Договори у комерційній діяльності

ПЛАН

1. Види та умови господарських договорів.

2. Порядок укладання господарських договорів.

Питання самостійного вивчення:

1. Особливості договору постачання та договору купівлі-продажу товарів (Виноградська «КД», ст. 110, 118).

2. Характеристика умов договору постачання товарів (Апопій «Організація торгівлі», ст. 112-116).

1. Види господарських договорів

Господарський договір – це цивільно-правовий документ, призначенням якого є правове закріплення відносно постійних взаємних економічних обов’язків між незалежними суб’єктами господарювання.

Договір є засобом, що регулює відносини партнерів (контрагентів) у здійсненні господарської діяльності, та визначається як домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення зобов'язань.

Функції договору:

1. юридично закріплює відносини між партнерами, які набувають певних зобов’язань, виконання яких захищено законом;

2. визначає порядок, способи і послідовність виконання певних дій контрагентами;

3. передбачає способи забезпечення зобов’язань і наслідки їх невиконання.

Види договорів:

Контракт – різновид господарського договору, в якому акцент переноситься з термінів і характеру взаємодії суб’єктів на предмет цієї взаємодії: його визначення, кількість, якість, умови передавання права власності на нього.

Угода – це різновид господарського договору, в якому акцент зміщується на якість, умови взаємовідносин, певні права чи зобов’язання сторін.

Класифікація договорів:

1. за кількістю учасників: прості (кожна сторона представлена однією юридичною особою), дольові ( з однієї або обох сторін договору виступає дві і більше юридичні особи);

2. за строками дії: довгострокові (укладаються на термін понад 5 років), середньострокові (терміном дії від 1 до 5 років), короткострокові (терміном дії до 1 року), разові (укладаються на одну господарську операцію).

3. за змістом комерційної діяльності: договори на передачу товару у власність (купівлі-продажу товарів, договори постачання товарів, договори контрактації, договори міни (товарообмінні, бартерні); договори про передачу майна у тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат); договори про надання послуг (транспортних, доручення, комісії, консигнації, зберігання товарів, рекламу тощо); договори на передачу результатів інтелектуальної діяльності (франчайзинг, ліцензійні договори про передачу ноу-хау, на товарний знак тощо).

Договірні відносини можна формувати різними способами:

• укладанням одного документу під назвою «договір» (укладання договорів в Україні прийнято проводити у письмовій формі. Недотримання такої форми договорів спричиняє правові проблеми);

• укладанням договору відповідно до протоколу про наміри (протокол про наміри є документом, в якому фіксують результати переговорів між сторонами, а також який накладає певні обов’язки і визначає певні права сторін. Проте протокол про наміри не може замінити господарський договір);

• прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (якщо у замовленні, що надіслано у двох примірниках, зазначено кількість, розгорнутий асортимент, якість товарів, термін постачання, ціна та інші обов’язкові дані, то замовлення набуває силу договору, якщо у 20-ти денний термін після його отримання постачальник не повідомить покупцю про відхилення замовлення або про заперечення по його окремих умовах);

• обмін листами, телеграмами, телефаксами, телефонограмами (якщо вони відповідають вимогам до укладання договору).

Основною силою кожного договору є його укладання з урахуванням принципу свободи договору, який характеризується такими моментами:

• договір є вільним волевиявленням сторін;

• предмет договору визначається тільки волею сторін;

• форма укладання договору визначається виключно сторонами;

• за невиконання договору сторони несуть цивільну відповідальність;

• розірвання договору може відбутися на вимогу однієї із сторін;

• кожна сторона має право погодитися або відмовитися від укладання договору.

Ефективність комерційної діяльності та ступінь комерційного ризику значною мірою залежать від грамотного і точного формулювання умов договорів.

Всі умови господарських договорів розглядаються з точки зору їхньої обов'язковості та з точки зору їхньої універсальності.

З точку зору обов'язковості умови договору можуть бути обов’язковими (істотними) (найменування контрагентів, предмет договору, якість і кількість товару, базисні умови постачання, ціна, санкції та рекламації (штрафи, претензії), юридичні адреси і підписи сторін); додатковими (здавання-приймання товару, страхування, відвантажувальні документи, гарантії, упакування та маркування, форс-мажорні обставини, арбітраж, інші умови).

Обов'язковими умови називаються тому, що якщо одна із сторін не виконує їх, то інша сторона вправі розірвати договір і вимагати відшкодування збитків. Додаткові або несуттєві умови припускають, що при порушенні їх однією із сторін, інша сторона не вправі розірвати угоду, а може вимагати виконання договірних зобов'язань і стягнути штрафні санкції. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законодавством порядку та формі досягнуто домовленостей щодо всіх його істотних умов.

З точку зору універсальності умови договору поділяються на індивідуальні та універсальні.

Індивідуальні умови властиві тільки одному конкретному договору:

• найменування сторін у преамбулі;

• предмет контракту;

• якість, кількість товару;

• ціна;

• терміни постачання;

• юридичні адреси й підписи сторін.

Універсальні є однаковими для багатьох видів договорів:

• здавання-приймання товару;

• базисні умови поставки;

• умови платежу;

• упакування, маркування;

• гарантії;

• санкції та рекламації;

• форс-мажорні обставини;

• арбітраж.