Тема 10: «Функції релігії в житті сучасного суспільства. Поняття світової релігії»

Дати точне й однозначне визначення поняття релігія неможливо. У науці таких визначень існує безліч. Вони залежать від світогляду тих вчених, які їх формулюють. Якщо запитати будь-якої людини, що таке релігія, то в більшості випадків він відповість: - «Віра в Бога».  Слово «релігія» буквально означає - зв'язування, запрягання, повторне звернення (до чого-небудь). Можливо, що спочатку цей вислів позначало прихильність людини до чого-небудь святині, постійному, незмінному. Це слово вперше було використано в промовах знаменитого римського оратора і політика 1в. до н. е.. Цицерона, де він протиставляв релігію іншому термін, що позначав марновірство (темне, простонародне, міфічне вірування).  Слово «релігія» увійшло в побут у перші століття християнства і підкреслювало, що нова віра - не дике марновірство, а глибока філософська і моральна система.  Релігія - дуже складне і багатопланове явище. Спробуємо виділити її головні елементи.  1. Початковим елементом будь-якої релігії є віра. Віра завжди була і залишається найважливішим властивістю людської свідомості, найважливішим способом і мірилом його духовного життя.  2. Поряд з простою чуттєвої вірою може існувати і більше систематична, спеціально розробляється для даної релігії сукупність принципів, ідей, понять, тобто її вчення.  3. Релігія не може існувати без будь-якої релігійної діяльності. Місіонери проповідують і поширюють свою віру, теологи складають наукові праці, викладачі викладають основи своєї релігії і т.д. Але стрижень релігійної діяльності - це культ (з лат. Обробіток, догляд, шанування). Під культом розуміється вся сукупність дій, які вчиняють віруючі з метою поклоніння Богові, богам або яких-небудь надприродних сил. Це обряди, богослужіння, молитви, проповіді, релігійні свята.  Будь-який з перерахованих елементів культу - храм, предмети культу, священство - може відображатися в деяких релігіях. Існують такі релігії, де культу надається настільки мале значення, що він може бути практично непомітний. Але в цілому роль культу в релігії надзвичайно велика: люди, здійснюючи культ, спілкуються один з одним, обмінюються емоціями та інформацією, милуються чудовими творами архітектури, живопису, слухають молитовну музику, священні тексти. Все це на порядок збільшує релігійні почуття людей, з'єднує їх і допомагає в досягненні вищої духовності.  4. У процесі відправлення культів і всієї своєї релігійної діяльності люди об'єднуються у спільноти, звані громадами, церквами (необхідно відрізняти поняття церква як організація від того ж самого поняття, але в значенні церковна будівля). Іноді замість слів церква або релігія (не релігія взагалі, а конкретна релігія) вживають термін конфесія (від лат. Прикметника - церковний, віросповідні). У російській мові до цього терміну ближче всього по значення слово віросповідання (кажуть, наприклад, «чоловік православного віросповідання»).  Від церков прийнято відрізняти секти. Це слово несе на собі негативне забарвлення, хоча у буквальному перекладі з грецької воно означає всього лише вчення, напрямок, школа.  Релігія в усі часи і для всіх народів мала величезне значення. У даній роботі описана коротка історія виникнення і еволюція релігії, а так само зроблена спроба визначення основних функцій релігії в суспільстві, її необхідність в сучасному світі. 

Світовими є релігії, які долають етнонаціональні обмеженості й постають доступними для сприйняття будь-якої людини. До них відносяться: буддизм (виник у VI ст. до н.е., нараховує до 400 млн віруючих), християнство (виникло у І ст. н.е., нараховує близько 1,7 млрд. віруючих) та іслам (виник у VII ст. н.е., нараховує 935 млн віруючих). Але це приблизна кількість, тому як з кожним роком мо-жуть бути різні дані.

У світових релігіях у більш повному та закінченому вигляді при-сутній монотеїзм, уявлення про єдиного Бога як творця світу й за-конодавця людей. Автономна община як домінуюча форма релігійної організації на етапі національно-державних релігій змінюється більш централізованою організацією — церквою, яка складається з мирян і священослужителів. Але головна особливiсть світових релігій по-лягає в їхньому наднаціональному характері. Люди об’єднуються в релігійну організацію як єдиновірці, незалежно від національної, дер-жавної, мовної або соціальної приналежностей. Ця характерна риса світових релігій тісно пов’язана з їх особливiстю: віра в єдиного Бога має на увазi саме те, що Він є Богом для всіх людей.

Релігійна статистика стверджує, що на рубежі ХХ–ХХІ ст. до числа послідовників світових релігій відносять себе більше полови-ни населення планети: кожна третя людина земної кулі є христия-нином, кожна шоста — мусульманином, а вісімнадцята — буддистом.

Останні 1,3 млрд. людей, або атеїсти, або люди, що сповідують різні форми первісних і національно-державних релігій.

Самою ранньою зі світових релігій є буддизм. Тому з нього й треба починати розгляд феномену світових релігій. Основна зона розповсюдження буддизму — країни Південної та Південно-Східної Азії. Більше всього буддистів у таких азіатських країнах, як Китай, Тайланд, Японія, Бірма, В’єтнам, Корея, Шрі-Ланка, Камбоджа, Тибет як автономна область Китаю, Лаос, Монголія та Бутан.

Буддизм — це найстаріша зі світових релігій, що виникла в VI ст. до н.е. в стародавній Індії (точніше, в долині Ганги — однієї з най-більш економічно розвинутої частини країни). Колишні індійські вірування (брахманізм, племенні культи) не могли в достатній мірі задовольнити потребу в розраді. Культова практика брахманізму полягала в основному з жертвоприношень багаточисленним богам і складних ритуалів, що супроводжують практично кожну подію. Суспільство поділялось на варни (верстви): брахманів (вища верства духовних наставників і жреців), кшатрієв (воїнів), вайшиєв (торгов-ців) і шудр (що обслуговують усі інші верстви). Буддизм з моменту свого виникнення заперечував дію жертвоприношення та не приймав розподіл на варни, розглядаючи суспільство як таке, що складається з двох категорій: вищої, куди входили брахмани, кшатрії та гахапати (домохозяєва — люди, що володіють земельною та іншою власністю), та нижчої — вона включала людей, що обслуговують панівні слої.

Привабливість буддизму в країні зі специфічною кастовою структурою була в тому, що він оголосив життя будь-якої людини неминучим нещастям, і в такий спосіб зрівняв усіх людей. Для буд-дизму в людині важливими були тільки власні заслуги. Так, словом «брахман» Будда називає кожну благородну та мудру людину неза-лежно від її походження. Ось що говориться з цього приводу в одно-му з класичних творів раннього буддизму — «Дхаммападі»:

«Я не називаю людину брахманом тільки за її народження або за її матір. Я називаю брахманом того, хто вільний від прив’язаностей та усунений від благ. Я називаю брахманом того, хто вiдрiкся від світу й скинув тягар, хто навiть в цьому світі знає знищення свого страж-дання. Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залиша-ється несхвильованим, серед тих, хто пiднiмає палку — спокійним, серед прив’язаних до світу — вільним від прив’язаностей. Я називаю брахманом того, хто говорить правдиву річ, повчальну, без різкостей,

що нікого не скривдить. Я називаю брахманом того, хто знає своє по-переднє існування та бачить небо й преісподню; хто, будучи мудре-цом, досягнув знищення народження; хто здiйснив усе, що можливо здiйснити». Принцип загальної рівності — характерна риса буддизму, що ріднить його з іншими світовими релігіями.