4.3. Вимоги до прийняття управлінських рішень керівниками освітніх

організацій

Як показує аналіз літератури [9; 17; 19] та реального управлінського

досвіду, управлінські рішення мають відповідати певним вимогам.

Управлінські рішення мають бути, по-перше, науково обґрунтованими,

тобто базуватись на використанні законів та закономірностей таких наук, як

юриспруденція, теорія управління, економіка, педагогіка, психологія,

враховувати останні наукові досягнення, ґрунтуватися на всебічному,

міждисциплінарному аналізі певної проблеми. Відсутність такого підходу може

призводити до прийняття некваліфікованих рішень, зорієнтованих не на

перспективу, а на застарілі підходи до розв'язання управлінських проблем.

По-друге, управлінські рішення треба приймати своєчасно, тобто тоді,

коли цього вимагає конкретна проблема. Затримка щодо прийняття

управлінського рішення може негативно позначитись на результативності

діяльності, породжувати відчуття невдоволення в учасників управлінської

взаємодії, втрату додаткових можливостей для оптимізації діяльності.

По-третє, управлінські рішення мають мати чітке формулювання, тобто стисло і зрозуміло повинні відображати зміст проблеми і способи її розв'язання,

називати конкретних осіб, відповідальних за ті чи інші напрями та види

діяльності, термін, протягом якого проблему треба вирішити. Нечіткі

формулювання можуть призвести до неадекватного розуміння суті завдання,

перекладання відповідальності з одного працівника на іншого, порушення

терміну виконання тощо.

По-четверте, управлінські рішення мають бути реальними для виконання,

тобто враховувати наявність умов для розв'язування тих чи інших проблем

(фінансово-матеріальна база, науково-технічні можливості, людські ресурси,

час для виконання тощо). Відсутність адекватного аналізу необхідних умов для

реалізації рішення може спровокувати стресову ситуацію в колективі,

психофізіологічні перевантаження працівників.

По-п'яте, управлінські рішення повинні обов'язково передбачати механізм

контролю виконання (звіти адміністрації та конкретних працівників на

засіданнях педагогічних, шкільних рад, атестаційних комісій, проведення

фронтальних перевірок, відвідування уроків тощо), оскільки сам факт

прийняття рішення ще не гарантує обов'язкового його виконання, а відсутність

контролю за недостатньої саморегуляції працівників не забезпечує

регламентованої та своєчасної діяльності.

4.4. Колегіальний підхід до прийняття управлінських рішень

керівниками освітніх організацій

Поряд з індивідуальними рішеннями, досить часто управлінські рішення

приймаються колегіально. Значущість колегіальних форм прийняття

управлінських рішень особливо зростає в умовах складності соціальних та

професійних завдань, соціально-економічної проблем в країні, відсутності чіткої

законодавчої бази, матеріально-фінансових ресурсів.

Конкретними організаційними формами взаємодії управлінської команди

та інших членів педагогічних колективів можуть бути:

■ оперативна нарада адміністрації навчального закладу;

■ засідання педагогічної ради, ради школи (гімназії, ліцею);

■ збори колективу тощо.

Формами колегіального генерування управлінською командою нових ідей

можуть стати такі нерегламентовані форми взаємодії, як:

■ «мозковий штурм»;

■ «брейнстормінг»;

■ ділові ігри та ін. [4; 9; 12].

Використання керівниками середньої освіти колегіальних форм прийняття

управлінських рішень передбачає врахування ними як додаткових можливостей,

так і додаткових труднощів, що можуть виникати при цьому.

Так, до позитивних характеристик колегіальних форм прийняття

управлінських рішень належать:

■ зростання інтелектуального, творчого потенціалу учасників взаємодії; ■ підвищення ймовірності розкриття нових аспектів, ракурсів аналізу

проблеми та альтернативних способів її розв'язання;

■ забезпечення більшої зваженості прийняття рішень;

■ активізація ініціативності працівників;

■ зростання відповідальності працівників за виконання рішення.

До додаткових труднощів, які виникають у процесі використання

колегіальних форм, належать:

■ ускладнення організаційної роботи (пошук відповідного приміщення,

погодження часу зустрічі, складання плану наради тощо);

■ потреба у додатковій підготовці керівника для чіткого викладення

своєї позиції;

■ необхідність прогнозування можливих суперечок між учасниками

взаємодії при обговоренні найгостріших питань;

■ потреба в попередній підготовці проекту колегіального рішення та

продумуванні процедури його обговорення;

■ необхідність підготовки керівника до ділового спілкування в умовах

конфліктних ситуацій, оскільки ймовірність таких ситуацій за колегіальних

способів прийняття управлінських рішень значно зростає.

Отже, колегіальні способи прийняття управлінських рішень так само, як і

індивідуальні, мають свої позитивні та негативні сторони, тому відповідно до

ситуативного підходу [21], ними доцільно користуватися з урахуванням змісту

та особливостей конкретної управлінської ситуації.

Резюме

1. Одним із факторів, який визначає ефективність управлінської

діяльності керівників середньої освіти, є прийняття управлінського рішення, під

яким розуміють вибір керівником найоптимальнішого, адекватного конкретній

ситуації способу розв'язання управлінської проблеми.

2. Прийняття управлінського рішення включає такі основні етапи: а)

виявлення та усвідомлення керівником суті проблеми; б) всебічний розгляд і

аналіз можливих альтернатив, способів її розв'язання; в) вибір найдоцільнішого

в даній ситуації способу вирішення проблеми з його конкретною

аргументацією.

3. На прийняття управлінських рішень у системі середньої освіти

впливають дві групи факторів: об'єктивні (зв'язані безпосередньо з

управлінською ситуацією) та суб'єктивні (зумовлені індивідуально-

психологічними характеристиками самого керівника), які в конкретних

управлінських ситуаціях тісно взаємодіють одна з одною.

4. До об'єктивних факторів належать ті, які зумовлені:

а) соціально-політичним та економічним розвитком суспільства в даний

історичний період (рівень соціальної та економічної стабільності; ступінь

економічної захищеності соціальних інституцій та окремих працівників;

наявність стресогенних факторів); б) особливостями функціонування системи середньої освіти як певної

соціальної галузі (специфіка завдань, що стоять перед закладами середньої

освіти; складність об'єкта управління; низький статус системи середньої освіти

в суспільстві); в) управлінським статусом керівника або працівників, з якими

він взаємодіє (директор школи; зав. райво, міськво, облво; член педагогічного

колективу); г) типом керованого навчального закладу (звичайні школи; ліцеї,

гімназії; авторські школи); д) характеристиками проблеми, яку необхідно

розв'язати (міра складності проблеми; її новизна; значущість для членів

педагогічного колективу); є) умовами розв'язання проблеми (матеріально-

технічне та фінансове забезпечення; час, який приділяється для розв'язання

проблеми; наявність управлінської команди; рівень компетентності, творчого

потенціалу педагогічного колективу; особливості його соціально-

психологічного клімату).