3. Взаємозв’язок занять танцями та фізичного розвитку людини

Безсумнівно, в процесі занять хореографією відбувається гармонійний фізичний розвиток дітей. Але однією з найважливіших завдань сучасної хореографії є не лише розвиток високого рівня виконавської майстерності, а й своєчасне визначення функціонального стану організму, його здоров'я і змін опорно-рухового апарату займаються танцем дітей та підлітків, внесення корекції в тренувальний процес і проведення відновлювальних заходів. У зв'язку з цим, особливо актуальним у роботі педагога-балетмейстера є оволодіння ним основ багатьох природничих дисциплін, таких як вікова анатомія і фізіологія, медицина, гігієна дітей і підлітків [23].

У результаті тривалих занять хореографією інтенсивно розвиваються багато фізичних якостей: збільшується рухливість в суглобах, гнучкість, сила м'язів, витривалість. Однак для успішного освоєння складних стрибків, рівноваг, поворотів в танці необхідні додаткові фізичні вправи для цілеспрямованого розвитку потрібних якостей юного танцівника [16]. Часто виникає необхідність і в корекції різних порушень фізичного розвитку і постави, які є наслідком специфічної тренування і надмірного навантаження на певні системи організму.

Фізичне навантаження на організм дитини під час тренування юних танцівників по своїй щільності та інтенсивності практично дорівнює навантаженні юних спортсменів. Всім відомо про вплив рухової активності на здоров'я школярів. Між добової рухової активністю і здоров'ям школярів існує тісний взаємозв'язок. Дефіцит руху, або гіпокінезія, викликає різні морфологічні та функціональні зміни організму. Але для танцівників характерна гіперкінезія – надмірна рухова активність. Характерна і основна причина цього – рання спеціалізація дітей в танці і висока щільність фізичного навантаження на тренуванні [10].

У результаті напружених навантажень в організмі відбувається ряд закономірних змін: зменшення його енергетичних, ферментних і пластичних ресурсів, зміна хімізму крові, накопичення продуктів розпаду і т. д. Все це веде до зміни загального стану займаються, появи почуття втоми, зниження працездатності. Наприклад, тазостегновий суглоб юного танцівника має набагато більш високу амплітуду рухів, ніж в інших людей і значну виворотність ніг. Виворотність – основна умова виконання танцю, виробляється наполегливою працею з юних років. Велика виворотність ніг досягається завдяки наявності вродженої неглибокої кульшової западини, хорошою супінації стегна і гомілки в колінному суглобі, розслабленню пронаторів стегна. Сильний нахил таза веде до появи поперекового лордозу, в результаті виникає швидке стомлення м'язів і патологічні зміни. Нахил тазу назад робить спину плоскою [2].

Велика рухливість хребетного стовпа сприяє створенню апломбу – стійкості у великій різноманітності поз і рухів танцю. У більшості юних танцівників спостерігається згладжування грудного кіфозу та поперекового лордозу. Спина рівна, з красивими прямими лініями [2].

Рівень добової рухової активності, що сприяє нормальному росту, фізичного розвитку і збереженню і зміцненню здоров'я, вважається нормою і застосовується в якості основного критерію для оптимізації організації танцювальної діяльності школярів різних вікових і статевих груп [22].

Також у сучасних танцях важливу роль грає вміння координовано та ізольовано рухатись. Ізоляції, як правило, піддаються всі центри зверху вниз, від голови до ніг. Спочатку всі рухи вивчаються в чистому вигляді, причому можливе виконання двома способами: повільне стиснення та розширення (наприклад, повільний нахил голови вперед і максимальний нахил голови назад) або різко досягти максимального положення. Але в тому і іншому випадку центр, наведений в рух, повинен досягати свого вкрай можливого положення. Другий етап навчання: поєднання рухів одного центру в найпростіші комбінації: хрест, квадрат, коло, півколо. Наступний етап — з’єднання в складні геометричні комбінації, більш складні ритмічні структури. І, нарешті, останній етап — поєднання рухів кількох центрів, тобто координація. Основне завдання педагога під час вивчення рухів ізольованих центрів — стежити за тим, щоб рухи були дійсно ізольованими, щоб під час руху одного центру, не рухався інший. Це, на перший погляд, просте завдання викликає труднощі, оскільки анатомічно всі центри тісно пов’язані. Координація присутня у всіх розділах уроку, скрізь, де необхідно з’єднати руху двох або більше центрів в одній комбінації. Перший етап навчання — координація ізольованих центрів. Координуються два, три, чотири центру в одночасному паралельному русі. Потім ця координація ускладнюється рухом в опозицію, введенням складних ритмічних малюнків. І, нарешті, останній етап координація декількох центрів під час пересування. Процес вивчення координації будується від простого до складного [16].