Українська Академія Друкарства

Факультет видавничо – поліграфічної інформаційної технології

Реферат

з дисципліни: «Історія світового та українського мистецтва»

на тему: « Італійське відродження»

Виконав: студент 1 курсу, гр. КГ-11

Волобуєв Ігор Андрійович

Перевірив:

Проф. І.В.Голод

м. Львів,2017 р.

Зміст

1.    Запровадження…………………………………………………………….3

2.    Гуманізм та її недоліки……………………………………………………3

3.    Данте Аліг'єрі, Петрарка Франческо, Боккаччо Джованні……………..4

4.    Високе відродження……………………………………………………….7

5.    Леонардо так Вінчі, Мікеланджело Буонаротті, Рафаель Санті…….......9

6.    Внутрішній світ людини у поезії…………………………………………12

7.    Лженаука і природознавство……………………………………………...18

8.    Пізніше Відродження та її згасання………………………………………21

9. Список використаної літератури………………………………………….23

Запровадження.

Потужний сплеск у житті багатьох країн Європи, який припав здебільшого XIV - XVI століття, Італії почався ще XIII в., прийнято називати епохою Відродження. Термін «відродження» (переклад французького терміна «ренесанс») свідчить про зв'язок нову культуру з античністю. Через війну знайомства на Схід, зокрема з Візантією, за доби хрестових ходів і наступних по них регулярних зносин з Левантом італійці ознайомилися із древніми гуманістичними рукописами, різними пам'ятниками античного образотворчого мистецтва й архітектури. Всі ці давнини почали частково перевозитися до Італії, де їх коллекционировались і вивчалися. Та й у самої Італії було чимало античних римських пам'яток, які теж стали старанно вивчатися представниками італійської міської інтелігенції.

Використовуючи античну ідеологію, створену колись найактивніших стосовно економіки і найбільш демократичних зі свого політичному строю містах давнини, нарождавшаяся нова буржуазія непросто пасивно засвоювала, але переробляла її по-своєму, формулюючи своє нове світогляд, різко протилежне яка панувала доти світогляду феодалізму. Друге назва нової італійської культури — гуманізм таки свідчить звідси. Гуманістична культура, в центр своєї уваги ставила самої людини (humanus — людський), а чи не божественне, потойбічне, як це було в середньовічної ідеології. У гуманістичному світогляді аскетизму не залишалося місця. Людське тіло, його пристрасть і потреби розглядалися не чимось «гріховна», що треба було придушувати чи мучити, бо як самоціль, як найголовніше у житті. Земне існування визнавалося єдино реальним. Пізнання природи й людини оголошувалося сутністю науки. На противагу песимістичним мотивів, господствовавшим у світогляді середньовічних схоластів і містиків, у світогляді і настрої людей Відродження переважали оптимістичні мотиви; їм була властива віра у людини, у майбутнє людства, в торжество людського розуму і освіти. У італійському суспільстві пробудився глибокий інтерес до класичним древнім мовам, древньої філософії, історію й літературу. Особливо великій ролі у цьому русі зіграв місто Флоренція. З Флоренції вийшов ряд видатних діячів нову культуру.

Гуманізм та її недоліки.

Я – міст, що у Пекло й у Рай…

Розглянемо тепер, якого розряду належали люди, вперше котрі пов'язали справжнє із давниною і які поклали край цю давнина у підвалини нової освіченості.

Предтечами цих людей були ще мандрівні клерики XII століття. Ми бачимо тут таку ж скитальческое існування, таку ж вільне, і навіть більше ніж вільне, погляд життя й самі зачатки античної поезії. На місце середньовічної освіченості, носить переважно духовний характері і культивованої духовними особами, виступає нове протягом, основу якого прагнення до всього, що поза Средних століть. Активні представники нового напрями набувають видатне індивідуальне значення тому, знають те, що знали древні, намагаються писати, як писали древні, починають й невдовзі також сприймати враження оскільки мислили і сприймали древні. Традиції, яких вони присвячують своєї діяльності, пробираються у життя все активніше.

Але в гуманізму були й недоліки. Нові письменники часто сумують з приводу тому, що гуманізм відродження давнини завадили розвитку національної італійської освіченості, помітно проявлявшейся у Флоренції близько 1300-го року. Тоді, свідчать вони про, у Флоренції все вміли читати, навіть погоничі ослів співали дантівські канцони, і найкращі з збережених італійських манускриптів – справа рук флорентійських переписувачів; тоді, кажуть, було можливе виникнення популярної енциклопедії на кшталт “Tesoretto” Брунетто Латинни, і це було результатом активної участі громадян, у справах, широкої торгівлі, і подорожей. Флоренція процвітала, оскільки у ній знали, що таке ледарство. Дарования флорентійців високо цінувалися у світі, їх послугами все користувалися. З посиленням гуманістичних течій, на думку незадоволених цим явищем, починаючи з 1400-го року національні прагнення зникають, розв'язання всіх цих проблеми з тих часів шукають тільки в древніх, тому вся література схиляється одних лише цитатами. Навіть падіння свободи пов'язують із захопленням класичної давниною, навязавшей сучасникам рабське поклоніння авторитету, і література древніх заслужила особливе розташування і заступництво італійських деспотів, вона малює картину знищення муніципальних прав.

Проте, культура чотирнадцятого з внутрішньої необхідності прагнула сприйняти гуманізм, а найбільші італійські генії, саме собою найбільш національні, витріщили двері гуманізму і очистили шлях до його завоювань в XV столітті. Найяскравішими постатями цього часу, безсумнівно, є поети Данте, Петрарка і Боккаччо.