Бойчук Тимофій (1896-1922)
Народився в с. Романівка, навчався мистецтву в майстерні брата М.Бойчука. Працював у галузі монументального та станкового живопису, графіки. Брав участь у розписах Луцьких казарм в Києві (1919), декоративному оформленні Київського оперного театру (1919). Неодноразово виставлялись його картини на виставках: Київ, 1921-1922; Москва, 1927; Харків, 1947; міжнародна виставка мистецтв у Венеції, 1928. Перебуваючи в сибірському засланні, захворів на туберкульоз. Помер у Києві, де і похоронений.
http://www.terebovlia-biblioteka.edukit.te.ua/vidatni_lyudi_terebovlyanschini/mihajlo_ta_timofij_bojchuki/
7. Гжицький Степан Зенонович (1900-1976)
Іван Петрович Крип'якевич народився у м. Львові у сім'ї священика. У 1904-1909 рр. навчався на філософському факультеті Львівського університету. У студентські роки брав активну участь в боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю, в 1908 р. організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював із «Просвітою». Наукову діяльність Іван Петрович розпочав під керівництвом М. Грушевського і згодом став одним з найвидатніших його учнів. З 1905 р. почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 р. був його редактором). У 1911 р. захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—1914), згодом— у гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911-14) та «Ілюстрована Україна» (1913-1914 рр.). У 1918— 1919 рр. — приват-доцент Кам'янець-Подільського Українського Державного Університету. Знання більш ніж семи мов дало йому можливість вільно орієнтуватися в зарубіжній літературі, описах і каталогах джерел і матеріалів закордонних бібліотек та архівів. Він був знавцем українських літописів. У міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою. У 1920-1930-х рр. Іван Петрович Крип'якевич вів широку національно-громадську роботу. У роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Українського видавництва у Львові. У повоєнний час зазнав переслідувань. У 1946 Крип'якевич разом з частиною львівських науковців був депортований до Києва. Деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1948 р. Іван Петрович дістав можливість повернутися до Львова. У 1951 р. очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953-1962 рр. — був директором цього інституту. Помер і похований у Львові.
8.
Мирон Зарицький (1889-1961)
Мирон Зарицький - один із фундаторів української математичної культури у західноукраїнському краї.
Народився 21 травня 1889 р. в селі Стара Могильниця, нині - Теребовлянського району, в родині сільського священика. Початкову школу закінчив в селі Кривому. Потім вчився в українських гімназіях у Бережанах, Тернополі та Перемишлі.
Із 1907 р. студіював математику та фізику у Віденському і Львівському університетах. Під впливом професора Серпінського захопився теорією множин та теорією функцій дійсної змінної. Ці студентські захоплення визначили пізніший напрямок його наукової діяльності
.
У 1912 р. М. Зарицький закінчив університет, а через рік склав учительський іспит і отримав звання вчителя середніх шкіл з математики і фізики. Вчителював у приватних українських гімназіях Белза та Збаража, у державних гімназіях Коломиї, Тернополя, займався науковою роботою. У 1905 р. М. Зарицький переїхав до Львова, де працював у польській, а згодом у державній українській гімназії.
24 березня 1927 р. М. Зарицького обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Тоді ж вийшли перші наукові праці вченого: «Метод запровадження доброго впорядкування у теорії множин», «Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки», за яку М. Зарицький одержав вчений ступінь доктора філософії.
До 1939 р. М. Зарицький надрукував близько 20 наукових праць. У 1939 - 1941 рр. був продеканом, а в 1945 - 1947 рр. - деканом фізико-математичного факультету, працював старшим науковим співробітником Львівської філії АН УРСР. Викладав у Львівському політехнічному інституті та в новоствореному Ужгородському університеті, де допоміг організувати математичні кафедри.
Коло зацікавлень вченого не замикалося тільки математикою. Він був добре обізнаний з природничими науками, світовою літературою, філософією, захоплювався поезією. Володів вільно польською, німецькою і російською мовами. Наука була для М. Зарицького хлібом насущним, потребою і насолодою, працею і відпочинком. Недаремно М. О. Зарицького називали «поетом формул».
Відійшов із життя М. О. Зарицький 19 серпня 1961 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Йо́сип Йо́сипович Гірня́к (14 квітня 1895, Струсів, нині Теребовлянського району Тернопільської області—17 січня 1989, Нью-Йорк, США) — український актор і режисер. Член Української академії мистецтв і науки.
Акторську біографію розпочав у 1914 в театрі товариства «Руська Бесіда», продовжив на професійній сцені 1915 в Театрі українських січових стрільців, куди записався добровольцем.
У 1919 як актор співпрацював з «Молодим театром» у Києві.
Грав у театрі «Березіль» та в Київському театрі юного глядача, після 1941 року продовжував сценічну діяльність у Галичині.
Помер Гірняк 17 січня 1989 р. у Нью-Йорку
Зіграв у театрі 171 ролю .
Феноген («Хазяїн» I. Карпенка-Карого),
Кукса («Пошились у дурні» М. Кропивницького),
Мина Мазайло, Кум, Зброжек («Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Маклена Граса» М. Куліша
Як режисер поставив 65 вистав.
Облога» за Юрієм Косачем(1943),
«Гайдамаки» за Т. Шевченком (1945),
«Мати і я» та «Зайві люди» за М. Хвильовим (1949) й ін.
Знявся у фільмі «Вендетта» (1924, Одеса). Від 1956 — продюсер і диктор української студії радіо «Свобода».
Автор книг:
«Двадцятиріччя „Народного Малахія“» (1948),
«Лебедина пісня Леся Курбаса» (1951),
«Спомини» (1982),
статей у періодиці.
ГІРНЯ́К Юліан Йосипович
(08. 09. 1881, с. Струсів, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл. – 5 червня 1970, м.Пассейк, шт. Нью-Джерсі, США) – фізико-хімік. Доктор технічних наук(1905). Дійсний член НТШ. Закінчив Львівську політехнічну школу (1905). Працював у лабораторії І. Пулюя в Празі (1904–05). Від 1912 викладав у Львівській академічній. 1921–23 – професор Укр. таєм. унівкрситету у Львові, ректор таємної Укр. високої політехнічної школи; 1944 емігрував до Німеччини, від 1950 – у США. Автор праць у галузі фізики і хімімії кінетики. Досліджував вплив синхронної зміни концентрації речовини на перебіг хім. реакції.
Про вплив синхронної зміни концентрації на хід мономолекулярної реакції. 1908; Про періодичні хімічні реакції. 1908; Мінералогія і хімія. 1912.