Заходи з ліквідації інфекційного маститу та інфекційної агалактії овець і кіз
План
1.Визначення захворювань
2.Епізоотологія вказаних хвороб
3.Методи лікування та профілактики
4.Висновки та пропозиції
1.Визначенння захворювань 
Інфекційна агалактія овець і кіз (Agalactia ovium et caprarum) - контагіозна хвороба, що характеризується ураженням вимені, суглобів, очей та припиненням секреції молока.
Збудник хвороби — Mycoplasma agalactiae з
родини Mycoplasmataceae — поліморфний нерухомий грамнегативний видимий під світловим мікроскопом мікроорганізм розміром від 25 до 175 мкм, що проходить крізь бактеріальні фільтри.
Інфекційний мастит - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується гангренозним ураженням вимені і тяжким загальним станом.
Основним збудником маститу овець є патогенний стафілокок Staphylococcus aureus ovinus, факультативний анаероб, добре фарбується аніліновими фарбами. Не дуже стійкий в навколишньому середовищі. Дезінфектанти в звичних концентраціях знешкоджують збудник на протязі декількох хвилин. Кип’ятіння вбиває збудник миттєво.
2.Епізоотологія вказаних хвороб
У природних умовах до інфекційної агалактії сприйнятливі вівці та кози незалежно від породи, статі, віку. Частіше хворіють лактуючі матки, новонароджені ягнята й козенята, а також молодняк до 1-місячного віку. Джерелом збудника інфекції є хворі й перехворілі тварини, які впродовж 5 – 7 міс виділяють мікоплазми з молоком, сечею, фекаліями, кон’юнктивальним секретом, а під час аборту — з виділеннями з родових шляхів, плодом і плодовими оболонками. Факторами передавання збудника можуть стати контаміновані мікоплазмами
корми, вода, підстилка, пасовища, загони, одяг та взуття доярок, пастухів. Зараження здорових тварин відбувається аліментарним шляхом, при випасанні на низинних пасовищах і заливних луках, а також під час водопою зі стоячих водойм. Доведена можливість внутрішньоутробного зараження. Ягнята й козенята інфікуються від хворих матерів, які виділяють мікоплазми з молоком. У неблагополучних отарах інфекційна агалактія проходить у вигляді ензоотичних спалахів, які охоплюють 15 – 50 % тварин. Спалахи хвороби виникають навесні, досягають максимуму влітку і згасають на початку осені. Така закономірність розвитку ензоотії зумовлюється інтенсивним виділенням збудника інфікованими матками під час окоту та лактації, появою великої кількості особли- во сприйнятливого контингенту новонароджених ягнят і козенят, накопиченням збудника в місцях тривалого утримання, випасання й абортів тварин, а також негативним впливом холодної дощової погоди на резистентність молодняку. Захворюваність тварин під час спалаху інфекції становить 16 – 37 %, летальність — 15 – 45 %. Кітні матки абортують у 15 – 30
%випадків. З припиненням окотів і перегоном отар на зимові пасовища ензоотія
Джерелом поширення збудників інфекційного маститу є хворі і перенесли хворобу вівці, які виділяють патогенні мікроорганізми назовні в молоці або гнійних виділеннях з вимені. Зараження відбувається при попаданні збудника на ранки або тріщинки в шкірі вимені. Фактором, що робить додатковий вплив на відсутність стійкості до інфекції, є неповноцінне харчування вівцематок.
3.Методи лікування та профілактики
Специфічних препаратів для лікування інфекційної агалактії овець і кіз не розроблено. Рекомендують внутрішньовенне введення 5 %-го водного розчину новарсенол-бензолу з розрахунку 0,1 г на 1 кг маси. Середня доза для дорослих тварин масою 30 – 40 кг становить 0,3 – 0,5 г, для ягнят у віці до 5 міс — 0,1 – 0,15 г, віком понад 5 міс — 0,2 – 0,5 г сухого препарату. Через 5 – 6 діб 5 %-й роз- чин
новарсенолу вводять повторно дорослим тваринам — по 0,3 – 0,4 г, молодняку у віці до 5 міс — 0,05 – 0,1 г, ягнятам віком понад 5 міс — 0,14 – 0,2 г. На другий день після першого використання новарсенолу всім тваринам вводять 10 %-й розчин уротропіну в сте- рильному фізіологічному розчині. Уротропін вводять підшкірно тричі на день по 4 мл з інтервалом 4 – 5 год упродовж 6 – 8 діб. Хворих тварин з ураженням очей розміщують у затемнені приміщення, очі промивають 1 %-м водним розчином борної кислоти. При артритах у ділянці ураженого суглоба підшкірно вводять розчин Люголя в дозі 1 мл або 1 %-й розчин мідного купоросу в дозі 2 – 3 мл дорос- лим тваринам і 1,0 – 1,5 мл — ягнятам і козенятам. Лактуючих хворих маток здоюють 2 – 3 рази на добу. В порожнину вимені через сосковий канал вводять тричі на день розчин пеніциліну. Ефективний результат дає внутрішньом’язове використання стрептоміцину, дибіоміцину, дитетрацикліну. Імунітет вивчено недостатньо. Встановлено, що кози можуть захворювати повторно. Для специфічної профілактики запропоновано гідроксидалюмінієву формолвакцину.
Для лікування інфекційного маститу застосовують у вигляді підшкірних і внутрішньом’язових ін’єкцій:
сульфаніламіди;
антибіотики.
Якщо на вимені вівці почалися абсцес або гангрена, необхідне втручання ветеринарного хірурга.
В якості профілактичних заходів виступають регулярні огляди овець на предмет запалення вимені. Обов’язково перед доїнням вим’я вівці миється і протирається рушником, змоченим в антисептиках. По закінченню доїння на вим’я наносять протимікробні емульсії.Хворих тварин ізолюють від стада разом з дитинчатами.
4. Висновки та пропозиції
Інфекційна агалактія та інфекційний мастит овець і кіз – захворювання, що завдаюсть серйозних економічних збитків господарству, часто призводять до глобального падежу тварин і тому вимагають активних заходів щодо ліквідації на території господарства.
Профілактика та заходи боротьби полягають насамперед у виконанні зооветеринарних правил комплектування господарств дрібною рогатою худобою, утримання, випасання та напування тварин. Не можна допускати контакту між тваринами різних господарств і отар під час перегонів на літні пасовища. У разі появи хвороби господарство чи ферму оголошують неблагополучними, у них запроваджують карантинні обмеження. Всіх хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин, у тому числі й тих, що абортували або народили нежиттєздатних ягнят, ізолюють в окрему отару і лікують. Тяжко хворих тварин і тварин з хронічним перебігом інфекції вибраковують. Підсисних ягнят і козенят відокремлюють і годують молоком здорових маток. Здорове поголів’я переводять на нові пасовища й водопої, за ними встановлюють постійний ветеринарний нагляд. У неблагополучних господарствах і в загрозливій зоні застосовують щеплення сприйнятливих тварин живими атенуйованими або інактивованими вакцинами проти агалактії овець і кіз. Перехворілих тварин упродовж 8 міс після видужування утримують ізольовано, їх доцільно вибраковувати для забою на м’ясо. Перехворілих плідників не допускають до парування та не використовують для штучного осіменіння. Видужалих маток штучно осіменяють спермою здорових баранів. Приміщення й тирла, де знаходились хворі тварини, очищають і дезінфікують 2 %-м розчином свіжогашеного вапна, 2 %-м розчином лізолу або 2 %-м розчином їдкого натру. Підстилку, корми, гній, забруднені виділеннями хворих тварин, спалюють. Обмеження з господарства знімають через 60 діб після виведення або забою останньої хворої
тварини. Виведення тварин у благополучні господарства для племінних цілей допускається лише через 8 міс за умови, що впродовж цього періоду в господарстві захворювання тварин на інфекційну агалактію не спостерігалось.
За інфекційного маститу застосовують аналогічні заходи.