9.Ппиказання про слово.

Не про добре а про зле слово йде мова. Початком багатьох кривд і несправедливості в між людських відносинах є krivé – кривдиве(помилкове) свідчення, неправдива присяга, osočovanie – осудження, наговорення, klebeta – льотки, обман чи хитрість в словах. Бог звертає увагу людини на його слова. Не свідчи проти свого ближнього неправдивим свідченням. Це при казання є вузько з’єднане з судом і справедливістю. Ізаїліти мали бути справедливими, тому що їх Господь є справедливим. Тому дістали заборону поширувати неправдиві новини, неправдиво свідчити, присягаючись на Бога, зєднатися в злих речах з головним чином, перекручувати правду, брати дари при судних спорах, обманювати один одного, помститися без причини. Ці при казання мали вести до добрим між людським відносинам і до взаємної співпраці. Людина мала бути нефальшивою не лише до інших, а voči - до себе, щоб nenamýšľal, нехвастався, не звеличувався, nekonšpiroval – змовлявся, не всиляв в себе ненависть ітд. Як говоримо неправду про інше – наговорюємо, коли говоримо неправду про себе – звеличуємо ( припідносимо) себе. Оскільеи неправдиве – криве слово з наших уст є початком skazu- руйнування відносин з іншими.

10.Приказання про tužbe – бажання.

Це при казання nadväzuje – слідує на при казання Невкрасти ! Розділ між ними є в тому, що 8 приказання вказує на діяння, но це при казання на причини діяння – бажання. Не бажай собі жінку твого ближнього, не бажай дім твого ближнього, ані поля, ані його слугу, ані служанки, ані вола, ані осла, ані іншого здобутку, ані нічого, що є твого ближнього. Зле бажання є початком гріху, бажання дечого, що є чуже, є першим кроком до крадіжки. Гріх є плодом злого бажання.

Чому це при казання є в кінці, бо скоріше воно мало бути перед 8 приказанням – Невкради !? Приходящі приказання нас відвертають від грішних діянь, тобто Бог недає можливість vzklíčeniu – проростати зародку гріху --- розвиватися злому бажанні. В цьому 10 приказанні проте дивиться на корінь гріху і недає можливості згрішити вже думкою. Тому воно є мостом, між Старим і Новим Законом, в якому Ісус Христос кожне приказання направляє до причини, тоді до земіни бажання, потребі і túžba-бажання-хіть. Проте не приказує не забити рукою, nesmilniť – грішити тілом, некрасти чи небоманювати вже в думках, в серці чи мовчанням. Це приказання нас приводить до mravouke – моралі Нового Закону – Христового Євангелія.

Замість висновку.

Нікому не будьте нічого винні, щоб ви навзаєм любилися. Бо хто любить ближнього свого, наповнив Закон. Тоту що приказання – незраджуй, некради, несвідчи неправдиво, небажай собі, і як є деяке інше приказання, вони обєднані в цьому слові – Любити будеш свого ближнього як себе самого. Любов неробить зле ближньому, повнотою Закону є тоді любов.

Великі пророки Тема № 7. Цар і пророк Давид.

Коженого пророка zbraňou – зброєю було добрий приклад власного життя, бачимо на цьому місці практичне наголошення на справедливу і несправедливу поведінку з числа царів Саула і Давида. Саул обіцяв Давидові, що дасть за odmenu – нагороду свою дочку, коли виконає умову, яку йому задав. Коли Давид виконав умову, забив Голіафа – Goliáša, цар Саул через зависть не виконав своє слово і не лише не хотів віддати свою дочку, але і хотів його забити. Хто собі заслужив найбільшу славу і честь, і хто на кінець вказався як найсильніший ? Саул мучився смутком (печаль) і був trápený-мучився злим духом. Давид показав себе як честна людина і пізніше, коли вже Саула мав два рази в руках, зжалівся над ним і невидав його на смерть, бо розумів, що Саула помазав за царя Господь. З опису події сасособбою, що Саул, хоя і мав обзброєне військо, не показав себе як víťaz – переможець, але переможцем був Давид, який воював правдивістю і справедливістю своїх слів і діянь, яка є сильніша як всі війська. Давид знав з попередній вчинків, що не є pôsobenie – спосіб зла другому, але pretrpenie – перетерпіння зла робить людину сильнішою і zabraňuje – запоігає дальшим гріхам.

Доказом правдивості вище сказаних тверджень є і skutočnosť – реальність (дійсність), що коли Давид ublížil Uriášovi – зблизиі Урію, сила, яка його супроводила, коли znášal – ніс кривду його відпустила і Давид був покараний так, що йому загинула дитина. Тоді порядок otočil – виявився і нещастя прийшло на того, хто не виконував справедливо і згідно правди. По смерті Урія, коли прийшов час смутку, послав Давид по його жінку, до якої загорівся грішним бажанням, взяв її до свого дому і вона стала його жінкою. То, що Давид spáchal – здійснив Богу не подобалося. Тому Бог послав до Давида пророка Натана, що звернув його увагу на його гріх. Коли Натан прийшов до нього, сказав йому такі слова: “ В тому самому місті булі два чоловіки, один був багатий, а другий бідний. Багатий мав дуже багато овець і dobytka – велику рохату худобу. Бідний однак немав нічого, лише одну малу овечку, яку собі купив,за якою доглядав і виросла при ньому вона з його дітьми. Їло з його куска хліба, пила з його стакана і виховувалася з його волі, була йому як дочка. І прийшов до ббагатого подорожуючий, але жалко йому було взяти з своїх овець чи худоби когось, щоб приготувати подорожуючому, який прийшов до нього, тому взяв овечку в бідного і приготував ”. Тими словами Натан прирівняв Давида до ukrutnému – жорстокого і несправедливого багача, якого Господь обдарував великим багатством, але який був невдячним і посягнув на одну овечку бідного. Від тоді Давид, який який ще не netušil – не піддозрював, що тим багачем є він, охопився великим гнівом проти того чоловіка і сказав Натанові : “Як жиє Господь, чоловік, якому то зробив, заслуговує смерті !...томущо спалахнув і немав жалю”. На то йому Натан відповів: “Ти є той чоловік ! ”.

Господь помазав Давида за царя над Ізраїлем, Він його вирвав з руки Саулової, дав йому дім і жінку його пана до його колін. Дав йому дім Ізраїля і Юду, і як би то йому було мало, дав би йому і більше. Давид однак зневажив слово Господнє, забив Урія, бо забажав його жінку. Тому Бог наслав на Давида нещастя і повідомив йому через пророка Натана, що забере від нього дитину. Давид каявся і плакав 7 днів, щоб дитина залишилася на яву. На 7 – й день йому однак повідомили, що його дитя померло. Таким то був Давид, який перед тим подобався Господові, покараний за то, що опустив шлях справедливості і спалахнув ohavný – мерзенний-огидний гріх. Давид мав всього достаток, то було причиною того, що коли прийшов час його екзамену, дуже скоро подався до тяжкого гріху. Земне щастя часто в гордості kazí - будує людське серце. Нещастя є нам доброю школою для відсторонення нашої гордості, бо лише що нам дістанеться повага – честь і земне щастя, вибудуємо собі небезпечну ctižiadosti – честолюбство і пиху. Щастя часто будує і наше неіснуючі добрі діяння і нещастя закриває помилки і загладжує гріхи багатьох пройшовши років. За цей свій гріх Давид був би вилучений з поміж вибраних Божих, коли його нові удави нещастя і utrpenia – страждання не навернулися на шлях покаяння і спасінні. Цю дорогу мусить перейти кожен з нас, коли хочемо, щоб на Бог відпустив наші гріхи і дав нам вічне життя в Його Царстві.