Етіологія.

Хоча інфекційний ендокардит можуть спричинити практично всі патогенні мікроорганізми, у переважній більшості випадків (70—80%) він має стрептококову або стафілококову етіологію.

Стрептококи. Серед цих мікроорганізмів найчастіше причиною інфекційного ендокардиту є S. viridans, або а-гемолітичні стрептококи — їх виявляють у 35—40% випадків. Серед них інфекційний ендокардит найчастіше зумовлюють S. mitior, S. mutans, S. sanguis, S. anginosus.

Друге місце за частотою посідають стрептококи групи D, так звані фекальні стрептококи, що у великій кількості містяться в нижній частині травного каналу, у сечовій і статевій системах. Серед них найпоширенішим етіологічним чинником інфекційного ендокардиту є S. bovis (20% усіх випадків стрептококового ендокардиту). Вміст S. bovis у товстій кишці зростає з віком і особливо в разі розвитку в ній злоякісних пухлин. До стрептококів групи D відносять також ентерококи, серед яких інфекційний ендокардит найчастіше спричинює Enterococcus faecalis (близько 10% усіх випадків стрептококового ендокардиту).

Після широкого впровадження в клінічну практику антибіотиків пневмококовий ендокардит трапляється досить рідко і переважно в ослаблених хворих, часто в осіб, які залежні від алкоголю, а також у хворих із пневмококовою пневмонією або менінгітом.

Стафілококи. Протягом останніх 40 років частота інфекційного ендокардиту, спричиненого S. aureus, зросла з 5—7% до 20—30%. Стафілокок потрапляє в кров переважно через шкіру, рідше — через слизову оболонку носа і тому є основною причиною інфекційного ендокардиту в наркоманів, які вводять наркотики внутрішньовенно, і досить часто трапляється при ранньому інфекційному ендокардиті протезованих клапанів.

Низьковірулентний коменсал шкіри S. epidermidis (albus) призводить до розвитку інфекційного ендокардиту власне клапанів порівняно рідко. Однак останнім часом кількість спричинених S. epidermidis випадків інфекційного ендокардиту збільшилася. Цей збудник часто є причиною інфекційного ендокардиту протезованих клапанів — як раннього, так і пізнього з гострим або підгострим перебігом.

Грамнегативні бактерії, незважаючи на велику частоту бактеріемії, рідко призводять до інфекційного ендокардиту власне клапанів. Це, можливо, пов'язано з їх слабко вираженою адгезією до клапанного ендокарда і компонентів тромбу та схильністю до лізису під дією комплементу. Ризик виникнення такого інфекційного ендокардиту, однак, значно зростає у хворих із протезованими клапанами серця, особливо в ранній термін після операції, меншою мірою — у наркоманів і тих, хто тривалий час лікувався антибіотиками широкого спектра дії. Серед грамнегативних бактерій найчастіше спричинюють інфекційний ендокардит кишкові мікроорганізми: Pseudomonas, Enterobacter, Klebsiella і Serratia marcenscens, Escherichia coli і протей.

Слід зауважити, що анаеробні бактерії спричинюють інфекційний ендокардит рідко — менш як у 5% випадків, можливо, через відносно високе парціальне напруження кисню в крові, що перешкоджає їхньому росту на поверхні ендокарда.

Гриби, переважно Candida (головним чином Candida albicans), Aspergillus і Histoplasma відносять до числа нечастих етіологічних чинників інфекційного ендокардиту. Виникненню такого ендокардиту сприяють стан імунодефіциту внаслідок тривалого застосування глюкокортикостероїдів, цитостатичних імуносупресантів, антибіотиків широкого спектра дії або пов'язаний зі злоякісними новоутвореннями, наявністю імплантованих протезів клапанів, електрокардіостимуляторів, автоматичних кардіовертерів-дефібриляторів, а також довгочасне застосування внутрішньовенних катетерів, тривале перебування в стаціонарі і внутрішньовенне введення наркотичних засобів.

Ще рідше трапляється інфекційний ендокардит, спричинений збудником Q-гарячки Coxiella burnetti і Chlamidia. Встановити етіологічний діагноз допомагають дані анамнезу (контакт із великою рогатою худобою і вівцями в першому випадку і птахами — у другому), а також відповідні серологічні дослідження.

Високовірулентним збудником, здатним спричинити гострий інфекційний ендокардит, є Neisseria gonorrhoeae. Однак нині завдяки широкому застосуванню антибіотикотерапії випадки гонорейного ендокардиту стали поодинокими.

Роль вірусів у виникненні інфекційного ендокардиту не доведено.

Первинний інфекційний ендокардит уражує морфологічно незмінені клапани й інші структури серця. Хоча питома вага таких хворих останніми роками зросла до 30—40%, у більшості хворих на інфекційний ендокардит, як і раніше, спостерігається його вторинна форма. Процес розвивається на зміненому внаслідок усіляких набутих і природжених аномалій клапанному і пристінковому ендокарді та ендотелію судин.

Особливою формою вторинного інфекційного ендокардиту є ендокардит, який розвивається після кардіохірургічних операцій. Здебільшого це ендокардит протезованих клапанів серця, який залежно від часу виникнення після операції може бути раннім (до 12 міс.) і пізнім (виникає в більш пізній термін).