І. Предмет та задачі.

ПАТОПСИХОЛОГИЯ - Патопсихология (от греч. pаthos — страдание, болезнь) — розділ медичної психології, що вивчає закономірності розпаду психічної діяльності та властивостей особистості. Патопсихологія як психологічна дисципліна виходить із закономірностей розвитку і структури психіки в нормі. Вона вивчає закономірності розладу психічної діяльності і властивостей особистості в зіставленні з закономірностями формування і протікання психічних процесів у нормі, вона вивчає закономірності викривлень відображувальної діяльності мозку.

Об’єкт – закономірності порушень психічної діяльності та особистісного розвитку.

Предмет: випадіння психічних функцій та властивостей особистості у порівнянні з нормою.

Завдання:

Діагностична функція науки

1. Описати характер та особливості, соціально-психологічні причини та фактори порушень психічної діяльності.

2. Описати характер та особливості, соціально-психологічні причини та фактори викривлень формування різних сфер особистості

3. З’ясувати механізми та динаміку перебігу тих чи інших патологічних змін у когнітивній, емоційно-вольовій та поведінковій сфері особистості.

4. Встановлення ступеня вираженості психічного дефекту в інтересах експертизи (судебной, трудовой, военной и т.д.),

ТОЩО

Пояснювальна функція науки

1. зрозуміти та прояснити закономірності виникнення та механізми перебігу

2. зрозуміти індивідуально-психологічні закономірності та особливості само сприйняття хворих,

3. прояснити закономірності та особливості соціалізації

4. розуміння зв’язків та залежностей впливу тих чи інших порушень на розвиток індивіда, вибори, формування соціального статусу тощо

Прогностична функція науки

1. корекційні, психолого-педагогічні, психологічні впливи

2. державні системи здійснення допомоги.

3. Використання отриманих в ході експерименту даних для дифиренційної діагностики розладів психіки;

4. Аналізу можливостей особистості хворого з точки зору збереження та перспектив компенсації сторін і втрачених властивостей психіки;

5. На основі діагностики та аналізу, визначення необхідних психотерепевтичних заходів та потреб проведення індивідуальної психологічної реабілітації.

Принципи:

1. Целостный подход к личности и непримиримость к функционализму:

2. "Психология безличных процессов должна быть заменена психологией деятельной личности, или личности в деятельности" В. М. Бехтерев. Павлов «Работа строит орган»

3. Опора на грунтовні знання норми. Співвідношення даних якісного аналізу патопсихологічного матеріалу з нормой. "Исследователи-врачи часто считают возможным приступить к экспериментально- психологическому исследованию душевнобольных, не потрудившись хорошо ознакомиться даже с основами нормальной психологии. ...При таком отношении к психологическим исследованиям трудно ждать от них удовлетворительных результатов. ...Ведь душевная жизнь человека самый сложный во всей природе объект изучения и требует умелого и осторожного подхода во всеоружии психологических знаний". К. И. Поварнин

4. Принцип єдності кількісного та якісного аналізу – підхід до порушень психіки як до кількісного зменьшення тих чи інших здібностей які мають свої неповторні для кожної людини узори.

5. Особистісний підхід. Врахування історії розвитку, культурного середовища, соціального положення та ін.. факторів.

6. Культурно-історичний підхід Виготського Л.С. - Способность к овладению природой не проходит бесследно для человека в одном очень важном отношении: человек учится также овладевать собственной психикой. Так появляются произвольные формы деятельности, или высшие психические функции. По мысли Выготского, в психических процессах человека следует различать два уровня: первый - это разум, «предоставленный самому себе»; второй - это разум (психический процесс), вооруженный орудиями и вспомогательными средствами. Точно так же следует различать два уровня практической деятельности: первый - это «голая рука», второй — рука, вооруженная орудиями и вспомогательными средствами. При этом как в практической, так и в психической сфере человека решающее значение имеет именно второй, орудийный, уровень. В области психических явлений первый уровень Выготский назвал уровнем «натуральных», а второй уровень - уровнем «культурных» психических процессов. «Культурный» процесс - это «натуральный» процесс, опосредованный своеобразными психическими орудиями и вспомогательными средствами. Что такое психологические орудия? Краткий ответ Выготского: это знаки. Вторая сигнальная система.

Методи:

Клінічне інтерв’ю Патопсихологічний експеримент

Зейгарник Б.В. Патопсихология. К истории развития отечественной патопсихологии - М.: Издательство Московского университета, 1986.

Психопатологические синдромы

Симпто́м (от греч. σύμπτομα — случай, совпадение, признак) — один отдельный признак, частое проявление какого-либо заболевания, патологического состояния или нарушения какого-либо процесса жизнедеятельности, одна отдельная конкретная жалоба больного.

Синдром (от греч. syndrome — скопление, стечение) — совокуп­ность симптомов, объединенных единым патогенезом, законо­мерное сочетание продуктивных и негативных симптомов. Синд­ром — «совместный бег симптомов».

Немецкому психиатру В. Гризингеру принадлежит идея, в по­следующем ставшая основой «единою психоза», что все проявле­ния психических болезней являются стадиями одного и того же процесса, на первых этапах наблюдаются аффективные расстрой­ства и чаще меланхолия, затем возникает бредовая симптоматика и как исход — слабоумие.

Синдромология А.В. Снежневского.

По нарастанию тяжести синдромов им были выделены 9 кругов для продуктивных (позитивных) синдромов: 1) эмоционально-гиперестетические, астенические расстройства, 2) аффективные, 3) невротические и деперсонализации, 4) параной­яльные и галлюцинозы, 5) галлюцинаторно-параноидные, парафренные и кататонические; 6) помрачения сознания; 7) парамнезии; 8) судорожные синдромы; 9) психоорганические (рис. 1).

Для негативных расстройств А.В. Снежневский выделил 10 кругов: 1) истощаемость психической деятельности; 2) субъектив­но осознаваемая измененность; 3) объективно определяемые из­менения личности; 4) дисгармония личности, включающая шизоидизацию; 5) снижение энергетического потенциала; 6) снижение уровня личности; 7) регресс личности; 8) амнестические расстрой­ства; 9) тотальное слабоумие; 10) психический маразм (см. рис. 2).

Отечественная классификация психических расстройств

В классификации психических расстройств, используемой в России, клинико-нозологические формы выделяются на основе единства установленных или предполагаемых этиологических факторов и патогенетических механизмов и сходства клиничес­ких проявлений, динамики и исходов психических расстройств.

Клинико-нозологические формы психических расстройств объе­динены в несколько групп на основании близости, родства этих форм в этиопатогенетическом отношении.

1. Эндогенные психические заболевания

Эти заболевания преимущественно обусловлены внутренни­ми патогенными факторами, в том числе наследственным пред­расположением, при определенном участии в их возникновении различных внешних вредностей.

Включаются:

• Шизофрения

• Маниакально-депрессивный психоз

• Циклотимия

• Функциональные психические расстройства позднего возраста

2. Эндогенно-органические психические заболевания

Развитие этих заболеваний определяется или внутренними факторами, приводящими к органическому поражению головно­го мозга, или взаимодействием эндогенных факторов и цереб­рально-органической патологии, возникающей в результате не­благоприятных внешних влияний биологического характера (че­репно-мозговых травм, нейроинфекций, интоксикаций).

Включаются:

Эпилепсия (эпилептическая болезнь)

Атрофические заболевания головного мозга

Деменции альцгеймеровского типа : Болезнь Альцгеймера, Сенильная деменция, Болезнь Пика, Хорея Гентингтона, Болезнь Паркинсона

Психические расстройства, обусловленные сосудистыми заболеваниями головного мозга