1.1. Поняття страхових послуг та їх класифікація

Страхування є однією з найдавніших суспільних відносин. Останніми роками його роль незмінно зростає. В умовах ринкової економіки діяльність суб’єктів ринку нерозривно пов’язана з ризиками. При цьому потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших непередбачуваних випадків, які призводять до мате­ріальних та моральних збитків або упущення вигоди, зумовлює необхідність страхового захисту юридичних осіб та громадян. Сутність страхового захисту полягає у нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів із попере­дження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних із ними витрат. Страховий захист передбачає реалізацію страховиками страхових послуг (страхових продуктів) страхувальникам [20].

Страхова послуга - це комплекс цивільно-правових від­носин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством.

Міжнародна страхова послуга – це страхова послуга, при реалізації якої, сторони є представниками різних країн. Спеціалісти у сфері страхування виділяють наступні специфічні ознаки страхових послуг, які відрізняють їх від інших послуг [20]: нематеріальний характер; невидимість, абстрактність; неможливість зберігання; єдність, протистояння та залежність інтересів сторін "страховик-страхувальник"; імовірність настання страхового випадку; оплата послуги передує її наданню; страхувальник до моменту купівлі страхової послуги достеменно не знає про її якісні характеристики і може взяти безпосередню участь у її створенні; широке географічно-територіальне розповсюдження про­дажу та споживання; страхова послуга має часові межі, тобто страховий захист діє упродовж певного проміжку часу; попередня невизначеність страхового відшкодування - у розмірі, часі або взагалі факту настання.

Страхові послуги можна класифікувати:

1. За способом споживання - індивідуальні, колективні.

2. За клієнтом - фізичним особам (населенню) та юридичним особам (підприємствам, установам, організаціям).

3. За об'єктом - послуги щодо страхування майна, життя, здоров'я, працездатності, відповідальності перед третіми особами.

4. За формою - добровільні, обов'язкові [20].

5. За статусом страховика - державні, комерційні, взаємні.

6. За місцем – національні (внутрішні) та міжнародні.

Міжнародні страхові послуги реалізуються у такі способи: прямий продаж; продаж за допомогою посередників. Прямий продаж здійснюється: в офісі страхової компанії; спеціально найманими працівниками - аквізиторами; за адресами у довідниках; поштовими відправленнями; мережею Інтернет. Продаж за допомогою посередників відбувається: через агентів; через брокерів; через інших посередників - банки, туристичні агенції тощо.

1.2. Реалізація міжнародних страхових послуг

Процес реалізації міжнародних страхових послуг можна поділити на три етапи у хронологічній послідовності їхнього проведення або реалізації: аквізиція, супровід договору, дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування [20].

Першим етапом є аквізиція. Вона передбачає зустріч потенційного клієнта із представником страховика. Процес починається з складання клієнтом заяви, що містить інформацію про умови майбутнього страхового захисту. Страховик окреслює градацію обставин, які можуть при­звести до страхового випадку чи спричинити значні збитки. Також приймають рішення чи брати об'єкт на страхування, в яких межах відповідальності тощо. Даний процес у міжнародній практиці називають андеррайтингом. Під час андеррайтингу оцінюють ризики, притаманні об'єкту страхування, приймають рішення про страхування об'єкта чи про відмову від страхування, визначають терміни, умови та розмір страхового по­криття, готують пропозиції про перестрахування. Після узгодження сторони підписують договір страхування, що починає діяти з моменту надходження страхових платежів.

Наступний етап - супровід договору страхування - передбачає регулярний контроль за об'єктом страхування під час дії договору, а саме: виконання клієнтом своїх зобов'язань із додержання норм безпеки, своєчасного виявлення й усунення передумов до страхового випадку тощо; своєчасного виявлення можливих тенденцій у харак­тері ризику; відстежування якості послуг, які надає страхувальникові третя сторона за дорученням страховика для максимального задоволення потреб страхувальника і підтримання ділової репутації страховика [20].

Дії за настання страхового випадку та страхове відшкодування передбачають: фіксацію, аналіз та попереднє вста­новлення збитку з отриманого повідомлення, приймання заяви та організація розслідування із залученням - за потреби - аварійних комісарів, які з'ясовують причини настання страхового випадку та визначають розмір збитків. Аварійним комісаром може бути особа, яка: має вищу освіту і є бакалавром, спеціалістом або магістром відповідно до напрямів діяльності; має спеціальну кваліфікацію (знання для з'ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків), підтверджену свідоцтвом (серти­фікатом) навчального закладу, який здійснює підготовку аварійних комісарів відповідно до ліцензії Міністерства освіти і науки на право провадження освітньої діяльності; має стаж практичної діяльності за фахом не менш як три роки. Діяльність аварійного комісара щодо з'ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків провадиться на підставі договору із страховиком [20].

Тема 2. Ринок міжнародних страхових послуг

В умовах глобалізації зростають потреби у страховому захисті суб’єктів національних ринків, тобто у міжнародних страхових послугах. Дану потребу може забезпечити ефективне функціонування страхового ринку [26].

Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги, в тому числі й міжнародні, здійснюється акт їх купівлі-продажу. Іноді наводиться ширше по­няття страхового ринку, яким охоплюють усі форми надання страхового захисту. Але, при відшкодуванні збитків за рахунок централізованих фондів відносини купівлі-продажу відсутні. Нема їх і при формуванні та використанні з цією метою коштів із фондів самострахування [69].

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.

Інституційна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінова­ної форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями. Господарський кодекс України регламентує конкретніше використання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань [1, 69].

У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (ре­гіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний - інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий - задовольняє попит на міжнародні страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію) [1].

На особливу увагу заслуговує характеристика суб'єктів страхового ринку, яка визначає його організаційну структуру. До головних суб'єктів страхового ринку відносять страховиків, страхувальників, страхових посередників. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайтери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери) [26]. Національні страхові ринки, підтримуючи міжнародні зв’язки, здебільшого обслуговували потреби національної економіки, власних громадян. Однак, на прикінці 20 століття - початку 21 століття поступово перетвоювалися в єдину систему – світовий ринок страхових послуг.

Зокрема це було зумовлено посиленням впливу значної кількості ризиків місцевого та особливо глобального характеру. Серед даних ризиків доцільно виділити наступні: політичні ризики; фінансові ризики; екологічні ризики; техногенні ризики; ризики міжнародного тероризму та організованої злочинності; ризики епідемій, хвороб, насильницької смерті; міграційні ризики тощо. Ризики світового масштабу проявляються у всіх країнах, незалежно від географічного розташування, міжнародних зв’язків, суспільно-політичного устрою, економічного розвитку. Тому, страхування складає основну частину державної політики розвиненої країни. Зокрема до основних функцій держави відносяться: забезпечення медичною допомогою; пенсійне забезпечення; захист громадян при настанні стихійних лих, катастроф, небажаних явищ тощо. Страхування – це універсальний інструмент економічного захисту майнових інтересів. Сьогодні в країнах з розвиненою ринковою економікою не здійснюється жодної комерційної операції, не працює жодне підприємство. Страховим полісом володіє практично кожна людина.

Світовий ринок страхових послуг повинен забезпечити громадянам, підприємницьким структурам гарантії захисту їхніх майнових інтересів при настанні непередбачуваних небезпеки, відшкодовувати понесений ними збиток тощо. Неможливо точно оцінити роль страхування в економіці кожної країни. Одне, можна стверджувати напевне – дана роль є надзвичайно великою. Страхування в багатьох країнах світу вважається стратегічним сектором економіки.