Район який охороняється міліцією

Рис. 21. Величина пояснювальних надписів

Часто наочність обстановки, весь її вигляд багато в чому програють через невміле розташування написів на карті. Перш за все треба вирішити питання, де їх поміщати і коли робити - відразу після нанесення на карту положення того чи іншого підрозділу або після нанесення всієї обстановки. Дати точну відповідь на це можна лише в кожному конкретному випадку. На наш погляд, при цьому требадотримуватися такого правила: при нанесенні на карту положення підпорядкованих підрозділів, наприклад, взводів, рот і батарей, відразу ж слід писати номер та найменування їх; номер та найменування свого батальйону (дивізіону) проставляти після нанесення всієї обстановки за батальйон (дивізіон).

Напис проводиться проти середини фронту підрозділу, на вільному місці, на видаленні від нього приблизно на ²/₃з глибини бойового порядку; це дасть можливість навіть при побіжному погляді на карту отримати уявлення про просторове положення кожного підрозділу, швидше провести розрахунки за співвідношенням сил і засобів на даній ділянці фронту, прискорити розробку бойових документів (рис. 22).

кулемета

Рис. 22. Розміщення на карті надписів скрочених найменувань підрозділв в залежності від їх взаємного розташування

Нанесення обстановки на карту

Після того як карта буде підготовлена до роботи, можна приступати до нанесення на неї обстановки. Та обстановка, яка наноситься на карту до прийняття рішення командиром, називається вихідною. Вона може наноситися з карти, отриманої з вищого штабу, з письмового бойового наказу чи розпорядження, з голосу офіцера зв'язку вищій інстанції. На навчаннях з військами і командно-штабних навчаннях, в навчальному процесі навчальних закладів вихідну обстановку навчають наносять на карту зазвичай із завдання, в якому в письмовому вигляді або у вигляді схеми обстановки дається становище військ на певний час.

Важливе значення має нанесення на карту вихідної обстановки в певній послідовності.

Хоча послідовність нанесення обстановки на карту залежить від конкретних умов, все ж слід дотримуватися певних правил при нанесенні обстановки після отримання завдання від старшого начальника, при нанесенні на карту рішення командира, при розробці графічних бойових документів на карті.

Наприклад, при нанесенні обстановки на робочу карту і настанні батальйону слід дотримуватися такої послідовності.

1. Місцезнаходження батальйону в момент отримання завдання, радіаційна та хімічна обстановка.

2. Положення, характер дій і нумерація сусідів, у тому числі і військ, що знаходяться попереду. Розмежувальні лінії з сусідами.

3. Дані про противника в напрямку наступу батальйону і безпосередніх сусідів.

4. Завдання і напрям головного удару вищої військовий інстанції.

5. Райони вогневих ударів, планованих у напрямку настання батальйону і безпосередніх сусідів.

6. Завдання батальйону.

7. Завдання безпосередніх сусідів.

8. Рубіж введення в бій (рубіж розгортання) другого ешелону (резерву), протитанкового резерву, рухомого загону загородження.

9. Вогневі позиції приданих батальйону або підтримуючих його вогневих засобів.

10. Місця пунктів управління.

11. Місця тилових та інших підрозділів.

12. Метеорологічні дані.

Така послідовність нанесення вихідної обстановки на карту допомагає у вивченні та оцінці її, дозволяє швидше і повніше усвідомити отриману завдання.

Розглянемо і на прикладах практично покажемо правила нанесення обстановки на карту по перерахованих вище елементах. Обмовимося відразу, що дані про розташування і діїсвоїх військ наносяться на карту з деталізацією на два ступені нижче, тобто в батальйоні (дивізіоні) -до взводу, в роті (батареї) -до відділення (танка, знаряддя).

Насамперед ніколи не слід забувати про збереження топографічної основи карти, особливо назв населених пунктів, висот, мостів, ні в якому разі не забувати її (рис. 23).

До часу отримання бойового завдання підрозділу можуть перебувати в обороні, в районі розташування, навогневих позиціях, в русі на марші, на привалі! (в районі денного або нічного відпочинку) або будуть ви підняти раніше отриману бойову задачу.

Рис. 23. Збереження топографічної основи карти

Мотострілецькіпідрозділи, що знаходяться на часі отримання завдання на наступ в обороні, а також артилерійські знаряддя, які залучаються для ведення вогню прямою наводкою, і окремі танки, що займають підготовлені вогневі позиції, наносяться на карту лініями зі штрихами товщиною 0,5-1 мм (залежно від масштабу карти).

Рис. 24. Правила нанесення лінії оборони на карту:

а- метод нанесення лінії оборони; б – неправильне зображення лінії оборони; в – правильно нанесена лінія оброни

Штрихи наносяться перпендикулярно до лінії з рухом олівця «на лінію».

Величина кроку між штрихами повинна бути близько 2 мм, висота штриха- 1 мм і товщина -0,5 мм (рис. 24).

Танкові підрозділи, розташовані в обороні, наносяться на робочу карту лініями без штрихів (рис. 24, а).

Для отримання рівної лінії на всьому її протязі олівець під час проведення лінії треба трохи обертати. Олівець зручно тримати трохи вище початку зрізу (оцінки), але не більше 1 см.

Рис. 25. Нанесення на карту положення захисту з відповідністю до рельєфу місцевості та розміщення місцевих предметів

Лінії проводяться відповідно до займаним підрозділами становищем, погодившись з умовами рельєфу місцевості (рис. 25). Вони не повинні затемнювати або закривати топографічну основу карти.

При проведенні ліній на карті дуже часто допускають таку характерну помилку: лінія проводиться не одним рухом руки, а спочатку (після відшукання потрібних місцевих предметів) легким рухом олівця, а потім уже посилюється до потрібної товщини повторним рухом. Такий спосіб нанесення обстановки (адже понад 60% знаків, складових обстановку, припадає на лінії і комбінації з них) вимагає більше часу, до того ж лінії виходять нерівні (рис. 26).

Рис. 26. Нанесення на карту кривих ліній

Фактичні дії військ і їх розташування наносяться на карту суцільною лінією (рис. 27).

Лінії рубежів різного призначення доцільно проводити відразу ж після відшукання другій його точки, а райони - від однієї точки до другої або після відшукання всіх його точок. Для зручності при проведенні лінії кордону району місцеві предмети, навколо яких він повинен бути проведений, підкреслюються чорним олівцем .

Рис. 27. Правила показу фактичній дій військ та їх розміщення

Для швидкого відшукання місцевих предметів треба дотримуватися наступного правила: рубежі для своїх військ вказуються двома точками з перерахуванням населених пунктів та інших місцевих предметів справа наліво (рис. 28, а), а райони оборони, зосередження (розміщення) – трьома-чоторма точками проти хода годинникової стрілки (рис. 28, б и в).точками таким же способом, як і район (рис. 28, в). У такому ж напрямку проводиться і лінія кордону, району чи смуги.

Рис. 28. Порядок показу по карті рубежу, району та полоси займаних своїми військами

Як виняток точкові цілі або невеликі за розміром райони (вогневі позиції батарей, місце розташування пунктів управління, дрібних підрозділів і т.д.),а також ті підрозділи, про становище яких немає точних даних або для вказівки району яких немає відповідних місцевих предметів, можуть зазначатися однією точкою. Так, наприклад, на рис. 29 показано, що батарея знаходиться в районі вис. 37,6 (якщо потрібна велика точність, то по карті масштабу 1: 25 000 це буде 500 м на північний схід від вис. 37,6), командно-спостережний пункт в районі 500 м на схід вис. 124,7 (по карті масштабу 1: 25 000)

Рис. 29.Вказання по карті точкових об’єктів та цілей

Уточнення на карті невеликих місцевих предметів може здійснюватися по координатної сітки або по відношенню їх до інших, більш великим і більш помітним орієнтирам. Наприклад, мінометний взвод знаходиться в районі безіменної висоти 2 км сх. Ольгино. Цей район може бути вказаний так: в районі безим. вис. (2840) або в районі безим. вис. 2 км сх. Ольгине (2839). У першому випадку вказуються координати самого місцевого предмета, де знаходиться взвод, а в другому випадку - координати населеного пункту, від якого виробляється орієнтування про місце висоти (рис. 30).

Рис. 30. Уточнення по карті координат місцевих предметів

Час, до якого відноситься те чи інше положення військ, вказується під найменуванням підрозділу, всередині або поряд з умовним знаком, що позначає характер дії, або ж в стороні, на вільному місці карти. Напис при цьому обов'язково повинна розміщуватися ззаду фронту бойових дій підрозділу або на одному рівні з ним (рис. 31).

Рис. 31. Порядок позначення часу положення або часу дій підрозділів

Запасні або помилкові райони (позиції, об'єкти) позначаються переривчастою лінією (пунктиром). Вище написи номери і найменування підрозділу вказується З – запасний або Л – фальшивий район( позиція, об’єкт) (рис. 32).

У всіх знаках, що позначаються замкнутої пунктирною лінією, крім помилкових районів, внутрішні знаки родувійськ, того чи іншого вогневого засобу, ділянки вогню артилерії наносяться суцільною лінією (рис. 32 і 33).

Рис. 32 Правила позначення фальшивих та запасних районів

Рис. 33. Порядок позначення внутрішніх знаків родів військ та вогневих засобів

Положення артилерійських підрозділів на тимчасових вогневих позиціях позначається так само, як і на основних, з додаванням до напису номери і найменуваннядивізіону в чисельнику букви В. Якщо на тимчасових вогневих позиціях буде знаходитися батарея, то буква В ставиться у знака батареї зазвичай зі східної його сторони. Якщо на тимчасових позиціях знаходиться одна з батарей дивізіону, наприклад друга, то її номер проставляється під літерою В (рис. 34).

Рис. 34. Правила позначення тимчасових вогневих позицій

Умовні знаки підрозділів, які знаходяться на марші, слід наносити не на ті дороги або колонні шляхи, а вздовж них з південної або східної сторони на видаленні 2-3 мм від дороги (колонного шляху). Таке положення колон щодо доріг обумовлено тим, що в випадку подтушевки колон умовний знак, розташований північніше або західніше дороги, зливається з нею і тим самим ускладнюється його читання, погіршується наочність (рис. 35).

Рис. 35. Правила нанесення на карту підрозділів здійснюючих марш

Для виконання напису у колон при зображенні на карті похідного порядку можна взяти за правило, що найменування елементів похідного порядку пишуться зверху колони, а склад її (номери та найменування наступних в її складі підрозділів) - під колоною. Умовний знак колони мотострілецького батальйону із засобами посилення показується без урахування місця слідування в ній підрозділів піхоти, танків і артилерії(рис. 36, а). При цьому всі підрозділи родів військ, спеціальних військ наносяться на карту одним червоним кольором.

При нанесенні на карту фактичного положення елементів похідного порядку в ході маршу напис можна поміщати там, де це зручно буде зробити. При цьому найменування елемента похідного порядку, номер та найменування підрозділу, що становить його, можуть бути записані в рядок (рис. 36,6).

Рис. 36.Правила розміщення надписів у елементів похідного порядку

При нанесенні на карту умовних знаків колон під розділень, наступних у складі похідної колони частини номера підрозділів слід ставити над умовним знаком колони.

Колони артилерійських і мінометних взводів, батарей і дивізіонів позначаються загальним знаком для будь-якої колони (лінією) з позначенням в ній умовного знака вогневих засобів, які прямують в колоні, і необхідною кількістю поперечних рисок (рис. 37, а). Колони зенітних підрозділів позначаються так, як показано на рис. 37, б

Рис. 37. Правила нанесення на карту колони артилерійських, мінометних, зенітних підрозділів та підрозділів ПТУРС на марші

Розмежувальні лінії у всіх випадках крім відходу і перегрупування (маршу) від фронту в тил, наносяться з тилу до фронту, а далі в наступі і на марші - на глибину бойового завдання, а в обороні на граничну дальність стрільби підтримують або штатних вогневих засобів.

Неодмінною умовою для правильного проведення розмежувальних ліній є обов'язкове зазначення пунктів місцевості на передньому краї оборони противника (у наступі) і своїх військ (в обороні) (рис. 69, 70). При цьому довжина пунктирною лінії при позначенні нею кордонів батальйонів повинна бути 5-6 мм, розрив між лініями 2-3 мм. У полковий розмежувальної лінії пунктири наносяться довжиною 10-12 мм, розрив між лініями 5-6м. Дуже важливо правильно наносити на карту саму лінію по тим місцевим предметів, що визначені старшим начальником або командиром, приймающим рішення.

Нерідко офіцери при нанесенні на карту розмежувальних ліній не замислюються над таким простим питанням, як зображення дужки, що вказує на становище того чи іншого місцевого предмета щодо смуги наступу чи оборони підрозділу. Однак і така проста деталь, як нанесення на карту дужки, має важливе значення: неправильне зображення її у місцевого предмета може навіть позначитися на виконанні завдання підрозділом.

Дужка наноситься у місцевого предмета таким чином, щоб не її окружність, а уявна лінія, яку можна провести через її кінці, включала або виключала даний місцевий предмет. При цьому бажано, щоб розмежувальні лінії полку і батальйону від дужки починалися пунктирною лінією, а дужка завжди дорівнювала половині кола.

Величина дужки вибирається по лінійці в залежності від характеру місцевого предмета: у висот, мостів, кілометрових стовпів, невеликих населених пунктів або їх околиць зазвичай наносяться маленькі дужки (радіусом 3,5-4 мм); біля великих міст, великих лісових масивів середні за величиною дужки (радіусом 6 мм) (рис. 38).

Рис. 38.Правила розміщення дужок біля місцевих предметів при нанесенні розмежувальних ліній

Як видно з лівого малюнка, заштрихована смуга місцевості через неправильне нанесення дужки у вис. 237,5 "прихвачена" у сусіда праворуч або, навпаки, "віддана" сусідові зліва.

На рис. 39 наведені інші часто зустрічаємі приклади недотримання розмірів пунктирних ліній і неправильного розташування дужок у місцевих предметів.

Рис. 39. Нанесення на карту дужок і розмежувальних ліній

Для швидкого і правильного нанесення дужок у місцевих предметів можна використовувати такий прийом: офіцерська лінійка з колом відповідного діаметру розташовується у місцевого предмета так, щоб центр кола знаходився в тій точці, по якій повинна проходити кордон (в населених пунктах це найбільш виступає в дану сторону околиця). Потім проводиться дужка. Щоб вона була дорівнює половині кола, на колах по центру треба зробити діаметрально протилежні мітки (через 180 °).

При позначенні розмежувальних ліній в насуплені, в обороні пункти перераховувати з тилу до фронту, а при виході з бою і відході - від фронту в бік відходу. Спочатку вказується розмежувальна лінія праворуч, потім зліва. Дуже часто допускаються помилки при позначенні розмежувальних ліній по глибині. Необхідно засвоїти, що в настанні розмежувальні лінії вказуються на всю глибину бойового завдання підрозділу, а в обороні на граничну досяжність засобів частини (підрозділу); при виході з бою і відході - до кінцевого рубежу відходу (рис. 40).

Рис. 40. Порядок нанесення, на карту розмежувальних ліній підрозділів при виході з бою і відході

При нанесенні обстановки на карту треба пам'ятати ще про одну особливість у проведенні розмежувальних ліній: часто буває, що частина місцевих предметів, з котрим вони наносяться, не входить в смугу дій. В усній: постановці завдань перед такими пунктами вказується, «виключно», а в письмових бойових документах пишеться скорочено (позов).

Для одноманітності в розумінні, а отже, і у відображенні цього положення на карті прийнято вважати, що для підрозділу, якому ставиться завдання, або для підрозділу, командир якого оголошує бойовий наказ, пункти місцевості, які оголошуються без застереження, входять в смугу дій, а з застереженням «виключно» - не входять. Наприклад, при постановці завдання 1 мсб ліва розмежувальна лінія для нього може бути вказана так (рис. 41): Ольгино, (позов) відм. 32,7, світові. У даному прикладі відм. 32,7 не входить в смугу дій 1 мсб.

Рис. 41. Порядок нанесення на карту пунктів місцевості, що не входять

в смугу дій

Для позначення на карті положення і характеру дій противника застосовуються ті ж умовні знаки, що і для своїх військ ..

При нанесенні на карту вогневих засобів противника, що відрізняються від подібних засобів нашої армії за своїми тактико-технічними даними, знак їх умовно прирівнюється до подібного вогневому засобу нашої армії у знака або в легенді або ж для його позначення використовується новий знак також з відповідною обмова-кою (рис. 42).

Умовні позначення

Ядерний фугас ( в чисельнику потужість в кт, в знаменнку – глубиназаляганя

Рис. 42. Позначення на карті деяких вогневих засобів противника

Рис. 43. Пускова установка на стартовій позиції

На наведеному малюнку напис біля батареї 203,2- ^ л гаубиць зроблена тому, що для позначення гаубиць калібра 155 мм і крупніше застосовується один і той же знак. Тому можна взяти за правило, що у гаубиць калібру 155 мм, як зустрічаються більш часто, такого напису не робити. Важливість виділення калібру біля батареї 203,2-лш гаубиць написом полягає ще й у тому, що вона може застосовувати ядерні боєприпаси.

Пускова установка тактичних ракет настартової позиції незалежно від напрямку дій має постійне позначення (рис. 43).

Бойова обстановка може бути настільки різноманітною, що часто командир повинен буде застосувати умовний знак, не передбачений статутами та настановами. Особливо це відноситься до відбиття на мапіхарактеру дій або стану підрозділів. У цьому випадку слід на вільному місці карти пояснити його значення подібно до того, як це зроблено на рис. 42.

Райони або рубежі, займані противником, вказуються по ходу годинникової стрілки справа наліво, при цьому треба подумки поставити себе обличчям у бік противника (мал. 44).

Якщо положення військ противника наноситься не до одного часу, то поруч з умовними знаками вказуються чорним кольором джерела та час отримання даних про противника.

Рис. 44. Порядок вказівки по карті району та кордону, займаних

противником: а і б-вказівку району; в - вказівка кордону

Джерела отримання даних про противника позначаються скорочено: Н - спостереження, П - свідчення полонених, ДП - документи противника, А - повітряна розвідка, РТР - радіотехнічна розвідка, АР - артилерійська розвідка, І - інженерна розвідка, РХР - радіаційна та хімічна розвідка, МЖ - свідчення місцевих житі-лий, РР - радіорозвідка, РЛ - радіолокаційна розвідка, Ф- фотознімок.

Час, до якого відносяться дані про противника, підписується під позначенням джерела даних і розташовується поруч з умовним знаком. Якщо дані про противника неточні, то вказується приблизний його складу або кількість сил і засобів (до тб, до артилерійських дивізіони, близько 50 машин і т. Д.) (Рис. 45, а).

Для двох-трьох і більше близько розташованих один від одного умовних знаків може бути зроблена одна напис (рис. 45, б).

Рис. 45. Порядок позначення джерел і часу отримання даних

про противника:а - при значній відстані між об'єктами; б - при близько розташованих один від одного об'єктах

У тому випадку, коли час, що відноситься до захоплення полонених, документів, до джерел даних про противника, збігається з часом, на яке дається обстановка, або близько до нього (якщо ця різниця не впливає значною мірою на прийняття рішення), то воно у відповідних знаків може зовсім не вказуватися. Як виняток можуть зазначатися тільки дані про час виявлення засобів застосування ядерної зброї (рис. 46).