Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Ферменти

.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
22.06.2020
Размер:
20.14 Кб
Скачать

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Реферат

на тему

«Ферменти, їх функції та значення»

Київ

2020

План

  1. Визначення та структура ферментів

  2. Властивості ферментів

  3. Класифікація ферментів

  4. Біологічне значення ферментів

  5. Список використаної літератури

Визначення та структура ферментів

Ферменти - це специфічні білки, що входять до складу всіх клітин і тканин живих організмів граючі роль біологічних каталізаторів. Про ферменти люди довідалися давно. Ще на початку минулого століття в Петербурзі К. С. Кирхгоф з'ясував, що пророслий ячмінь здатний перетворювати полісахарид крохмаль у дисахарид мальтозу, а екстракт дріжджів розщеплював бурячний цукор на моносахариди - глюкозу і фруктозу. Це були перші дослідження у ферментології. Хоча на практиці застосування ферментативних процесів було відомо з давніх часів.

У різних виданнях застосовуються два поняття: "ферменти" і "ензими". Ці назви ідентичні. Вони позначають одне і теж - біологічні каталізатори. Перше слово переводиться як "закваска", друге - "у дріжджах".

Довгий час не уявляли, що ж відбувається в дріжджах, яка сила, що є присутнім у них, змушує речовини руйнуватися і перетворюватися в більш прості. Тільки після винаходу мікроскопа було встановлено, що дріжджі - це скупчення великої кількості мікроорганізмів, що використовують цукор у якості своєї основної живильної речовини. Іншими словами, кожна дріжджова клітина "начинена" ферментами здатними розкладати цукор.

Але в той же час були відомі й інші біологічні каталізатори, не ув'язнені в живу клітину, а вільні поза неї. Наприклад, вони були знайдені в складі шлункових соків, клітинних екстрактів. У зв'язку з цим у минулому розрізняли два типи каталізаторів: вважалося, що власне ферменти невіддільні від клітини і поза її не можуть функціонувати, тобто вони "організовані". А "неорганізовані" каталізатори, що можуть працювати поза кліткою, називали ензимами.

Точки зору вчених розділилися. Основоположник мікробіології Л. Пастер стверджував, що діяльність ферментів визначається життям клітини. Якщо клітину зруйнувати, то припинитися і дія ферменту. Хіміки на чолі з Ю. Лабихом розвивали чисто хімічну теорію шумування, доводячи, що активність ферментів не залежить від існування клітини.

У 1871 р. російський лікар М. М. Манассеїна зруйнувала дріжджові клітини розтираючи їх річковим піском. Клітинний сік, відділений від залишків клітин, зберігав свою здатність зброджувати цукор. Через чверть століття німецький учений Э. Бухнер одержав безклітинний сік пресуванням живих дріжджів під тиском до 5*10 Па. Цей сік, подібно живим дріжджам, зброджував цукор з утворенням спирту й оксиду вуглецю.

Роботи А. Н. Лебедєва по дослідженню дріжджових кліток і праці інших вчених поклали кінець віталістичним уявленням в теорії біологічного каталізу, а терміни "фермент" і "ензим" стали застосовувати як рівнозначні.

Властивості ферментів

Найважливішою властивістю ферментів є переважання однієї з декількох теоретично можливих реакцій. У залежності від умов ферменти здатні каталізувати як пряму так і зворотну реакцію. Це властивість ферментів має велике практичне значення.

Інша найважливіша властивість ферментів – термолабільність, тобто висока чутливість до змін температури. Тому що ферменти є білками, то для більшості з них температура понад 70°C приведе до денатурації і втрати активності. При збільшенні температури до 10°С реакція прискорюється в 2-3 рази, а при температурах близьких до 0°С швидкість ферментативних реакцій сповільнюється до мінімуму.

Наступною важливою властивістю є те, що ферменти знаходяться в тканинах і клітках у неактивній формі (проферменти). Класичними його прикладами є неактивні форми пепсину і трипсину. Існування неактивних форм ферментів має велике біологічне значення. Якби пепсин вироблявся відразу в активній формі, то пепсин "переварював" стінку шлунка, тобто шлунок "переварював" сам себе.

Класифікація ферментів

На Міжнародному біохімічному з'їзді було прийнято, що ферменти повинні класифікуватися по типу реакції, каталізуємої ними. У назві ферменту обов'язково присутній назва субстрату, тобто того з'єднання, на котре впливає даний фермент, і закінчення -аза. (Аргіназа каталізує гідроліз аргініну і т. д.)

По цьому принципу усі ферменти були розділені на 6 ознак:

1. Оксидоредуктази - ферменти, каталізуючі окислювально-відновні реакції, наприклад каталаза: 2H2O2-->O2+2H2O

2. Трансферази - ферменти, каталізуючі перенос атомів чи радикалів.

3. Гідролази - ферменти, що розривають внутрішньмолекулярні зв'язки шляхом приєднання молекул води, наприклад фосфатаза:

OH/R - O - P = O + H2O --> ROH + H3PO4\OH

4. Ліази - ферменти, відщіплюючі від субстрату ту чи іншу групу без приєднання води, не гідролітичним шляхом. Наприклад: відщіплення карбоксильної групи декарбоксилазою: O O// /CH3 - C - C ---->CO2 + CH3 - C|| \ \O OH H

5. Изомерази - ферменти, каталізуючі перетворення одного ізомеру в іншій: глюкозо-6-фосфат --> глюкозо-1-фосфат

6. Синтетази - ферменти, каталізуючі реакції синтезу.

Біологічне значення ферментів

Клінічна ферментологія – один із найважливіших розділів клінічної біохімії, який має свої завдання, напрями та специфічні методи дослідження. Основні напрями клінічної ферментології охоплюють:

  • вивчення ферментативних порушень у патогенезі різних захворювань – ферментопатологія;

  • використання ферментативних методів для діагностики - ферментодіагностика;

  • використання ферментів у терапії –ферментотерапія;

  • використання ферментів у лабораторній практиці як високоспецифічних аналітичних реактивів.

Список використаної літератури

  1. Ветеринарна клінічна біохімія: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. зал.] /[Мельничук Д. О., Грищенко В. А., Томчук В. А. та ін.]; за ред. Д. О. Мельничука.–Київ: НУБіП України, 2009. – 310 с.

  2. Ветеринарна клінічна біохімія: навч. посіб. / [Мельничук Д. О., Грищенко В. А.,Томчук В. А. та ін.]; за ред. Д. О. Мельничука. – 2-е вид. перероб і доп. – Київ: НУБіП України, 2014. – 456 с.

  3. Ангельскі С. Клінічна біохімія / Ангельскі С., Якубовскі 3., Домінічак М.; пер. зпол. – Сопот, 1998. – 451 с

  4. Ветеринарна клінічна біохімія / [Левченко В. І., Влізло В. В., Кондрахін І. П. та ін.]; за ред. В. І. Левченка і В. Л. Галяса. – Біла Церква: БДАУ, 2002. – 400 с.

  5. Горячковский A. M. Клиническая биохимия / Горячковский A. M. – Одесса: Астропринт, 1998. – 608 с.

Соседние файлы в предмете Клиническая биохимия животных