Прогноз.

Частота одужання при підгострому інфекційному ендокардиті коливається в межах 35—85%. Прогностично несприятливими чинниками є пізній початок лікування внаслідок запізнілої діагностики, резистентність збудника до антибіотиків, неможливість його ідентифікації, наявність серцевої недостатності, перенесений інсульт і вік понад 60 років. Інфекційний ендокардит протезованих клапанів, особливо ранній, має значно гірший прогноз, ніж ендокардит власних клапанів. Істотний вплив на результати лікування має етіологія інфекційного ендокардиту. Прогноз гірший у хворих на ендокардит, спричинений грибами, стафілококами і pseudomonas.

Незважаючи на ерадикацію інфекції, близько 40% хворих залишаються інвалідами через виражену застійну серцеву недостатність і залишкові явища перенесеного інсульту. Пізніми ускладненнями після клінічного і мікробіологічного одужання є рецидив первинної інфекції, повторний інфекційний ендокардит і неінфекційна патологія.

До основних неінфекційних ускладнень вилікуваного інфекційного ендокардиту належить розвиток або посилення серцевої недостатності унаслідок залишкової дисфункції клапанів, інсульт і розвиток мікотичної аневризми.

Частота повторного інфекційного ендокардиту, що виникає через 6 міс. і більше після первинного, становить близько 5—8%. Він може розвиватися як на уражених, так і на інтактних клапанах і зумовлюватися тією самою або іншою інфекцією. На повторний інфекційний ендокардит найбільше наражаються наркомани і хворі з природженими, ревматичними і дегенеративними вадами серця. Прогноз його гірший, ніж у разі первинного інфекційного ендокардиту.

Профілактика.

Зв'язок з медичними маніпуляціями, здатними спричинити минущу бактеріемію, простежують менш ніж у 20% випадків інфекційного ендокардиту. Однак навіть у цих випадках не можна виключити можливість іншого джерела інфікування клапанів, зокрема такого поширеного, як енергійне чищення зубів або активне жування твердої їжі за наявності періодонтиту. Незважаючи на таку, назагал невелику, кількість випадків інфекційного ендокардиту, через тяжкість цього захворювання, що становить безпосередню загрозу для життя хворого, його профілактика є важливим медичним завданням.

Відповідно до Рекомендацій ЄТК (2004), проведення профілактики інфекційного ендокардиту показано за наявності таких чинників ризику:

1. Чинники ризику, пов'язані з патологією серцево-судинної системи (* група високого ризику):

1. штучні клапани серця*;

2. створені під час кардіохірургічної операції кондуїти*;

3. інфекційний ендокардит в анамнезі*;

4. складні природжені вади серця з ціанозом*;

5. набуті вади серця;

6. пролапс мітрального клапана з мітральною регургітацією або значним стовщенням стулок клапана;

7. природжені вади серця без ціанозу (крім вторинного дефекту міжпередсердної перегородки), у тому числі двостулковий клапан;

8. гіпертрофічна кардіоміопатія.

2. Некардіальні чинники ризику:

1. ті, що сприяють утворенню абактеріальних тромботичних вегетацій;

2. ті, що сприяють зниженню антибактеріального захисту організму;

3. ті, що збільшують ризик виникнення та інтенсивності бактеріемії;

4. літній вік.

3. Діагностичні і лікувальні заходи, що супроводжуються бактеріемією:

1. бронхоскопія (жорстким інструментом);

2. цистоскопія за наявності інфекції сечової системи;

3. біопсія сечових шляхів або передміхурової залози;

4. стоматологічні процедури, що супроводжуються ризиком травми ясен або слизової оболонки;

5. тонзилекгомія або аденоїцектомія;

6. езофагальна дилатація і склеротерапія;

7. маніпуляції на жовчних шляхах у разі їх обструкції;

8. трансуретральна резекція передміхурової залози;

9. інструментальні діагностичні і лікувальні втручання на сечівнику;

10. літотрипсія;

11. розкриття і дренування будь-яких інфікованих тканин;

12. гінекологічні процедури за наявності інфекції;

13. пологи за наявності інфекції.

Профілактика інфекційного ендокардиту при стоматологічних маніпуляціях, втручаннях у порожнині рота, стравоході і на верхніх дихальних шляхах передбачає призначення за відсутності алергії на препарати пеніциліну амоксициліну всередину в дозі 2 г за 1 год до маніпуляції або ампіциліну внутрішньом'язово або внутрішньовенно в дозі 2 г за 30 хв до втручання і згодом 1 г через 6 год після введення першої дози. У разі алергії на препарати групи пеніциліну рекомендують використовувати один з таких варіантів пероральної профілактики: кліндаміцину 600 мг або азитроміцину 500 мг за 1 год до маніпуляції.

При процедурах і оперативних втручаннях на органах сечової і статевої систем і нижнього відділу травної системи рекомендують одну зі схем:

• для хворих з високим ризиком — ампіцилін 2 г (або амоксицилін 2 г) + гентаміцин 1,5 мг/кг внутрішньовенно за 0,5—1 год до процедури й ампіцилін 2 г (або амоксицилін 2 г) усередину через 6 год після процедури;

• для хворих із середнім ризиком ампіцилін або амоксицилін по 2 г внутрішньовенно за 0,5—1 год до процедури;

• у разі алергії на препарати пеніциліну: хворим з високим ризиком — ванкоміцин по 1 г за 1—2 год до процедури + гентаміцин по 1,5 г/кг внутрішньовенно або внутрішньом'язово; хворим із середнім ризиком рекомен­дують ванкоміцин без гентаміцину.