проводиться. Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть ук­ладати договори страхування стосовно своїх працівників.

У розвинутих країнах створена трирівнева система пенсійного забезпечення. Перший рівень формується за рахунок відрахувань громадян по лінії державних пенсійних програм, другий - за рахунок відрахувань роботодавців у ті ж самі державні фонди. Третій рівень полягає в купівлі громадянами страхових полісів довгострокового страхування життя (пенсійного страхування) чи інших продуктів, які можуть гарантувати додаткове джерело доходів при виході на пенсію. Перші дві складові (обов'язкові відрахування працівників і роботодавців) домінують у країнах Західної Європи - Франції, Німеччині, Італії, а остання характерна для Великобританії, США, Японії [31].

Система соціального страхування Латвії після відокремлення від Радянського Союзу зазнала суттєвих змін. Латвія, на відміну від багатьох колишніх республік Союзу, пішла своїм шляхом, який привертає до себе увагу. Латвійська модель пенсійної системи давно привернула увагу інших країн СНД. У Латвії введена триступінчаста пенсійна система. Перший рівень (солідарності поколінь) - у його основу покладений принцип забезпечення за рахунок соціального податку, стягнутого з працюючих у даний час, виплати пенсій нинішнім пенсіонерам. Другий рівень (фондованих пенсій) передбачає, що працюючі частину своїх соціальних внесків відчисляють у державний спецфонд, який ці засоби інвестує в економіку країни і при виході людини на пенсію вони йому виплачуються з відсотками. Третій рівень (часток пенсій) передбачає, що кожний може добровільно вкладати свої засоби в приватні пенсійні фонди для нагромадження засобів на майбутню пенсію [28, 54, 83].

Компанії зі страхування життя у всьому світі є фінансовими інститутами, які ефективно вирішують завдання окремих страхувальників з організації надійного страхового захисту і держави щодо виявлення насамперед внутрішніх резервів для залучення кредитних ресурсів. В усіх країнах пенсійне забезпечення складає основу соціального страхування. Воно ж є головною статтею витрат. На другому місці – витрати на медичне обслуговування. Кожна країна має свою систему пенсійного забезпечення, однак усі вони так чи інакше мають загальні риси й одну спільну мету – матеріальне забезпечення літніх громадян.

Країни ЄС. У Європі з моменту становлення системи пенсійного забезпечення в її основі лежали дві основні моделі. Німецька – запропонована О. Бісмарком система соціального страхування, при якій розмір допомоги погоджувався з тривалістю сплати внесків у пенсійний фонд, і англійська – система У. Беверіджа, при якій всім особам після досягнення певного віку забезпечувалися мінімальні пенсії, які гарантувалися державою і фінансувалися з податкових надходжень. Більшість нині діючих систем поєднують елементи обох моделей. Подальша еволюція пенсійного забезпечення в країнах ЄС відбувається шляхом поєднання таких аспектів:

надання гарантованого мінімуму коштів всім особам, які досягли певного віку. Цей мінімум має надаватися всім літнім людям (загальні мінімальні пенсії) або в залежності від специфіки законодавства країни (селективні мінімальні пенсії), але в будь-якому випадку пенсії фінансуються на основі податкових надходжень (соціальні пенсії);

розрахунку пенсій у залежності від професійних доходів і фінансування їх за рахунок обов'язкових внесків у пенсійні фонди (страхові пенсії);

надання за бажанням індивідуального пенсійного страхування.

Основна проблема соціального пенсійного страхування – це старіння населення. У деяких європейських країнах нещодавно була зроблена спроба оцінити вплив цього чинника на соціальні витрати країн ЄС до 2040 року щодо можливої оптимізації системи пенсійного страхування в умовах зниження тенденції старіння, яка невпинно зростає. Було визнано, що в будь-якому випадку європейським країнам доведеться зустрітися з проблемою посилення податкового тягаря на підприємства. Для того щоб успішно підтримувати конкурентоспроможність на світовому ринку, на думку деяких західних учених, було б доцільно, щоб частину тягаря фінансування пенсійного забезпечення розкласти на всіх платників податків. Основні пропозиції зводяться до наступного: зменшити розмір державних пенсій шляхом зниження частки заробітку, що гарантується відповідною пенсією; скасувати індексацію і т. ін.; розширити практику утворення приватних пенсійних фондів за рахунок особистих заощаджень громадян. Поєднання старіння населення зі зниженням частки зайнятих у суспільному виробництві серед осіб старших 60 років уже стало характерним для сучасності. Наслідки цієї тенденції повною мірою виявляться найближчими роками. Отже, державна влада повинна вжити заходів, спрямованих на підвищення надходжень або ж на стримування витрат на пенсійне забезпечення.

Якщо пенсії розглядати як гарантію професійного доходу (тобто саме як страхові пенсії), тоді доведеться вдатися до збільшення розмірів внесків, що надходять до фондів соціаль­ного страхування, хоча економічні і демографічні проблеми можуть зумовити посилення субсидування допомог із загаль­ної суми надходжень від податків. Якщо ж пенсії розглядати як гарантії мінімального забезпечення, наданого незалежно від ресурсів, то тоді треба буде підвищувати податки. Однак у будь-якому випадку доведеться зустрітися з проблемою посилення податкового тягаря. На думку західних учених, доцільним є вирішення завдання підтримання конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку шляхом перекладання частини фінансування пенсійного забезпечення на всіх платників податків.