ЕВОЛЮЦІЯ МІЛІТАРИЗМУ ЯК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЯВИЩА .
Виникнення мілітаризму та його еволюція.
Середньовічна цивілізація Європи
Хрестові походи.
Історія українського війська. Військово-політична організація Запорозької Січі
Проблема війни та миру – одна з головних в процесі еволюції міжнародних систем, в процесі існування тих чи інших цивілізацій.
У більш конкретному плані - це проблеми мілітаризму і його стримування.
Мілітаризм - явище давнє. Він виникає з появою цивілізацій та держав.
А якщо вірити епосу, ознаки мілітаризму спостерігалися ще за первісного ладу. Приблизно в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. частина людства зробила величезний прорив і перейшла від первісності до цивілізації.
Виявити виникнення і зникнення конкретної цивілізації достатньо важко, так як в процесі свого існування вони видозмінюються.
Але зрозуміло, що будь - яка цивілізація проходить певні стадії свого існування та розвитку.
(На думку К.Райта) Це наступні стадії:
героїчний період висунення нового соціального ідеалу;
період потрясінь і тривалих війн як внутрішніх так і зовнішніх; період стабільності;
період занепаду.
Етапи розвитку цивілізацій знаходили своє відображення у типології війн.
На первісній стадії військові зіткнення були досить примітивні.
Але в міру свого розвитку і «старіння» будь-яка цивілізація стає менш войовничою і агресивною.
На першому, «героїчному», етапі цивілізація народжується в боротьбі за своє виживання і розвиток і найчастіше в обстановці громадянської чи міждержавної війни. Для героїчного періоду характерні масштабні міграції, сміливі соціальні експерименти, військовий ентузіазм.
На другому етапі, у період потрясінь, повною мірою втілюються всі ті проблеми і протиріччя, що намітилися на першому етапі. Настає час іспитів і катастроф; руйнування і будівництво суперечливе переплітаються в оформленні нового світового порядку у вигляді серії зовнішніх і внутрішніх воєн.
На третьому етапі, відносній стабільності, оформлюється глобальний баланс сил, а цивілізація виступає у вигляді або системи держав, або універсальної держави — «світової» імперії.
На четвертому етапі, занепаду цивілізації, у людях слабішає віра і вірність ідеалам, держава бюрократизується і придушує людину.
Війна та мілітаризація суспільства зростаються з світоустроєм та регуляцією міждержавних відносин.
Війни були і залишаються найважливішими історичними іспитами держав, народів, цивілізацій на виживання і розвиток.
Військова активність на чотирьох етапах розвитку цивілізації неоднакова
максимальна на другому етапі — у період політичних потрясінь;
мінімальна на третьому — соціально-економічній стабілізації; вона знаходила вираження в інтенсивності воєнних дій, характері армії, операцій і цілей війни, обґрунтуванні правомірності збройного насильства.
В міру розвитку цивілізації армії ставали все більше, війни ставали все більш коштовними і приносили все більше витрат, їхня інтенсивність зростала, а середня тривалість падала.
Охоплюючи все більші простори, війни залишали все менше безпечних місць для мирного населення.
Тому виникала необхідність більш чітко відрізняти війну від миру і до того ж розцінювати війну як явище все більш аномальне.
Цивілізації різних типів відрізняються ступенем і характером своєї войовничості. Вона обумовлена специфічним поєднанням соціальних, політичних, релігійних та воєнних інститутів.
(Елвін і Хейді) Тофлери (США) визначають типи війн в залежності від типів цивілізацій. Вони виділяють три хвилі війн.
Період війн першої хвилі характеризується примітивним технологічним рівнем і відбувається передусім в аграрних суспільствах. Регулярної армії фактично не існує, а є тільки нерегулярні озброєнні частини, масштаби, залучені ресурси і втрати в цих війнах невеликі.
До війн другої хвилі відносяться війни, які відбуваються в промислових суспільствах, вони використовують регулярну армію з більш модернізованою зброєю, ці війни більш масштабні, коштовні і втрати від них більші.
Війни третьої хвилі характерні для перехідних або постіндустріальних (інформаційних) суспільств. Такі війни характеризуються високим рівнем армії, модернізації зброї, значними масштабами.
К. Райт виділяє чотири причини зникнення цивілізацій: катастрофа, завоювання, корупція і конверсія.
Катастрофа найчастіше притаманна примітивним суспільствам. Природні, а також і соціальні катастрофи не раз були причиною загибелі цивілізації. Це результат раптових, шокових змін, що перевищують можливості адаптації суспільства.
Завоювання може виявлятися в негативних наслідках чи конфлікту конкуренції, граючи чималу роль у змінах на всіх стадіях життя цивілізації. Завоювання може бути мирним чи військовим. Його можливі результати — видозміна і загибель цивілізації.
Корупція — повільне, приховане, але глибоке й об'ємне руйнування цивілізації; сукупність економічних, політичних, соціокультурних змін, що ведуть до її занепаду. Зміни в цих сферах накопичуються підспудно і непомітно підточують стабільність суспільства.
До конверсії К.Райт відносить культурно-ідеологічний вплив у процесі пропаганди чи освіти. Завдяки такому впливу стан суспільства змінюється до такого ступеня, що рівновага порушується і цивілізація піддається руйнуванню.
Вже в ІV-III тисячоліттях до н. е. виникає цивілізація в Єгипті та в Месопотамії. В ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. зароджується індійська цивілізація в долині річки Інд. В ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. – Китайська. Приблизно в цей період виникають фінікійська, стародавньоєврейська. В І тисячолітті до н. е. - цивілізації Урарту, Перська та Римська.
Народження цивілізації, виникнення держави сприяли розвиткові мілітаризму, піднесенню його на вищий щабель, перетворенню на важливе соціально-політичне явище. В цих цивілізаціях особливу категорію населення складали воїни. Вони знаходились на постійній службі в армії і отримували жалування від держави. Після вдалих походів і війн вони отримували рабів, землі, скарби. В мирний час воїни використовувались на суспільних важких роботах, наприклад каменоломнях тощо.
Єгипет і його армія – один з перших прикладів мілітаризації стародавнього світу. Воїни в стародавньому Єгипті складали привілейовану касту. За свою службу вони отримували великі ділянки землі, на яких працювали раби. Військова каста Єгипту поділялась на класи, які відрізнялись між собою за віковою ознакою і строками служби. Єгипетська Армія була побудована у вигляді військових поселень, які розташовувались на найбільш небезпечних напрямах. Армія мала стабільну кількість у мирний час. У випадку військових походів фараони добирали кількість воїнів: брали одного воїна з кожних 100 чоловік. Таким чином чисельність армії в мирний і воєнний час змінювалась, що демонструє перші прояви конверсії людських ресурсів. Боєздатна армія під час походів налічувала декілька десятків тисяч чоловік. Поступово нарощується і модернізується зброя армії стародавнього Єгипту. Спочатку на озброєнні армії були лише сокира, лук і щит. Пізніше військо складалось вже з загонів лучників, списників, були спеціальні загони, на озброєнні яких були булави та мечі. В період Нового царства в єгипетському війську на озброєнні вже з’являється колісниця
Нового розвитку мілітаризм набуває в греко-римській цивілізації .
Прикладом підвищення мілітаризму стала гігантська імперія Олександра Македонського, яка виникає завдяки походам 334-324 рр. до н. е. Слід зазначити, що найсильніша і боєздатна армія на той час була утворена ще за часів правління царя Філіпа (батька О.Македонського).
Він провів військову реформу, створив всім відому македонську фалангу. Багато уваги приділяв утворенню флоту, чисельність якого при ньому складала 160 трієр. Добре організована армія набувала досвіду в чисельних війнах, які вів Філіп. Політичні, економічні, військова реформи зміцнили внутрішнє становище в Македонії, що в свою чергу визначило і її зовнішню політику. Філіп закінчив об’єднання Македонії і утворення македонської держави. Таким чином до середини ІV ст. до н. е. Македонія зі другорядної держави перетворилась на державу яка вже мала зазіхання на світове панування.
Олександр Македонський продовжував політику батька. Він модернізував зброю, збільшив чисельність армії. Завдяки завоюванням Олександра Македонського була утворена величезна імперія, яка включала в себе Балканський півострів, острови Егейського моря, Єгипет, Малу Азію, південь Середньої і частину Центральної Азії.
Таким чином недостатні географічні умови грецької цивілізації призвели до політики колонізації, яка супроводжувалась розвитком мілітаризму.
Найяскравішим прикладом мілітаризму за часів цивілізації Стародавньої Греції стала Спарта - поліс, саме існування якого було повністю пов'язане з війною. Спартанська держава виникає до ІХ тисячоліття до н.е. І с початку складалося з п’яти селищ греків-дорійців. Спарта існувала на основі стародавніх законів, які були запроваджені царем Лікургом.
Всі спартанці були тільки воїнами. Вони не могли займатися ніякою іншою роботою (виробничою працею, торгівлею тощо.) В мирний час спартанці весь день проводили в воєнних таборах, де постійно займались військовою підготовкою. Всіх малюків, які відставали за своїм фізичним розвитком, спартанці знищували. Хлопці віком від 7 до 20 років підлягали суворому вихованню, щоб стати справжніми воїнами-спартанцями. Таким чином мілітаризація і військовий образ життя повністю були притаманні Спарті.
Римська республіка й особливо імперія - ще один досить відомий приклад мілітаризації всього суспільства.
Війна була невід'ємною частиною рабовласництва. Вона забезпечувала примноження продуктивної сили - рабів. Не випадково в працях давньогрецьких філософів війна не засуджувалася, а навпаки, "війна - усьому батько і всього цар", - писав Геракліт.
А Аристотель називав війну "природним засобом" збереження і примноження власності.
Воєнні успіхи Риму багато в чому були пов’язані з великою боєздатністю його армії. В період боротьби Риму за вплив на Середземному морі багато уваги приділялось розвитку флоту. Основу римської армії Риму складало селянство. Селянин мав за свої кошти забезпечувати себе зброєю і обмундируванням. Якщо селянин розорявся, його звільняли від військової служби. Його зобов’язували сплачувати податок, за рахунок якого можливо було постачати зброю та обмундирування інших воїнів.
Криза римської республіки була пов’язана з руйнуванням селянства як основи римської республіки та римської армії. Прийшовши до влади Гай Марій (156-86 до н.е.) запровадив військову реформу. Так як зубожіння селянства прийняло масовий характер, далі нести військову службу вони не могли. Тому він починає створення професійної армії. В період громадянської війни армія формувалась за рахунок найманців і перейшла на повне державне утримання. За часів Августа (27 р. до н.е.) армія нараховувала 150 тис. чол. Кожний з солдатів мав відслужити 20 років. Перебуваючи на службі вони отримували гроші, а виходячи у відставку – земельну ділянку. За правління Августа було роздано біля 300 тис. земельних ділянок.