Клінічна картина.

1. Стан хворого різко погіршується.

2. Він займає вимушене (сидяче) положення.

3. Наростає задишка (30-35 дихальних рухів за хв., яка нерідко переходить в ядуху).

4. Виникає акроціаноз.

5. Свідомість затьмарена, спостерігається психомоторне збудження (за рахунок гіпоксії мозку).

6. Характерною ознакою альвеолярного набряку є клекітливе дихання: виділяється велика кількість шумовиння білого або рожевого кольору.

7. В легенях визначаються множинні різнокаліберні вологі хрипи, які чути на відстані, виникає симптом "киплячого самовара".

За етіологічними і клінічними ознаками розрізняють дві форми набряку легень:

1. Перша форма набряку легень виникає у хворих:

1. з артеріальною гіпертензією;

2. при недостатності аортальних клапанів;

3. при ураженнях структур і судин мозку.

Артеріальний тиск у цих хворих підвищений 180-200 мм.рт.ст. і вище, що супроводжується високим серцевим викидом.

2. Для другої форми набряку легень характерно: зменшення серцевого викиду при наявності нормального або зниженого АТ. Ця форма набряку розвивається при:

1. обширному інфаркті міокарда;

2. гострому міокардиті;

3. важкій мітральній або аортальній ваді серця (стенозі);

4. важкій пневмонії.

Перша медична допомога.

1. Надати хворому напівсидячого положення, на руки та ноги накласти венозні джгути (1-1,5 л).

2. Інгаляція зволоженого кисню через піногасник – р-н антифомсилану або етилового спирту (70-96°), відсмоктування піни.

3. Для зменшення притоку крові з периферії – нітрогліцерин під язик через 5-10 хв.

4. При підвищеному АТ, в/в 1% р-н лазикс-4-6 мл, урегіт. При низькому – в/в допамін 10-12 мг/кг/хв.

5. При незначному ефекті – в/в 1%-1,0 морфіну гідрохлориду, серцеві глюкозиди (строфантин 0,05 %; корглікон 0,06 %; дігоксин 0,025 %), 2,4% р-н еуфіліну 5-10 мл.

6. При неповному ефекті дроперідол по 1,0-2,0 титровано в/в або бензогексоній в/в під контролем АТ, нітрогліцерин 1%-1,0 або ізосорбіту динітрату на 200,0 мл фізіологічного р-ну.).

Докладніше по розділах:

1. Хворому надають напівсидячого положення з опущеними ногами (ортопное) і розпочинають термінову інгаляцію кисню через носові катетери. При цьому кисень, що подається, повинен бути зволоженим. Для цього його пропускають крізь апарат Боброва, заповнений розчином спирту.

Носові катетери необхідно змазати гліцерином і ввести в нижні носові ходи на глибину 10-12 см (відстань від крила носа до вушної раковини) і фіксувати пластиром. Слід відзначити, що при подачі кисню 6-7 л/хв. концентрація кисню у повітрі, що вдихається, досягає 35-40 %. При недостатньому поверхневому введенні катетерів (часта помилка) вміст кисню зменшується, крім цього висихає слизова носа, що викликає неприємні відчуття у хворих.

2. Венепункція або венесекція. Всю медикаментозну і інфузійну терапію у хворих з лівошлуночковою недостатністю слід проводити під контролем центрального венозного тиску (ЦВТ). Для цього необхідно катетеризувати центральні вени (підключичну, або внутрішню яремну).

3. Оцінка стану серцевої діяльності та діурезу. Одним із найбільш доступних і інформативних показників стану системи кровобігу є частота і ритм серцевих скорочень і погодинний діурез (50-60 мл. за год.). Тому медична сестра, не чекаючи вказівки лікаря, повинна підключити до хворого кардіомонітор і провести катетеризацію сечового міхура.

4. Боротьба з набряком легень. Для зменшення виділення шумовиння інгаляцію кисню необхідо проводити крізь шумогасник (антифомсилан або етиловий спирт 40-96^о).

5. При початкових стадіях гострої лівошлуночкової недостатності медикаментозну терапію розпочинають з введення

1. серцевих глікозидів (строфантин 0,05%; корглікон 0,06%; дігоксин 0,025%), які покращують скоротливу здатність міокарда;

2. ефективним засобом є прийом нітрогліцерину: по таблетці (0,0005) під язик з інтервалом 10-20 хв.;

3. важливим препаратом для лікування серцевої астми і набряку легень є морфін (1 % - 1 мл), який зменшує збудливість дихального центру, задишку, знижує тиск в малому колі кровообігу, заспокоює хворого;

4. доцільно ввести таламонал (1-2 мл 0,005% р-ну фентанілу та 1-2 мл 0,25% р-ну дроперідолу). Ця суміш забезпечують знеболюючий, седативний та судинорозширюючий ефекти.

6. При наявності високого артеріального тиску застосовують гангліоблокатори:

1. пентамін (1 мл 5% розчину розводять на 20 мл ізотонічного р-ну NaCl і вводять повільно або краплинно у 100-150 мл. ізотонічного розчину);

2. арфонад (250 мг. розводять в 250 мл. ізотонічного розчину NaCl або в 5% розчині глюкози і вводять теж краплинно під контролем артеріального тиску). При цьому його необхідно вливати з частотою не більше 30 крапель на хв.

Ці препарати знижують притікання крові до правої половини серця. Слід пам’ятати, що при призначенні гангліоблокаторів початковий систолічний тиск повинен бути не нижчим 150 мм.рт.ст. Артеріальний тиск слід постійно контролювати і не допускати його зниження більше, ніж на 1/3.

7. Для зменшення притікання крові до серця необхідно накладати турнікети (джгути) на кінцівки. Вони повинні перетискати тільки вени (при правильному накладанні джгутів кінцівки не повинні холонути). Ще краще накладати поперемінно на кінцівки манжетки під контролем тонометра. При цьому в ногах хворого депонується до 1-1,5 л крові, що зменшує навантаження на серце.

Раніше для полегшення роботи серця проводили кровопускання, однак при цьому втрачається гемоглобін і до циркуляторної і гіпоксичної гіпоксії приєднується гемічна.

8. Для дегідратації легень і зменшення навантаження на міокард показане введення сечогінних.

Стимуляцію діурезу проводять салуретиками (лазикс – 6-12 мл 1% розчину; урегіт - в ампулах 0,05 г). При довенному введенні цих препаратів сечогінний ефект розпочинаєтья через декілька хвилин і триває до 3 годин. Не слід добиватись великого діурезу, він повинен становити 2-3 л у дорослого. При цьому потрібно проводити профілактику гіпокаліємії ( вводити панангін, р-н калію хлориду). У цих хворих не рекомендується призначати осмотичні діуретики (манітол, сечовина), які викликають збільшення рідини в судинах, чим погіршується робота серця.

9. В термінальних стадіях гострої серцево-судинної недостатності і набряку легень необхідно підключити ШВЛ з високим вмістом кисню у суміші та позитивним тиском на видосі (близько 5 см.вод.ст.).