28] Дає можливість виділити такі управлінські функції:

- прогнозування;

- планування;

- керівництво;

- організація;

- координація; - контроль;

- прийняття рішень;

- підбір персоналу;

- навчання персоналу;

- забезпечення професійної кар'єри працівників;

- забезпечення психічного здоров'я працівників;

- профілактика та подолання стресів в організації; ' об'єднання людей;

- формування у працівників відданості організації;

- створення сприятливого психологічного клімату в організації;

- мотивація;

- оцінка;

- комунікація;

- вирішення фінансових питань;

- представництво;

- ведення переговорів;

- підписання договорів та ін.

Фактично в кожній публікації з управління розглядається певний перелік

управлінських функцій, які за деякими показниками відрізняються від

аналогічних переліків інших авторів.

Значна кількість управлінських функцій свідчить про складність процесу

управління і про необхідність спеціальної підготовки до нього людей, які його

здійснюють (керівників, менеджерів). Така підготовка передбачає оволодіння

управлінським персоналом усім «набором» зазначених управлінських функцій,

що, як свідчить досвід, не так просто.

Одним із можливих підходів до розв'язання цієї проблеми є, на наш

погляд, підхід, який полягає у виділенні основних функцій управління та

об'єднанні їх у певні смислові блоки. Це дає можливість здійснення структурно-

смислового аналізу управлінського процесу та більш продуктивного оволодіння

«потенційними» та «реальними» керівниками змістом та прийомами здійснення

управлінського процесу.

Продуктивним у плані систематизації різноманітних функцій управління є, на

нашу думку, підхід американських учених М. X. Мескова, М. Альберта, Ф.

Хедоурі, авторів одного з популярних на Заході підручників з менеджменту

[15]. Цей підхід полягає в об'єднанні найбільш суттєвих управлінських функцій

у невелику кількість функцій, які сьогодні реалізуються практично в усіх типах

організацій. До них належать чотири первинні функції управління:

- планування (визначення того, якими повинні бути цілі організації і що

повинні робити члени організації, щоб досягти цих цілей);

- організація (створення певної структури, яка дає можливість людям

ефективно працювати для досягнення певних цілей); - мотивація (спонукання членів організації до діяльності для

досягнення їх особистих цілей і цілей організації);

- контроль (забезпечення досягнення організацією своїх цілей).

Первинні функції управління, на думку вказаних авторів, об'єднуються між

собою двома процесами, які притаманні кожній із первинній функцій:

комунікацією (обмін інформацією) і прийняттям рішень (вибір альтернатив при

здійсненні управлінських функцій). При цьому керівництво (лідерство) виступає

як самостійна діяльність, яка передбачає можливість впливати на окремих

працівників і групи працівників таким чином, щоб вони працювали в напрямі

досягнення цілей, що дуже важливо для успіху організації.

Застосування нами зазначеного підходу до визначення суті управління в системі

середньої освіти, доповнення його системно-структурним аналізом та внесення

певних уточнень щодо структури управління дало можливість розглянути

управління в системі середньої освіти як процес, який має зовнішню і внутрішню

структуру [10; 11].

1.2. Внутрішня структура управління в системі середньої освіти

Розгляд внутрішньої (організаційно-технологічної) структури (див. рис.

1.1) управління в системі середньої освіти передбачає висвітлення цієї

структури з погляду її природи, внутрішнього смислу, аналізу «клітинних»

елементів, з яких вона складається. У межах внутрішньої структури слід

розглядати два рівні аналізу управління:

- перший базовий, безпосередньо управлінський рівень, який передбачає

розгляд особливостей планування, організації та контролю освітніх організацій;

Рис.1.1 Внутрішня структура управління освітніми організаціями

- другий — більш глибокий, власне психологічний рівень, що полягає у

вивченні процесів, які є необхідними для планування, організації та контролю

діяльності освітніх організацій, повсякчас супроводжують їх і ніби

надбудовуються над ними, займають вищий рівень в ієрархії сутнісних

управлінських процесів. До процесів другого рівня належать: прийняття

управлінського рішення; комунікація; керівництво (як здійснення впливу на

людей) та мотивація.

Кожен зі структурних елементів управлінських процесів першого та

другого рівнів має свій зміст і призначення.

Так, планування роботи освітніх організацій передбачає, на наш погляд,

визначення стратегічних і тактичних цілей їх діяльності, основних та

допоміжних завдань.

Стосовно стратегічного планування, то, як показує аналіз літератури та

реальної діяльності освітніх організацій в сучасних умовах, на рівні навчальних

закладів мова йде про визначення місії навчального закладу та розробку

Планування діяльності

освітніх організацій

Організація діяльності

освітніх організацій

Контроль діяльності

освітніх організацій

Прийняття

управлінь -

ського

рішення

Врахування

мотивації

працівників

Прийняття

управлінь -

ського

рішення

Врахування

мотивації

працівників

Прийняття

управлінь -

ського

рішення

Врахування

мотивації

працівників

Здійснення

впливу на

працівників

(керівництво)

Забезпечен

ня

спілкування

Здійснення

впливу на

працівників

(керівництво)

Забезпечен

ня

спілкування

Здійснення

впливу на

працівників

(керівництво)

Забезпечен

ня

спілкування

концепції його діяльності, обґрунтування моделей та програм розвитку,

визначення основних інноваційних ідей та підходів, створення позитивного

іміджу навчального закладу [10; Н;13; 26].

На рівні районних (міських), обласних відділів (управлінь) освіти

стратегічне планування передбачає визначення основних завдань розвитку

середньої освіти в певному адміністративно-територіальному районі:

врахування соціальних, політичних, національних, економічних особливостей

розвитку району при визначенні цілей та змісту освіти; обґрунтування кількості

навчальних закладів; визначення необхідності в певній профілізації шкіл

(гімназій, ліцеїв) тощо.

Стратегічне планування на державному рівні (здійснюється

Міністерством освіти та науки України) полягає, зокрема, в розробці державних

програм розвитку освіти, таких, наприклад, як Державна національна програма

«Освіта» («Україна XXI століття»), спрямованих на визначення кардинальних

підходів до розвитку національної освіти, її інтеграції у світові освітні системи.

Потрібно зазначити, що завдання стратегічного планування діяльності

закладів середньої освіти, до яких належать першочергові завдання, пов'язані з

прогнозуванням їх діяльності, складають зміст спеціального розділу

менеджменту — стратегічного менеджменту, який щодо освітніх організацій

сьогодні лише починає розроблятися в Україні.

Тактичне планування забезпечується в результаті складання річних,

місячних, тижневих, денних планів, які визначають спрямованість та зміст

діяльності освітніх організацій на певний період. При цьому однією із суттєвих

проблем залишається оволодіння керівниками прийомами самоорганізації

управлінської пильності, що є предметом аналізу окремого розділу теорії

менеджменту (самоменеджменту), який стосовно діяльності закладів середньої

освіти України теж лише починає розвиватися.

Організація як складова частина управлінського процесу означає

створення певної структури, яка дає можливість членам педагогічних

колективів ефективно працювати для досягнення є і стратегічних і тактичних

цілей, поставлених перед ними, та забезпечує чітку взаємодію між її основними

підрозділами і працівниками.

Аналіз літератури та реального управлінського досвіду доводить, що

організація (як елемент управлінського процесу) передбачає вирішення сьогодні

керівниками освітніх закладів таких актуальних завдань:

- підбір педагогічних кадрів та працівників апарату районних (міських),

обласних відділень (управлінь) освіти відповідно до основних функцій та

напрямів діяльності, які визначаються на етапі планування;

- розстановку кадрів (розподіл погодинного навантаження серед вчителів

у школі, створення певних управлінь, відділів, робочих груп у райво (міськво),

облуправліннях, Міністерстві освіти та науки);

- виділення рівнів управління (наприклад, у школі — таких, як «директор», «заступники директора», «керівники метод-об'єднань»; в

районному відділі — «завідуючий відділом», «заступники завідуючого

відділом», «спеціалісти» тощо), визначення рівня складності завдань, які

вирішуються на кожному рівні, та функціональних обов'язків членів

управлінського апарату;

- формування «управлінської команди» як «ядра» закладів середньої

освіти, їх «мозкового центру»;

- добір учнівського контингенту, комплектування шкіл (гімназій,

ліцеїв);

- створення матеріально-технічної бази для успішного функціонування

освітянських структур та розв'язання економічних проблем в умовах

становлення ринкової економіки;

- науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу

(визначення філософсько-методологічних підходів, розробка освітніх

технологій, комп'ютерних методик тощо);

- створення спеціальних служб та підрозділів у закладах середньої освіти

(психологічних, соціологічних, соціальних педагогів тощо) [10; 11;13; 26].

І заключною функцією власне управлінського блоку є функція контролю

— визначення того, наскільки реалізуються цілі, поставлені перед освітнім

закладом на етапі планування, і що треба зробити для того, щоб вони були

досягнуті в повному обсязі.

Реалізація цієї функції здійснюється за допомогою різних організаційних

форм [9; 10; 11; 13; 26; 29]. Так, наприклад, на рівні навчального закладу відомі

такі форми контролю процесу навчання і виховання: відвідування уроків;

контроль перевірки зошитів; контроль ведення класних журналів; контроль

календарного планування; контроль знань з окремих предметів; чергування

адміністрації та вчителів у школі; контроль чергування і самообслуговування

учнів.

Контроль результативності навчально-виховного процесу здійснюється за

допомогою: аналізу успішності за результатами чверті (семестру); проведення

підсумкових заліків, контрольних зрізів знань, умінь і навичок; контролю

техніки і швидкості читання при переведенні учнів із початкової школи тощо.

Крім того, важливим є індивідуальний контроль молодих спеціалістів, вчителів,

які проходять атестацію.

На рівні районних (міських), обласних відділів (управлінь) освіти,

Міністерства освіти і науки контроль здійснюється за допомогою фронтальних

перевірок, звітності керівників освітніх організацій на засіданнях колегіальних

органів управління, атестації керівників тощо.

Необхідно підкреслити, що однією із важливих умов реалізації функції

контролю є орієнтація керівника однаково як на результат діяльності, так і на

людей [4; 15]. Зміщення акцентів у той чи інший бік призводить до зниження

ефективності управління. Сьогодні в розв'язанні цього питання, як показує досвід, є дуже багато проблем, обумовлених не лише стилем керівництва.

Зокрема, вони проявляються в тому, що, з одного боку, керівники освітніх

організацій при здійсненні контролю досить часто орієнтуються на інтереси

організації і не завжди враховують інтереси працівників. З іншого боку, самі

працівники не завжди розуміють завдання організації і не завжди готові

працювати таким чином, щоб відстоювати не лише свої власні інтереси, а й

дбати про інтереси своєї організації. Пошуки гармонійного поєднання інтересів

зазначених двох типів є однією із актуальних проблем психології управління

освітніми організаціями.

Інша проблема, яка виникає при здійсненні контролю в закладах середньої

освіти — це проблема «жорсткого» формального мін і контролю з боку багатьох

керівників, без надання відповідної організаційно-методичної допомоги і без

бажання зрозуміти конкретну ситуацію, в якій знаходиться той, кого

«контролюють». І чим вищий рівень управління, який займає той, хто перевіряє,

тим така тенденція, на нашу думку, посилюється. Це часто призводить до

формування негативної установки у багатьох працівників закладів середньої

освіти щодо контролю як такого і обумовлює виникнення тези про те, що

контроль як складова управління в сьогоднішніх умовах демократизації

управління взагалі не потрібен.

При цьому аналіз літератури та досвіду діяльності кращих освітніх

організацій та організацій, які функціонують в інших соціальних сферах,

доводить, що контроль є необхідною і обов'язковою умовою ефективного

управління. Інша справа, яким чином буде визначатись його мета і в яких

організаційних формах пін буде здійснюватися.

Чітка визначеність, взаємодія та взаємодоповнюваність зазначених

управлінських функцій (планування, організація та контроль) і забезпечує

ефективність власне управління освітніми організаціями.

Окрім застосування першого, базового, безпосередньо управлінського

рівня, аналіз «внутрішньої» структури управління передбачає використання

вторинного, більш глибокого, власне психологічного, рівня аналізу (рис. 1.1).

Застосування цього рівня аналізу полягає, на наш погляд, у вивченні

процесів, які є необхідними умовами планування, організації та контролю

діяльності освітніх організацій, повсякчас супроводжують їх і, відповідно, ніби

«надбудовуються» над ними, посідають вищий рівень в ієрархії сутнісних

управлінських процесів. До основних процесів другого рівня, на нашу думку,

можна віднести: прийняття управлінського рішення, спілкування, керівництво

та мотивацію [10; 11]. Фактично мова йде про те, що кожна із вищеописаних

базових функцій управління (планування, організація, контроль)

супроводжується власне психологічними функціями, які забезпечують

успішність реалізації функцій першого рівня. Слід при цьому особливо

підкреслити, що ці функції носять виражену соціально-психологічну

спрямованість, оскільки пов'язані з організацією ефективної взаємодії людей у групах.

Так, одним із механізмів здійснення планування, організації та контролю є

прийняття управлінського рішення, тобто вибір керівником найбільш

оптимального, адекватного даній конкретній ситуації способу розв'язання

управлінської проблеми.

Аналіз літературних джерел [5; 10; 13; 21; 24; 29] та управлінського

досвіду показав, що до факторів, які впливають на прийняття керівниками

закладів освітніх організацій управлінських рішень, можна віднести, по-перше,

об'єктивні фактори — фактори, які пов'язані з реальною управлінською

ситуацією. Окрім об'єктивних факторів, важливу роль у процесі прийняття

керівниками освітніх закладів управлінських рішень відіграють суб'єктивні

фактори, які пов'язані з індивідуально-психологічними характеристиками

самого керівника, особливостями його взаємодії з педагогічним колективом.

Аналіз цієї групи факторів показує, наскільки «психологічним», особливо

«соціально-психологічним», за своєю сутністю є процес прийняття

управлінських рішень. Поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів визначає

індивідуальний стиль прийняття керівником управлінських рішень.

Реалізація базових функцій управління передбачає також урахування в

процесі управління такого важливого психологічного феномену, як керівництво

— здійснення впливу на людей та налагодження з ними міжособистісних

стосунків [10; 13; 21; 24]. Цс значною мірою залежить від стилю керівництва

(авторитарного, демократичного, ліберального) й індивідуально-психологічних

особливостей керівника. Щодо засобів впливу, то вони (залежно від

управлінської ситуації) можуть бути найрізноманітнішими: переконання,

особистий приклад, наказ, розпорядження тощо.

Необхідною умовою здійснення планування, організації та контролю є

також функція комунікації — обміну інформацією між членами освітянських

організацій. За даними відомих спеціалістів у галузі менеджменту [15], 90

відсотків успіху діяльності керівника залежить від успішності здійснення ним

різноманітних комунікацій.

За різними критеріями можна виокремити значну кількість видів

управлінських комунікацій. За спрямованістю управлінські комунікації можуть

забезпечувати взаємодію школи (райво, облуправління) з соціальним

середовищем (представниками держадміністрації, спонсорами, громадськістю),

а також допомагати реалізувати завдання всередині колективу. За змістом

управлінські комунікації можуть бути формальними (вертикальними і

горизонтальними) та неформальними. За засобами, які забезпечують

спілкування, комунікації бувають опосередкованими (за допомогою наказів,

телефонних дзвінків, факсових матеріалів тощо) і безпосередніми («віч-на-віч»)

[10]. Кожний із названих видів комунікації має свою специфіку [3; 8; 13; 14; 17;