Пізніше Відродження та її згасання.

XVI століття – останнє століття історія італійського Ренесансу. Ще її називають Чинквеченто. Воно включає пору його ярчайшего розквіту, зване Високе Відродження (кінець XV – 1930-ті роки XVI в.), час Позднего Відродження (40 – 80-ті роки) і період його поступового згасання за умов ужесточившейся католицької реакції. У період Чинквеченто, як й раніше, світська гуманістична культура Відродження була і тією мірою взаємодіяла з народною, аристократичної і церковно-католической культурами Італії. Загальний процес культурного розвитку в XVI в. дає строкату картину ще й стилістичній неоднорідності, поєднання Ренесансу з що виникли у роки маньеризмом і зародившимися за останні десятиліття цього століття академізмом та музичне бароко.

Основні етапи політичного і соціально-економічного розвитку Італії XVI в. хронологічно не збігалися із головними фазами культурних процесів. Високе Відродження довелося тимчасово спустошливих Італійських війн (1494 – 1559), коли Аппенінський півострів став ареною боротьби Франції з Іспанією і Імперією за оволодіння Неаполитанским королівством і Міланським герцогством. У ті війни були призвані залучені багато італійські держави, що мали і свої власні політичні та територіальні мети. Війни завдали серйозної шкоди економіці країни, втрачає при цьому свої позиції зовнішніх ринках, у зв'язку з переміщенням світових торгових шляхів внаслідок великих географічних відкриттів і турецьких завоювань в Східному Середземномор'ї. Закінчення Італійських війн виявилося політично вкрай несприятливим є, оскільки Іспанія закріпила своєю владою над Неаполитанским королівством і затвердила своє панування в Міланському герцогстві й низка дрібних територій, але це створила умови економічного підйому Італії у другій половині століття. У той самий час у сільське господарство вже на початку століття намітилася, та посилилася тенденція до рефеодализации, для збереження традиційних форм землеволодіння, до реставрації особистої залежності селянства. Капітали, сформовані в торгово-промислової сфері, дедалі більше вкладались придбання земель, а чи не в розвиток виробництва. Раннекапиталистические відносини у промисловості не отримували нових стимулів, і через це Італія до початку XVII в. виявилася набагато позаду таких передових країн, як Англія і Голландія. Її соціальні контрасти вражали современников-чужеземцев, хоча раніше їх прояви й масштаби інших країнах були чималими. Розрив між полюсами багатства і принизливих злиднів сягнув у Італії небувалих розмірів. Посилювався і соціальний протест, виливаючись у періодично вспыхивавшие міські повстання селянські бунти. З повсюдним твердженням в італійських державах абсолютистських форм правління (республіканський лад зберігався протягом усього XVI в. і потім, остаточно XVIII в., лише у Венеції) активно йшов процес продаж і роздачі правителями феодальних титулів і звань міської верхівці, ріс бюрократичний апарат, складався шар чиновництва. У новій обстановці змінювалися настрої і ідеологія різних соціальних верств. Етичні цінності, поширені в торгово-предпринимательских шарах, раціоналізм та організаційні принципи чесного накопичення, ідеї громадянськості і патріотизму поступалися місце дворянській моралі, ценившей родовитість, фамільну честь, військові доблесті і вірність сеньйору. У період Контрреформации та католицькою реакції, різко усилившейся за останні десятиліття XVI в., з новою енергією і різноманітними методами насаджувалися принципи традиційною церковною основі моралі й благочестя, причому вірність ортодоксії розглядали як моральний постулат.

Певну трансформацію зазнали і гуманістичні ідеали. Це в кризові явища, ряд яких намітився в ренесансну культуру вже у епоху Високого Відродження. Вчення про людину, його місце у природі й суспільстві набуло розвитку тепер стільки у сфері традиційних гуманістичних дисциплін, як у натурфілософії і природознавстві, політичної й історичної думки, у літературі і мистецтві. Але, мабуть, головна відмінність Чинквеченто від попередніх етапів Відродження – у широкому проникненні Ренесансу у всі сфери культури: наука і філософії до архітектури та музики. Равномерности розвитку знає і XVI в., зате ми маємо такий галузі культури Італії, котра була б порушена впливом Ренесансу. Ренесансна культура, її гуманістичне світогляд та художні ідеали широко впливали життя італійського суспільства. Хоча можна ототожнювати уявлення творців нову культуру і тих, хто її сприймав залежно від своєї освіченості. Світські початку активно затверджувалися в ідеології й менталітеті, образ життя і щоденний побут різних соціальних верств. Цьому сприяла сама різнобічність культури Відродження, розмаїття сфер її прояву та впливу – від філософії до літератури і мистецтва. Ренесанс, в такий спосіб, дав імпульс посиленню процесів секуляризації життя Італії, підвищенню ролі індивідуального національної самосвідомості, виробленні нових масових художніх смаків.

Відкидання духовних кайданів за доби Відродження призвело до дивному розкриття людського генія сфері мистецтва та літератури. Але такий суспільство хитливо. Реформація і Контрреформація, і навіть підкорення Італії Іспанією, поклали край італійському Відродженню з усім, що він було доброго та поганого.