Мова і суспільство. Соціолінгвістика. Лекція 1 Мова і суспільство
Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства
В мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева).
На стан мови впливають:
демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо),
рівень загальної освіти народу,
розвиток науки,
створення державності тощо.
Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою.
Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функціонування мов недержавних націй.
Мовна політика стосується і нормалізації літературної мови — вироблення та впровадження усних і писемних мовних норм (орфоепічних, орфографічних, у сфері слововживання), усталення термінології тощо
Класовий підхід до використання мови
використання чужої ("престижної") мови в повсякденному житті вищих класів.
надмірне вживання іншомовних слів, штучно створених мовних зворотів, у вимові слів на іноземний лад.
виділення певних слів і затемнення інших або їх усуненні з мовлення, часом навіть у вкладанні в слово іншого змісту, ніж воно має в загальнонародній мові.
Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна диференціація мови. Існують різні професійні субмови (підмови), які, як правило, відрізняються від загальнонародної мови лише спеціальними словами
Суспільний характер має й територіальна диференціація мови. Як правило, територіальні особливості кожної мови полягають у вимові звуків, у слововживанні, у граматичних формах і синтаксичних конструкціях.
Літературна мова
Літературна мова — це мова, оброблена майстрами слова, письменниками. Від діалектної мови вона відрізняється тим, що має певні кодифіковані (зафіксовані у словниках та підручниках) норми щодо вимови, слововживання, граматичних форм, яких повинні дотримуватися мовці.
виступає в усній та писемній формах
характеризується стилістичною диференціацією.
стилі різняться стійкими особливостями у використанні мовних засобів.
Це своєрідний зразок, еталон правильного користування мовою.
Соціолінгвістика
СОЦІОЛІНГВІСТИКА - галузь мовознавства, що вивчає вплив суспільних явищ і процесів на виникнення, розвиток, соціальну й функціональну диференціацію й функціонування мов, а також зворотний зв'язок мови й соціуму.
С. виникла на теренах мовознавства, соціології, соціальної психології й етнографії у другій половині XX ст.
Термін уведений у 1952 р. американським дослідником Германом Каррі.
Напрямки соціолінгвістики
орієнтований на соціологію (досліджує норми мовного вживання, мету вибору варіантів мови, диглосію, теорію кодів залежно від різних соціальних детермінант)
спрямований на лінгвістику і вивчає неоднорідність мовної системи з огляду на соціальні параметри, а також зв'язок мовних змін із соціальними умовами;
має етнографічне й методологічне спрямування.
синхронна С. вичає форми існування мови та співіснування мов у суспільстві в певний історичний період його розвитку;
діахронічна С. вивчає соціальні чинники мовного онтогенезу, соціально-історичні типи мов, історію розвитку мов, становлення певної мовної ситуації та зміни мовної політики тощо.
Стратифікаційна варіативність виявляє себе в тих мовних і мовленнєвих відмінностях, що спостерігаються у представників різних соціальних груп та прошарків.
Сукупність мовних ресурсів тієї чи іншої соціальної спільноти як мовного колективу утворює єдину соціально-комунікативну систему, функціональний розподіл компонентів якої та системний характер зв’язку між якими визначається її соціальною структурою.
Ситуативна варіативність
Ситуативна варіативність спричиняється диференційованим використанням тих або інших мовних засобів залежно від змінних компонентів соціальної ситуації, що детермінують як кількісне (зміну частотності застосування), так і якісне (перемикання мовних кодів) варіювання.
Соціальний статус
Соціальний статус – це певне місце людини в суспільній ієрархії, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання. У сучасному індустріалізованому суспільстві він визначається, впершу чергу, родом занять, розміром доходу, рівнем освіти та належністю особи до етнічної групи.
Соціальна роль
Соціальну роль соціологи розуміють як модель поведінки, яка об’єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або міжособистісних стосунків. Широке соціологічне поняття рольових відносин включає в себе й більш вузьке, соціолінгвістичне – права та обов’язки використовувати стосовно одне одного ті чи інші соціально марковані форми мовлення.
Ситуації спілкування
симетричні - учасники комунікативного процесу характеризуються схожими соціальними ознаками, рівним соціальним становищем і є однаковими за віком і статтю;
асиметричні - статус чи роль одного з учасників є вищою або нижчою за статус чи роль іншого.
СОЦІОЛЕКТ - соціальне марковані лексеми та словосполуки певної суспільної групи (професійної, вікової й ін.)у межах національної мови.
Термін С. уведений в обіг соціолінгвістики з метою уникнути багатозначності термінів "жаргон", "арго", "сленг", "соціальний діалект".
Соціальний діалект знаходиться в постійному контакті з літературною мовою, з професійними діалектами та іншими соціолектами, зв’язок з якими простежується в запозиченні одиниць одного соціолекту іншим.
В останні десятиріччя збагачення словникового складу мовного „стандарту” здійснюється, головним чином, шляхом використання власних мовних ресурсів, зокрема внутрішньомовних запозичень зі сленгу та соціальних діалектів.
Однією з головних характеристик соціолекту є його закріпленість за відповідною соціальною групою, для якої він є основним повсякденним засобом комунікації.