Зміст лекційного матеріалу
Мисленням називається психічний процес, який полягає в розкритті зв’язків і залежності між предметами і явищами. Завдяки мисленню ми пізнаємо якості і властивості об’єктів, недоступні для безпосереднього сприймання органами чуття людське. Мислення словесне, тобто ми думаємо не безпосередньо образами, а словами, які означають ці образи або їх якості.
Види мислення.
В залежності від змісту задачі, яка вирішується, прийнято виділяти наступні види мислення: наглядно-дійове, наглядно-образне і теоретичне або словесно-логічне.
Наглядно-дійове мислення характеризується тим, що мислительна задача вирішується безпосередньо в процесі практичної діяльності. Наглядно-дійове мислення невід’ємне від сприйняття і оперує лише об’єктами і тими взаємозв’язками речей, які безпосередньо сприймаються. Воно невід’ємно зв’язане з прямим маніпулюванням з речами/ За допомогою такого роду мислення людина, як і тварина вирішує задачі споглядаючи на об’єкт і оперуючи з ними.
Наглядно-образне мислення характеризується тим, що мислительна операція вирішується на образному матеріалі. Зв’язок мислення з практичними діями хоч і зберігається, але не є таким безпосереднім, як при наглядно-дійовому. У порівнянні з наглядно-образним мисленням воно є більш складним, більш узагальненим. Це мислення є характерним для маленьких дітей. Зачатки цього виду мислення зустрічаються у вищих тварин.
Теоретичне (абстрактне, словесно-логічне) мислення характерне лише для розумово розвиненої людини і характеризується тим, що задача вирішується в словесно-понятійній формі. Цей вид мислення являє собою процес опосередкованого і узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. В мислительній діяльності людини всі вище перераховані види мислення нерозривно взаємопов’язані.
Типи мислення за стилем.
Розрізняють три основних типи мислення : стандартне, оригінальне і революційне.
Стандартне, або “трафаретне” мислення зустрічається найчастіше. Воно відображає установлені віками загальновизнані істини. Наприклад, 2х2 = 4. Стандартне мислення зберігає основи здорового консерватизму, але практично нічого нового не приносить для прогресу.
Оригінальне мислення є більш ефективним. Воно, в принципі, не змінює основні базові знання і фундаментальні положення, але розглядаючи об’єкт або явище з нової, недослідженої сторони допомагає оригінально рішити задачу, викликає підвищену цікавість, в певній мірі допомагає прогресу. Оригінально прочитана лекція, оригінально зроблена операція і т.п. приносить користь доповнюючі наші знання і уміння.
Революційне (або “парадоксальне”) мислення корінним чином змінює сталі аксіоми і погляди. Це є мислення геніїв. Прикладами революційного мислення є еклідова геометрія, теорія Коперніка, мораль І.Христа, економічне вчення К.Маркса, теорія відносності Енштейна, релятивістська теорія тощо. Плодами революційного мислення нерідко користуються нащадки, бо сучасники інколи не розуміють генія.
Якості мислення.
Самостійність мислення – вміння побачити нову проблему, поставити нове питання, а потім вирішити задачу своїми силами. Це вміння приймати рішення згідно з своїми поглядами.
Глибина мислення – ступінь проникнення в суть явища, процесу не задовольняючись констатацією окремих фактів.
Широта мислення – можливість людини постійно тримати під контролем значну кількість зв’язків між предметами, явищами.
Гнучкість мислення – вміння змінювати план дій, якщо він не задовільняє ті умови, які виникають в процесі рішення задачі.
Критичність мислення – вміння вірно оцінити як об’єктивні умови, так і свою діяльність, при необхідності відмовитись від наміченого шляху, знайти інший спосіб вирішення задачі.
Швидкість мислення – вміння швидко знаходити вірні, обгрунтовані рішення, реалізовувати їх при дефіциті часу.
Економічність – вибір найбільш короткого шляху для формування понять, побудови умовиводів.
Порушення мислення
КЛАСИФІКАЦІЯ РОЗЛАДІВ МИСЛЕННЯ
Розлади мислення за темпом перебігу асоціацій
1. Прискорене.
2. Ментизм.
3. Сповільнене.
4. Деталізоване (в'язкість).
5. Зупинка мислення (шпе-рунг).
Розлади мислення за зв'язком асоціацій (формою)
1. Резонерське.
2. Паралогічне.
3. Атактичне.
4. Незв'язне (інкогерентне).
5. Розірване.
6. Символічне.
7. Персевераторне.
8. Аутистичне (дереїстичне).
9. Кататимне (кататимічне, афективне).
10. Конкретне (формальне, примітивне).
Розлади мислення за змістом асоціацій
Хворобливі ідеї:
а) маячні;
б) маячноподібні;
в) надцшні, домінантні;
г) нав'язливі.
Класифікація маячних ідей за змістом
1. Маячні ідеї переслідування:
а) стосунків;
б) фізичного, психічного впливу;
в) отруєння;
г) втрати, шкоди, пограбування;
д) звинувачення;
є) ревнощів;
є) кверулянтські (сутяжницькі);
ж) еротичні.
2. Маячні ідеї величності:
а) багатства;
б) високого походження;
в) винаходу і відкриття;
г) реформаторства.
3. Маячні ідеї самоприниження:
а) гріховності;
б) самозвинувачення;
в) нігілістичні;
д) одержимості.
Маячні ідеї (маячня) за механізмом утворення
1. Інтерпретативне, маячіння тлумачення (паранояльне чи параноїчне).
2. Несистематизоване, чуттєво-образне (параноїдне).
При психiчних захворюваннях мислення може порушуватись по
темпу
механiзму
змiсту.
Розрiзняють три види порушення темпу мислення.
Прискорення - проявляється у збiльшеннi кiлькостi думок, безперервному їх виникненнi. Мова при цьому також стає квапливою. Крайнє прискорення мислення носить назву "скачка iдей". Прискорення мислення є характерним симптомом для манiакальних станiв (манiакальна фаза манiакально-депресивного психозу, прийом наркотикiв стимулюючої дiї типу кокаїн, важка туберкульозна iнтоксикацiя).
Сповiльнення мислення характеризується обмеженiстю кількості думок, одноманiтнiстю, сповiльненням мови. Це порушення спостерiгається при депресивних станах (депресивна фаза манiакально-депресивного синдрому, iнволюцiйна i реактивна депресiї), оглушеному станi свiдомостi, психоорганiчному синдромi.
Затримка мислення (шперрунг) є однiєю з ознак шизофренiї. У хворого раптово, без будь-яких видимих причин зникають думки i вiн на деякий час замовкає. Зовнiшнiй вигляд при цьому, як правило, розгублений.
По механiзму розрiзняють такi порушення мислення.
Розiрванiсть або розщеплення, що проявляється у розривi смислових зв"язкiв мiж реченнями, фрагментами речень i навiть окремими словами на тлi ясної свiдомостi. Це порушення є характерним для шизофренiї. Наприклад: «Давайте разом вознесемось на небо i там, поєднавши матерiалiзм i емпiрiокритицизм, впадемо в обiйми найсвятiшої iнквiзицiї, тому що їде поїзд по паркану до перемоги абстрактного духу». Первинна безладнiсть мислення також проявляється у виголошеннi окремих слiв, коротких фраз i вигукiв. Але, на вiдмiну вiд розiрваного мислення, у цих хворих є обов’язково порушення свiдомостi (так званий аментивний синдром). Пiсля прояснення свiдомостi мислення i мова відновлюються.
Патологiчно деталiзоване мислення - нездатнiсть роздiляти головне i другорядне iз надмiрною затримкою на неiстотних деталях. Цей симптом є характерним для епiлепсiї.
Резонерство - це порожнi, безплiднi мiркування, позбавленi конкретного змiсту i доцiльностi, з переважанням химерних висловлювань. Найчастiше зустрiчається при шизофренiї.
Персеверацiя мислення - це одноманiтне повторення одних i тих же думок та їх сповiльненнi. Спостерiгається при органiчних ураженнях мозку, хворобi Пiка, шизофренiї i порушеннi свiдомостi.
Символiчне мислення - це такий розлад мислення, коли значення одного слова стає символом зовсiм iншого поняття на пiдставi випадкових, другорядних ознак. Наприклад, хворий вiдмовляється зайти у кабiнет лiкаря тому, що дверi кабiнету обитi червоним дермантином. Вiн пояснює це тим, що червоний колiр означає команду "стiй!", бос, "на червоний колiр свiтлофору не можна йти". Цей симптом є характерним для шизофренiї
Неологiзм - це новi слова, вигаданi хворим, значення яких зрозумiле лише йому. Як правило, зустрiчається при шизофренiї.
Паралогiчне мислення або "мимомова" - це порушення мислення на рiвнi суджень, коли всиновок не випливає з передумов, суджень . На поставлене конкретне запитання хворий вiдповiдає зовсiм не по сутi логічно необгрунтовано. Наприклад, на поставлене запитання: «Чому Ви не одягаєте бiлизну?" хворий вiдповiдає: "Чергова медсестра не зробила манiкюр". Або при розмовi з лiкарем хворий заявляє: "Якщо Ви зi мною так люб’язно розмовляєте, то без сумнiвiв цього року буде добрий урожай". Цей симптом є характерним для шизофренiї.
Аутичне мислення - заглиблення у свiт особистих переживань з послабленням або втратою контакту з реальною дiйснiстю, вiдсутнiстю бажання спiлкуватися з людьми, обмеженiстю емоцiйних проявiв. Це є один iз основних симптомiв шизофренiї.
Ментизм - мимовiльно виникаючий, безперервний i некерований потiк думок, спогадiв, "вихор iдей", наплив образiв i уявлень. Це явище є неприємним для хворого, виснажує його, не дає можливостi сконцентруватись або вiдпочити, але не має ознак насильства. Ментизм є складовою частиною синдрому Кандiнського-Клерамбо i зустрiчається при шизофренiї.
Фанатизм - безрозсудна одержимiсть якимись iдеями, поглядами чи справою, що грунтується на слiпiй пристраснiй вiдданостi своїй вiрi i нетерпимостi до будь-яких iнших iдей, поглядiв, вiрувань. Людина, сповнена фанатизму, нездатна критично ставитись до себе i своїх дiй, вiдзначається крайньою нетерпимiстю до iновiрцiв (наприкла, релiгiйний фанатизм). Зустрiчається при паранойяльнiй формi психопатiї.
Фантазiя - процес створення людиною нових образiв на основi пережитого. Може бути реалiстичною i пустою, беззмiстовною.
Фантазiї iстеричнi - рiзнi вигадки незвичайних подiй, яких насправдi не було, прагнення поставити себе у центрi уваги навколишнiх. Спостерiгається при iстерiї, iстеричнiй психопатiї. Хворий з чуттєвою яскравiстю переживає своє несправжнє сприймання як щось достовiрне.
Порушення мислення по змiсту проявляється у виглядi настирливих, надцiнних i маячних iдей.
Настирливi (нав’язливi) iдеї - це думки, побоювання, спогади, почуття, потяги, якi виникають у хворого незалежно вiд його волi, хоч вiн усвiдомлює їх хворобливiсть i критично ставиться до них. Нав’язливi думки подiляються на такi, змiст яких викликає гнiтючий афект i нав'язливостi з афективно нейтральним змiстом.
Надцiннi iдеї - зумовленi реальними обставинами судження, якi надалi набувають невiдповiдного їх значенню важливого мiсця в свiдомостi i супроводжується надмiрним емоцiйним напруженням. Зустрiчається при паранойяльнiй формi психопатiї i затяжних реактивних психозах. Надцiннi ідеї зустрiчаються i у здорових людей, наприклад, звичайнi (непатологiчнi) ревнощi. Головною умовою позбутися надцiнних iдей є зняття емоцiйного напруження до рiвня звичайних переживань.
Маячнi iдеї - це думки та судження, якi виникають лише на патологiчному грунтi, не вiдповiдають дiйсностi, хибно обгрунтовуються хворим, повнiстю охоплюють його свiдомiсть i не коригуються при переконаннi та роз'ясненнi.
Основнi види маячення за тематикою:
анстрофне - усвiдомлення хворим себе центром свiту, до якого всi подiї мають безпосереднє вiдношення;
величностi - характеризується грандiозним перебiльшенням своїх духовних i фiзичних сил, соцiального стану i пов'язаних з цим можливостей;
високого походження - включає iдею походження вiд осiб, якi посiдають значно вище становище в суспiльствi, нiж батьки хворого, яких вiн вважає несправжнiми;
впливу - включає iдею чужого, стороннього впливу на думки, почуття, вчинки хворого, часто з судженням, мiркуваннями щодо природи такої дiї (гiпоноз, лазер тощо), є проявом синдрому Кандинського-Клерамбо;
iндуковане - за змiстом подiбне маячення психiчно хворого, виникає у здорових людей в разi тривалого спiлкування з цим хворим, який за характером є лiдером-iндуктором ;
iнсценування - судження хворого про все, що вiдбувається навколо нього, як про спецiально влаштоване, iнсценоване з певною метою;
iнтерметаморфози - характеризується iдеєю повної змiни навколишньої обстановки, перетворення предметiв, перевтiлення осiб;
iпохондричне - включає iдею наявностi у хворого недуги, яку вiн вважає невилiкованою або принизливою, ганебною (рак, сифiлiс та iн.) ;
Котара - депресивнi чи iпохондричнi фантазiї з iдеями грандiозностi й заперечення (загальна загибель, свiтовi катаклiзми тощо), якi проявляються одночасно або окремо;
звинувачення мiстить iдею помилкового чи навмисного звинувачення хворого оточуючими людьми в здiйсненнi непристойних вчинкiв або злочинiв, до яких вiн не причетний;
образне - переважають образнi уявлення (фантазiї, мрiї), якi супроводжуються тривогою, страхом, екстазом або розгубленiстю;
особливого значення - предмети, подiї, оточуючi люди, а також їх вчинки i слова набувають для хворого особливого значення, символiзують щось нове;
самозвинувачення - хворий приписує собi уявнi або дiйснi, але неодмiнно перебiльшенi провини i злочини, будучи переконаний в необхiдностi зазнати за них покарання;
резидуальне - сукупнiсть маячних iдей, що деякий час залишаються як моносимптом пiсля зникнення iнших проявiв хвороби; частiше виникає пiсля станiв потьмареної свiдомостi, якi не супроводжуються повною амнезiєю (делiрiй),отруєння
По структурi маячнi iдеї роздiляють на паранойяльнi, параноїднi та парафреннi.
Паранояльне маячення - наявнiсть сталої, здебiльшого монотематичної систематизованої маячної iдеї, яка випливає з бiльш-менш реальних, правдоподiбних ситуацiй без галюцинацiй i виражених афективних розладiв, по сюжету правдоподiбне. Приклад: маячення матерiальних чи моральних збиткiв при iнволюцiйному параноїдi (хворому сусiди роблять збитки; щоб не трапилось неприємного, в усьому хворий звинувачує сусiдiв).
Параноїдне маячення - менш систематизоване, неправдоподiбне, але i не фантастичне, нерiдко пов"язане з галюцинацiями. Характеризується наявнiстю рiзноманiтних iдей несприятливого впливу на хворого ззовнi (маячення переслiдування, стосунки, отруєння, звинувачення, шкоди та iн.). Таке маячення є характерним для параноїдної форми шизофренiї.
Парафренне маячення - мiстить абсурднi фантастичнi iдеї величностi, особливої мiсiї, надприродностi тощо, як правило, на тлi iнтелектуального зниження. Парафренне маячення є характерним симптомом екснансивної форми прогресивного паралiча i кiнцевої (дефектної) стадiї параноїдної форми шизофренiї.
Інтелект
Інтелект – це інтегральне поняття, яке включає запас знань і життєвий досвід, основні якісні характеристики мислення (кмітливість, швидкість, широту, самостійність, гнучкість і критичність), а також можливість поповнювати запас знань і правильно їх використовувати.
Порушення iнтелекту є вроджене i набуте. Вроджений недорозвиток iнтелекту називають олiгофренiєю.
По ступеню вираженостi олiгофренiї поділяються на дебiльнiсть, iмбецильнiсть та iдiотiю.
При дебiльностi розвиток мислення дитини зупиняється на рiвнi наочно-дiйового i образного. Абстрактнi поняття їм недоступнi. Цi дiти можуть навчатись у школах-iнтернатах для розумово вiдсталих дiтей, де вони отримують елементарнi знання з мови, письма i рахункових операцiй (за 8 рокiв вони освоюють програму трьох класiв).
При iмбецильностi дiти не можуть отримати знань, не пов’язаних з самообслуговуванням, але вони можуть обслужити себе. Це є iнвалiди 2 групи з дитинства.
При iдiотiї розумовий недорозвиток сягає найважчого ступеню i такi дiти не можуть обслуговувати себе. Вони є iнвалiдами 1 групи з дитинства.
Набуте зниження iнтелекту називається деменцiєю (недоумством). Вона може бути обумовлена органiчними факторами i функцiональними змiнами психiки.
Деменцiя органiчного генезу поділяється на тотальну (глобарну) i лакунарну. При тотальнiй деменцiї крiм запасiв знань втрачається ядро особистостi. Хворi не можуть критично оцiнити свiй стан, вони не усвiдлмлюють свого дефекту, втрачають загальнолюдськi етичнi норми поведiнки. Глобарна деменцiя є характерною ознакою старечого недоумства, хвороби Альцгеймера, Пiка i прогресивного паралiчу.
При лакунарнiй деменцiї, незважаючи на втрату пам"ятi на теперiшнi i минулi подiї, ядро особистостi збережене i хворi критично оцiнюють свiй стан. Вони усвiдомлюють хворбу, стараются компенсувати втрату пам’ятi (ведуть записи). Лакунарна деменцiя зустрiчається при атеросклерозi судин головного мозку.
Псевдодеменцiя є функцiональним розладом iнтелекту. Це несправжнє недоумство найчастiше розвивається внаслiдок важкої психотравми (передусiм у злочинцiв, якi були заарештованi i помiщенi в камери попереднього слiдства). Псевдодеменцiя характеризується пiдсвiдомо удаваною втратою простих навичок, звичайних знань та звичайних форм поведiнки. Такий розлад iнтелекту є тимчасовим i як правило, проходить.
РОЗЛАДИ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ ТА ПОТЯГІВ
Діяльність людини визначається її потребами, інтересами й ідеалами. Бона детермінована самим життям. Усі потреби її соціально опосередковані. Діяльність слід розглядати як прояв трьох форм дії: вольової, автоматизованої та інстинктивної. Кожна з них не проявляється ізольовано: всі вони поєднані.
ВОЛЯ — усвідомлена цілеспрямована психічна активність людини на виконання або затримку дії. Вольові дії скеровані до свідомо визначеної мети, що супроводжується зосередженням на ній уваги. Автоматизовані дії також спрямовані до свідомо поставленої мети, але, на відміну від вольових, не вимагають зосередження на них уваги. Інстинктивні дії також цільові, однак не супроводжуються свідомим спрямуванням їх до певної мети, а зумовлені фізіологічними потребами.
Поведінка психічно здорової людини диктується її потребами. Розрізняють вищі (пізнавати, спілкуватися, працювати, мати певне становище в суспільстві) та нижчі, або біологічні (харчова, самозбереження, сексуальна), потреби. Вищі, або психосоціальні, потреби формуються в людини протягом житя. Вони залежать від особистості та соціальних чинників. Вищі потреби — індивідуальні для кожної людини, і на їхній основі формуються вищі почуття: соціально-етичні, естетичні, інтелектуальні, релігійні. Вищі й нижчі потреби суб'єктивно переживаються людиною і проявляються у вигляді потягів і бажань.
Потяг — це недостатньо усвідомлений внутрішній прояв потреби, що проявляється імпульсивним емоційним напруженням, котра спонукає до дії, визначає поведінку людини до задоволення потреби. Те, що змушує людину до дії з метою задоволення її потреб, називається мотивацією. Потреби є внутрішнім, а мета — зовнішнім проявом мотивації. Нижче описано порушення ефекторно-вольової сфери.
Гіпербулія (загострення, посилення волі) полягає в підвищеній діяльності, руховому неспокої, прискоренні та посиленні мовної продукції. Такі хворі хапаються за безліч справ, але жодної не доводять до кінця. Гіпербулія спостерігається при маніакальних станах, у осіб з психопатичними рисами особистості. Осередкове підвищення волі притаманне наркоманам, коли їм треба добути наркотичні речовини. Гіпербулія властива також хворим з паранояльними та парафренічними маячними ідеями. Вони "борються" за власні ідеї, права проти уявних порогів тощо.
Гіпобулія (ослаблення волі) проявляється зниженням вольової активності. У таких хворих спостерігається зниження спонукань, потягів і бажань. Моторика, міміка, пантоміміка, жестикуляція збіднені. Пацієнти не стежать за зовнішнім виглядом, одягом, схильні до самотності. Гіпобулія характер-
на для астенічних та депресивних станів, шизофренії, енцефаліту.
Абулія — повна втрата вольової активності, прагнень, спонукань до діяльності. Через втрату вольової діяльності інколи розгальмовуються автоматизовані та інстинктивні дії. Абулія може досягти ступеня, коли у хворих залишаються лише дії, що вкрай потрібні для підтримки життєдіяльності.' У таких пацієнтів спостерігається загальмованість мімічних та пантомімічних рухів, мови. Означена патологія завжди поєднується зі зниженням або втратою почуттів, внаслідок чого формується апато-абулічний синдром. Абулія є типовим симптомом шизофренії, а також виникає як наслідок інших психічних недуг.
Парабулія — це спотворення вольової активності людини, коли змінюються не тільки вольові дії, але й автоматизовані та інстинктивні. Парабулія проявляється багатьма симптомами. Назвемо деякі з них.
М у т и з м — порушення мовного спілкування за відсутності осередкових уражень мовних центрів головного мозку, тобто немотивоване мовчання. Хворі не відповідають на запитання, у них втрачена також здатність до спонтанної мови.
Негативізм — немотивований протиімпульс, безглузда протидія, опір з боку хворого будь-якій дії ззовні, іноді затяте прагнення чинити наперекір. Виділяють активний (дії хворого протилежні щодо інструкції) та пасивний (бездіяльність, хоча є відповідні інструкції) негативізм.
Атактичні дії(амбітендентність) — двоїстий характер дій як прояв двох протилежних мотивацій, розщеплення дщ, коли у хворого одночасно виникає два протилежних прагнення і він виконує дві протилежні дії в один і той самий проміжок часу.
Парапраксія — спотворення рухів. Прості дії набувають карикатурного, химерного характеру (манірність, кривляння тощо).
Парамімія — потворні гримаси, мімічна гра, що не відповідають ні змістові висловлювань хворого, ні його емоціям.
Е х о м і м і я — копіювання міміки людей, у оточенні яких пацієнт перебуває.
Ехопраксія — хворобливий стан, за якого хворий бездумно повторює дії, рухи інших.
Стереотипія рухів — повторення одного й того самого рухового акту (похитування всім тілом, згинання та розгинання тулуба тощо).
Ехолалія — автоматичне повторення слів, запитань співрозмовника.
Стереотипія мови (вербігерація) — повторення одних і тих самих слів чи фраз.
Ступор — зниження або втрата рухової активності. До парабулій належить також: гебоїдна поведінка, що характеризується придуркуватістю, безглуздістю, неадекватною веселістю, "інертною ейфорією", безпричинними сміхом, пустотливістю, карикатурністю рухів, дій, кривлянням. Хворий може говорити нісенітниці тощо.
Насильницькі дії — це нескладні дії, мимовільні рухи (ніби якась невідома сила змушує психічно хвору людину виконувати їх). Пацієнт не може протистояти цим впливам (моторний психічний автоматизм).
Нав'язливі дії— це рухи або дії, що їх виконує пацієнт проти власного бажання. Він критично оцінює їхню безглуздість, але протидіяти цьому не може. Нав'язливі дії відволікають увагу людини доти, поки не будуть реалізовані. Іноді вони мають ритуальний характер (начебто з метою застерегти від лиха самого хворого чи його близьких). Нав'язливі дії поєднуються з нав'язливими сумнівами, побоюваннями, мудруваннями, думками. Спостерігаються при неврозі нав'язливих станів, психо-патіях, шизофренії.
РОЗЛАДИ ПОТЯГІВ
Розлади потягів виявляються непереборним прагненням, що оволодіває хворим усупереч здоровому глузду, почуттям та волі, виконати безглузді дії. До них належать: дромоманія — непереборний потяг, без будь-якої мотивації до бродяжництва; піроманія — неподоланна пристрасть до підпалювання без будь-яких мотивів; клептоманія — бажання красти зовсім непотрібні речі без будь-якої мотивації, стимулів і зацікавлення; міфоманія — потяг до обману, брехні, вигадок, фантазій (без розладу пам'яті); арифмоманія — непереборне, нав'язливе бажання рахувати будь-які предмети; дипсоманія — раптовий, непереборний потяг до алкоголю, періодичні запої; копролалія — непереборний потяг говорити непристойності, цинічно лаятися. Імпульсивні розлади потягів спостерігаються у психопатичних особистостей при неврозі, на початку розвитку шизофренії.
Хворобливі розлади харчового потягу (інстинкту) проявляються його посиленням — поліфагія, булімія (надмірне поїдання їжі за відсутності відчуття ситості). Спостерігаються вони при невротичних станах, шизофренії, органічних ураженнях головного мозку. Для ослаблення харчового потягу (анорексії) характерна відмова від їжі. Інколи поліфагію змінює анорек-сія, що спостерігається при нервовій анорексії. Ослаблення харчового інстинкту супроводжує депресивні й астенічні стани, шизофренію, тривалі соматичні захворювання. Спотворення харчового інстинкту (потягу) називається копрсфагією. Хворі їдять неїстівне (кал, землю, п'ють сечу тощо). Це патологічне явище буває при розумовій відсталості, деменції, органічних ураженнях головного мозку.
Хворобливі розлади інстинкту самозбереження проявляються його посиленням, ослабленням і спотворенням. Посилення цього інстинкту виражається агресивними або панічними реакціями, немотивованими скаргами, суїцидальними намірами, тенденціями та вчинками. Спотворення інстинкту самозбереження проявляється психомоторним збудженням з нанесенням самопошкоджень. Ці розлади бувають в осіб з психопатичною структурою особистості, у хворих на шизофренію.
Хворобливі розлади статевого інстинкту й статевого потягу (лібідо) виявляються гіперсексуальністю, тобто загостренням статевого потягу (у чоловіків — сатиріаз, у жінок — німфоманія), гіпосексуальністю, або ж ослабленням лібідо, та статевими збоченнями (статеві перверзії, парафілія). Гіперсексуаль-ність спостерігається при маніакальних станах, органічних ураженнях головного мозку з психічними проявами — прогресивному паралічі, старечому недоумстві, епідемічному енцефаліті, олігофренії. Гіпосексуальність супроводжує депресивні й астенічні стани, неврози, шизофренію.
Статеві перверзії виявляються зміною спрямування статевого потягу та форм його реалізації. їх можна вважати істинними тільки тоді, коли спотворений статевий потяг реалізується, заміщуючи нормальне статеве життя.
Типи психомоторного рухового збудження — гіперкінезія
Розлади ефекторної (рухової) діяльності виявляються психомоторним збудженням, що пов'язане зі зміною свідомості та емоційної сфери.
Психомоторне збудження — надто виражена неадекватна рухова й психічна активність, патологічна за формою та силою, що створює для оточення і самого хворого ненормальні умови і навіть небезпеку. Найчастіше у лікарській практиці зустрічаються такі види збудження: галюцинаторно-маячне, маніакальне, депресивне, кататонічне, гебефренічне, епілептичне, аментивне, хореатичне, істеричне, психопатичне, панічне, еротичне.
Галюцинаторно-маячне збудження є наслідком галюцинацій (слухових, зорових, нюхових та ін.), що загрожують хворому, та маячних ідей переслідування, фізичного та психічного впливу, отруєння тощо. Збудження супроводжується афектом страху, тривоги, емоційною напругою, люттю. Хворі з підозрою ставляться до навколишнього, кожний рух тлумачать по-маячному. Психомоторне збудження, спрямоване на "підозрілих", може супроводжуватися агресивними діями (ліквідація "ворогів"). Інколи хворі "рятуються", здійснюючи небезпечні для себе дії, наприклад, тікають через вікно, не врахувавши поверху будинку, наносять собі пошкодження, реалізують суї-цидальні наміри ("краще вмерти легшою смертю") тощо. Га-люцинаторно-маячне збудження спостерігається при шизофренії та інших психічних захворюваннях, що проявляються галюцинаціями й маячними ідеями.
Маніакальне збудження супроводжується немотивованими веселощами, піднесеним настроєм, прискореним плином думок ("стрибки ідей"), мова стає непослідовною (маніакальний мовний безлад). Хворі постійно прагнуть діяти. Немотивовано переходять від одного напрямку діяльності, не закінчуючи роботу, до іншого. Метушливі, неспокійні, сексуально стурбовані. Мало сплять, мало їдять, худнуть. Інколи стають дратівливими, агресивними (гнівлива манія).
Маніакальне збудження характерне для маніакальної фази циркулярного або маніакально-депресивного психозу (біполярного щодо афективного розладу) та маніакальних станів іншого генезу.
Депресивне (меланхолічне) збудження, або ажитована депресія. Депресивний синдром проявляється пригніченим настроєм, тугою, нудьгою, сповільненням мислення, загальною загальмованістю.
Ажитована депресія виникає раптово, мов спалах, перериває загальмованість чи ступор. Хворі стають шаленими, не можуть усидіти на одному місці, кричать, метушаться, б'ються головою об стіну, розривають на собі одяг, виривають волосся, заломлюють руки, роблять спробу самогубства. Все це поєднується з відчаєм, нестерпною тривогою, тугою та нудьгою. Такі хворі висловлюють маячні ідеї самоприниження, самозвинувачення.
Ажитована депресія спостерігається у депресивну фазу маніакально-депресивного психозу, при інволюційній депресії та депресії судинного походження.
Кататонічне збудження супроводжується руховим неспокоєм з безглуздими стереотипіями як мови, так і рухів. Характерними для цього стану є кривляння, манірність, карикатурність ("вишуканість") рухів, незвичайні пози тіла, парамімії (невідповідність виразу обличчя емоціям). При кататонічному збудженні можливі імпульсивні дії, агресія, руйнівні вчинки. Можуть бути негативізм, амбітендентність, ехолалія, ехопрак-сія тощо. Після цього зазвичай настає кататонічне заціпеніння (ступор).
Такий тип збудження спостерігається при кататонічній формі шизофренії.
Гебефренічне збудження проявляється руховим і мовним збудженням з придуркуватою поведінкою. Хворі стають метушливими, на тлі піднесеного безглуздого настрою з'являються стереотипні рухи (пустотлива ейфорія): неадекватний сміх, кривляння. Вони передражнюють інших, блазнюють, копіюючи їхні дії. Стрибають, плетуть у долоні, оголюються. Пози калейдоскопічно змінюються, повторюються. Можливі імпульсивні асоціальні дії. Гебефренічне збудження частіше буває у хворих з гебефренічною формою шизофренії підліткового віку.
Епілептичне збудження часто виникає в потьмареному стані свідомості, перед судомними нападами або після них і виявляється дисфорією (вираженими афектами злості, страху, спалахами гніву, агресії). Під час епілептичного збудження хворі вдаються до брутальності, можуть поранити і навіть убити. Збудження виникає раптово, без чіткого мотиву, внаслідок звуження поля свідомості. Спостерігається воно при різних видах епілепсії і епілептиформних синдромах.
Аментивне збудження виявляється безладною поведінкою. Хворі метушливі, розгублені, їхні рухи однотипні, хаотичні. Не орієнтуються в оточенні, не розуміють, що відбувається навколо, раз по раз озираються, вглядаються в обличчя людей. Постійно задають запитання: "Де я?" "Хто вони?" "Що відбувається?". Висловлювання їхні непослідовні, фрагментарні (аментивний мовний безлад). Інколи хаотичний набір фраз переривається невеселим сміхом, схлипуванням. Міміка хворих виражає здивування в поєднанні з тривогою, страхом, безпорадністю.
Аментивне збудження спостерігається при інфекційних психозах та психозах виснаження.
Хореатичне збудження виникає гостро, частіше увечері або вночі, й характеризується глибокою сплутаністю свідомості та дезорієнтацією. Рухи безладні, аморфні, у межах ліжка (якта-ція). Хворий розмахує руками, скидає постіль на підлогу, скручує її, опускає ноги. Мова погано модульована: викрикує окремі слова, уривки фраз, склади, звуки (хореатичний мовний безлад). Соматичний стан тяжкий. Шкіра й слизові оболонки сухі, бліді. Обличчя гіперемоване, склери ін'єковані. Губи
з тріщинами, часто — з герпетичною висипкою. Язик сухий, вкритий сіро-коричневим нальотом. На тілі помітні петехії, синці. Гіпергідроз, фізичне виснаження. Температура тіла досягає 40—41 °С. Хореатичне збудження спостерігається при інфекційному психозі за типом "гострої маячні" і при фебриль-ній шизофренії.
Істеричне збудження виявляється порушеннями в афективній сфері (підвищена афективність, дратівливість, нестійкість емоцій). На тлі пригніченого настрою хворі з незначного приводу демонстративно плачуть, голосять, стукають кулаками по столу, тупають ногами, б'ють посуд, рвуть на собі одяг. Інколи знижений настрій змінюється веселістю, при цьому хворі неадекватно сміються. На висоті збудження ("рухова буря") кричать, тремтять, метушаться, аж до конвульсій. Демонстративно говорять про самогубство, інколи навіть роблять спробу суїциду. При істеричному збудженні можуть виникати істеричне потьмарення свідомості й істеричні напади. На поведінку хворого завжди впливає конкретна психотравмівна ситуація. Інколи істеричне збудження виявляється пуерилізмом, псев-додеменцією й синдромом Ганзера.
Істеричне збудження може супроводжувати істеричну психопатію, істеричні форми реактивних психозів, невротичну істерію.
Психопатичне збудження найчастіше психогенно обумовлене, має певну мету й досить різноманітні прояви (залежно від форми психопатії). Психопатичні особи створюють напружену обстановку, залучаючи в конфлікт інших людей. Якщо хворого стримувати, збудження наростатиме. Зміст мови (викрики, вимоги, образи, погрози, лайка) змінюється залежно від дій оточуючих і ситуації. Спостерігається при психопатіях і у хворих з психопатоподібною симптоматикою.
Панічне збудження характеризується хаотичним, безглуздим руховим збудженням, що виникає раптово внаслідок стихійного лиха, катастроф, ситуацій, котрі загрожують життю. Людина метушиться, виконує безтямні рухи, розмахує руками, кричить, просить допомоги, не помічаючи реальних шляхів до порятунку. Інколи раптом кудись біжить без будь-якої мети, часто — назустріч небезпеці (фугіформна реакція). Панічне збудження може супроводжуватися потьмаренням свідомості з подальшою амнезією.
Типи психомоторної рухової загальмованості — гіпокінезія
Кататонічний ступор (лат. stupor — заціпеніння) є проявом кататонічного синдрому. Характеризується: нерухомістю, тривалим перебуванням в одноманітній позі — ембріона, повітряної подушки Dupre (під час лежання на спині голова, шия, плечовий пояс припідняті), капюшона (хворі сидять чи лежать, натягнувши на голову ковдру, халат тощо, залишивши відкритим обличчя) та ін. пози. При цьому людина не реагує на мокру постіль, зміни температури в приміщенні, голод, спрагу, уколи, термічні подразнення і навіть небезпеку (скажімо, пожежу). Притаманний також м'язовий гіпертонус або воскова гнучкість (утримує тіло в такому положенні, якого надають сторонні), мутизм (мовчання). Може супроводжуватися негативізмом — активним (безглузда, певною мірою активна протидія інструкціям) або пасивним (зовнішнє нереагування). Спогади на цей період зберігаються. Субступорозний стан — це неповне заціпеніння, різного прояву мутизм, неприродна поза, часткова відмова від їжі (сторонні можуть нагодувати).
Депресивний ступор — повна або майже повна нерухомість, скорботна поза, страждальницький вираз обличчя. Вербальний контакт утруднений, відповіді односкладові. Хворі інколи бувають неохайні. Ступор раптово може змінитися гострим збудженням — raptus melancholicus, за якого пацієнт може завдати собі серйозних пошкоджень. Спостерігається при тяжких ендогенних депресіях.
Психогенний (істеричний) ступор виникає внаслідок психогенної травми — переживання катастрофи, страху, жаху, раптової смерті близьких тощо. Найчастіше буває в істероїдної особистості. Характеризується загальною загальмованістю, аж до заціпеніння. Іноді супроводжується мутизмом, розслабленням м'язів. Відомий під назвою "уявна смерть".
Апатичний ступор — байдужість до всього, бездіяльність, дезорієнтування, повне безсилля, безсоння, анорексія, зниження тонусу м'язів, неохайність. Виникає на тлі тяжкого фізичного виснаження, кахексії при затяжних симптоматичних психозах, енцефалопатіях. Називають також адинамічним, аспонтанним, абулічним ступором.
Екзогенний ступор — гіпо-, акінезія, що спостерігається при токсичних або інфекційних ураженнях головного мозку.
Порушення емоційної сфери
Емоції поділяють на прості і складні.За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти, настрої, пристрасті.
За змістом виділяють передусім моральні, інтелектуальні і естетичні почуття. Деякі з них можуть набирати характеру пристрастей
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ ЕМОЦІЙ
1. Патологічне посилення емоцій (манія, депресія).
2. Патологічне ослаблення емоцій (емоційне сплощення, параліч емоцій, емоційна тупість, апатія).
3. Патологія рухливості емоцій (лабільність, слабкодухість, інертність).
4. Порушення адекватності емоцій (неадекватність, амбівалентність, дисфорія, патологічний афект, немотивований страх).
Манія (гіпертимія, маніакальний афект) — стійке підвищення настрою з посиленням потягів, активності, прискоренням мови та мислення. Для маніакального афекту характерні відчуття веселості, оптимізму, щастя, нестійкість та відволікання уваги, балакучість, загострення пам'яті. Переоцінка власної особи. Манія є симптомом маніакальної фази маніакально-депресивного психозу (що біполярний до афективного розладу). Помірно виражена манія називається гіпоманією.
Патологічне підвищення настрою може переходити в ейфо-рію — стан безпричинного щастя з відтінком безтурботності, пасивності, блаженства в поєднанні з підвищеним самопочуттям та браком активності. Ейфорія найчастіше спостерігається в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, під впливом хронічних інтоксикаціи, при органічних психозах. На відміну від манії для неї не притаманні прискорення мислення та підвищена рухливість. Якщо уражено лобні частки мозку, ейфорія поєднується з руховою розгальмованістю, безглуздою поведінкою, придуркуватістю, зниженням інтелекту (морія).
Підвищений настрій може набувати форми екстазу-переживання надзвичайного щастя, без прискореного перебігу психічних процесів та пожвавлення моторики. Такі хворі схильні до патетичних висловлювань. Екстаз може досягати найвищого ступеня захоплення й замилування, які поєднуються зі скованістю рухів, заціпенінням. Стан екстазу спостерігається при епілепсії, шизофренії, істерії.
Депресія (гіпотимія, депресивний афект) — стан, коли хворий перебуває у пригніченому настрої, смутку, який супроводжується зниженням фізичної активності, загальмованістю мислення, з'являються думки про власну неспроможність, передчуття нещастя, дискомфорт з відчуттям тяжкості в грудній клітці, суїцидальні наміри та спроби. Ніщо не приносить радості. У похмурих, часто трагічних, тонах сприймається минуле, сьогодення і майбутнє. Самооцінка вкрай низька, переважно з відчуттям власної нікчемності, гріховності, втратою віри у власні сили. Сповільнення психічних процесів поєднується з ослабленням потягів, втратою апетиту, сну. Такий стан характерний для депресивної фази маніакально-депресивного психозу. За помірного прояву цих відхилень кажуть про субдепресію.
Депресивний афект іноді супроводжується руховим збудженням (ажитована депресія), млявістю (адинамічна депресія), надмірним виснаженням (астенічна депресія), роздратуванням та гнівом (гнівлива депресія), відчуттям нестерпного болю від втрати почуттів (анестетична депресія). В останньому разі хворі надзвичайно тяжко реагують на свій стан, усвідомлюючи власну байдужість до всього. Нерідко вдаються до суїциду. Може спостерігатися втрата почуттів (психічна анестезія — anaesthesia psychica dolorosa).
До патологічного ослаблення емоцій належать емоційне сплощення, емоційна тупість, параліч емоцій, апатія.
Під емоційним сплощенням та емоційною тупістю розуміють, необоротну наростаючу недостатність яскравості емоційних проявів, втрату переживань, душевну холодність, байдужість, спустошення в емоційній сфері. Ці стани можуть супроводжуватися розгальмованістю потягів, брутальністю, агресивністю. Спостерігаються при шизофренії (простій формі) , органічних ураженнях головного мозку.
Апатія — стан емоційної тупості байдужості, бездумності Ніщо у хворого не викликає інтересу, емоцій, у тому числі й особиста життєва перспектива. Апатія буває наслідком тяжкої патології — шизофренії, пухлин мозку, атрофічних процесів у головному мозку, хвороб Піка, Альцгеймера.
Психотравмівні події надзвичайної сили (звістка про смерть близької людини, стихійне лихо із загибеллю людей, землетрус) можуть спричинити параліч емоцій — раптову втрату почуттів. Клінічна картина такого стану також полягає у повному зникненні інтересів, загальмуванні моторики, бездіяльності, бездумності, але, на відміну від апатії, параліч емоцій — короткочасний і оборотний, процес.
Порушення рухливості емоцій може проявлятися у формі їхньої надмірної лабільності, інертності.
Для емоційної лабільності характерні легкий, швидкий перехід від підвищеного настрою до зниженого і навпаки без явної причини. У дитинстві емоційна лабільність є фізіологічною нормою. Як патологія вона найчастіше спостерігається в істеричних осіб, а також після травм мозку. З будь-якого приводу може з'явитися бурхлива, афективна реакція з вегетативними розладами, руховим збудженням. Усвідомлюючи її неприродність, хворі досить швидко заспокоюються, визнають, що не змогли стриматися.
Слабкодухість — афективне нетримання, коли з найменшого приводу людина плаче. Сльози чи сміх може зумовити якийсь спогад. Слабкодухість характерна для хворих із ураженням судин головного мозку, особливо атеросклеротичним.
Інертність емоцій — тривале зосередження на неприємних емоціях, відчутті провини, образі, злості. Зустрічається при епілепсії, психопатіях (розладах особистості).
Емоційна неадекватність (паратимія) — симптом, котрий виражається в почутті, що не відповідає причині (кількісній і якісній), яка його зумовила. Прикладом емоційної неадекватності може бути веселий настрій хворого при звістці про смерть близької-людини. Паратимія також характерна для шизофренії.
При амбівалентності емоцій хворий одночасно переймається двома протилежними почуттями. Наприклад, любові й ненависті, жалю та жорстокості. На думку Є. Блейлера, котрий вніс значний вклад у вчення про шизофренію, амбівалентність є одним з чотирьох основних симптомів цієї недуги.
До порушень адекватності емоцій належить і дисфорія. Хворий стає пригніченим, злостивим, похмурим. Надто чутливим до зовнішніх подразників, напруженим, гнівливим. Нерідко скаржиться на відчуття страху. Будь-яка дрібниця може стати приводом до агресивних дій, жорстокості, насильства. Стани дисфорії характерні для епілепсії та органічних уражень мозку. Вони виникають раптово і тривають від кількох годин до кількох діб.
Патологічний афект має характер окресленого в часі нападу. Це короткочасне порушення психічної діяльності у вигляді бурхливої емоційної реакції з затьмаренням свідомості. Патологічний афект виникає при епілепсії, травматичному ураженні головного мозку, психопати, під впливом різноманітних несприятливих чинників (алкогольне сп'яніння, психічна травма, перевтома). Подразник незначної сили спричинює таку емоційну реакцію, що хворий стає здатним до руйнівних та агресивних дій.