1. Мовознавство – вивчає слова, словосполучення і речення.
Мовознавство поділяється на
Конкретне (мови, групи мов)
Загальне (мовні універсалії)
Теоретичне (мова – як явище її походження, розвиток, будова)
Прикладне (застосування лінгвістики)
Проблеми загального мовознавства
Визначення мови
Розвиток мови в часі
Склад
Організація
Походження
Класифікація
Предмет і види мовознавства
Суспільна природа мови
2. 3.Мова – система фонетичних, лексичних і граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує людські потреби. Інструмент думки. Суспільне явище. Система одиниць. Знакова система особливого виду.
4.Мова повністю пов’язана з мисленням. Адже без нього нема мови і підсвідомо ми вживаємо її для осмислення наших думок.
5. Мовлення – означає мовленнєвий акт, усне мовлення, написи,сприйняття і розуміння, текст, мовленнєву діяльність. Навички людини використовувати мову та рівень її пізнання (словниковий запас і т.д.).
Мова |
Мовлення |
Ієрархічна Стабільна Загальна |
Лінійне Динамічне Індивідуальне |
6.Функції мови
Комунікативна або фатична (контактовстановлювальна функція) (лат. Comunicacio - спілкування)
Формування і формулювання
Інформаційна (референтна)
Акумулятивна (передача досвіду)
Когнітивна- гносеологічна (пізнавальна)
Експресивна – створення образу мовця (вираження почуттів)
Імпресивна (впливи мови на читача)
Мислетворча
Репрезентативна (фр. Reprezentacion) – позначення світу речей.
Волюнтативна(лат.voluntas) – функція волевиявлення
Прагматична (гр.Pragma - дія) –вказує ставлення мовця до тексту
Естетична (вираження прекрасного)
Метамовна (вживається для позначення чи опису інших систем) спеціальної мови.
7. Проблема походження мови в загальному мовознавстві є дуже складною. Припущення про походження мови робляться умоглядно шляхом міркувань, бо первісна мова не має пам′яток письма. З XVII століття і до сьогодні виникали різні припущення у вигляді гіпотез, теорій про походження мови, основні з яких:
звуконаслідувальна гіпотеза;
звукосимволічна гіпотеза;
вигукова гіпотеза;
гіпотеза соціального договору;
гіпотеза трудових вигуків;
гіпотеза жестів;
гіпотеза божественного;
теорія моногенезу;
теорія полігенезу;
гіпотеза походження мови Ф. Енґельса.
8. Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об'єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмовних контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна генеалогічна класифікація мов у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші:
Індоєвропейська
Афразійська (стара назва — семіто-хамітська)
Уральська з фінно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями
Тюркська (татарська, турецька, казахська)
Монгольська
Чукотсько-камчатська
Ескімосько-алеутська
Тибето-китайська (сино-тибетська)
Австразійська
Австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська).
Юто-ацтекську
Майя-соке-тотонакську
9. Фонетика – розділ мовознавства, який вивчає мовленнєві звуки, наголоси,склади, інтонації. Головна одиниця – звук. Звук – мінімальна частина людського мовлення.
10. Основні фонетичні одиниці мовлення - звуки. Фонетика виділяє у будь-якому звуку мови три основні аспекти:
артикуляційний (артикуляторний),
акустичний (фізичний)
функціональний (лінгвістичний).
Акустичний аспект фонетики, пов'язаний з галуззю фізики, займається вивченням акустики мови - розділу загальної акустики, що досліджує структуру мовного сигналу, систему автоматичного синтезу і розпізнавання мови. Розглядаючи звуки мови в акустичному аспекті, виділяють такі їх характеристики:
висота звуку (кількість коливань за одиницю часу);
сила звуку (залежить від амплітуди коливань, чим більше амплітуда - тим сильніше звук);
довгота;
тембр (індивідуальна акустична ознака);
тон і шум (голосні звуки продукуються за рахунок тону, приголосні - шуму).
Функціональний аспект фонетики є провідним, оскільки він вивчає структурні і функціональні закономірності звукового устрою мови. Отже, фонетика включає:
фонетику у вузькому сенсі, яка вивчає артикуляційні й акустичні особливості звуків;
фонологію, яка вивчає функціональну сторону звукових явищ - структурні і функціональні закономірності мови.
11. Особливості звуків вивчаються акустикою. У фізичному аспекті кожному звукові людської мови властиві такі п’ять ознак: висота, сит, довгота, чистота, тембр. Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла, тобто від кількості стисків-розріджень повітря за одну секунду (один стиск-розрідження за секунду — це герц).
Людське вухо сприймає звук частотою від 16 (найнижчий звук) до 20 000 Гц. Діапазон коливань у людській мові значно менший: у чоловіків — 85—200 Гц, у жінок — 160-340 Гц. Висота звука в мові використовується для формування інтонації висловлювання, а також частково наголосу.
Сила (інтенсивність) і гучність звука залежать від амплітуди (розмаху) коливань голосових зв’язок, що, у свою чергу, зумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв’язки чи інші перепони видихуваний струмінь повітря. Чим більший розмах коливань, тим сильніший звук. За допомогою сили звука виділяють наголошені склади, домагаються доброї чутності тощо.. Сила звука, або інтенсивність, вимірюється в особливих одиницях децибелах. Тут виявляється людський фактор. Голосна розмова дорівнює приблизно 70 дБ.
12. Мовленнєвий апарат – органи, які беруть участь в утворенні звуку. До них належать дихальні органи, гортань, надгортанні порожнини. Дихальні – легені, бронхи, трахея. Беруть участь у подачі повітря.
Гортань (larniks) – вміщує голосовий апарат. Складається з персневидного та щитовидного хрящів. На них розташовані пірамідальні хрящі до яких кріпляться зв’язки. Надгортанний апарат – глотка(farinks), ротова порожнина, носова порожнина. Між носовою і ротовою порожнинами розташоване піднебіння. Воно ділиться на тверде (palatum durum) та м’яке (velum palatі). Увула – язичок який закриває прохід у носову порожнину, що дає можливість повітрю вийти з силою. Коли вона розслаблена ми вимовляємо носові звуки [в,л,р,й,н,м]. Коли напружена всі інші. Язик – найактивніший орган говоріння. Має корінь(radix), спинку(dorsum) та кінчик(apex).
Всі органи говоріння діляться на активні(рухомі) та пасивні (нерухомі).
Активні (рухомі) |
Пасивні (нерухомі |
|
Зуби Тверде піднебіння Альвеоли |
13. Артикуляція – процес роботи органів мовлення для вимови звуків. Поділена на три фази
Екскурсія (підготовка до вимови звуку)
Витримка (вимова звуку)
Рекурсія (розслаблення органів)
Артикуляційна база – сукупність звичних рухів і станів органів мовлення необхідних для вимови звуків певної мови. У носіїв мови зберігається певний акцент при переході на чужу мову.
14. ГОЛОСНІ
Утворюються за допомогою тону
Повітря йде вільно
Сила видиху при голосних мала
Напруження всюди однакове
Голосові зв’язки дрижать
ГОЛОВНА функція голосного – складоподіл
За участю губ (лабіальні ОУ і нелабіальні АЕІИ)
За горизонтальним положенням язика (Переднього ряду ІЕ (мені), середнього ряду ИА (мила) та заднього УО (сумно)
За піднесенням язика(низького піднесення А, середнього ЕО та високого ИІУ)
15. ПРИГОЛОСНІ
За допомогою звуку
Повітря йде через перешкоди
Сила видиху при приголосних велика
Напруження падає на певний орган
Голосові зв’язки нерухомі
За способом творення
Щілинні (шиплячі) |
Африкати |
Зімкнені |
|||
с з в ф ж ш х ч й |
ц ч дж дз |
Проривні |
Зімкнено-прохідні |
||
|
|
б п д т к |
Носові |
Бокові |
Дрижачі |
|
|
|
М Н |
Л, ЛЬ |
Р пф |
За місцем творення
Зубні |
Ларингальні |
Фарингальні |
Увулярні |
Губні (МаВПа БуФ) |
|
п в |
Хг |
г |
французьке р |
Лабіодентальні |
Білабіальні |
|
|
|
|
в ф |
м п б |
Язикові |
|||||||
Передньоязикові |
Середньоязикові |
Задньоязикові |
Апікальні |
Накумінальні |
Дорсальні |
||
міжзубні |
зубні |
піднебінні |
Й |
г к х |
[д], [д’], fj |
р, р’ |
з,з’,с,п,ю |
th |
д т н ц |
ж ш ч |
|
|
|
|
|
За співвідношенням голосу і шуму
Сонорні - перевага голосу над шумом (м н в л р й) (Ми Не ВаЛеРіЙ)
Шумно-дзвінкі – перевага шуму над голосом (б г ґ д ж дж дз )
Шумно-глухі – лише шум (ч к п ш ц ф к с т х) (ЧуК ПиШе Ці ФоКуСи ТиХо)
16. Сегментні одиниці діляться шляхом членування і до них належать
Звук - найменша, неподільна одиниця мовлення.
Склад – сегментна одиниця мовлення, що складається з голосного і приголосних, або лише з голосного.
Дифтонг – поєднання двох голосних звуків у межах одного складу, де один є складотворчим.
Такт (фонетичне слово) – частина фрази об’єднана одним наголосом.
Фраза (синтагма) – відрізок мовлення між двома паузами. Пов’язана зі змістом і має власний наголос. Неоднакове членування мови на фрази зумовлює різну звукову інтерпретацію.
Суперсегментні одиниці – явища, що в потоці мовлення накладаються на сегментні
Наголос
Інтонація
Пауза – зупинка мовлення під час якої органи мовлення або відпочивають або підготовлюються до вимови наступних звуків. Потрібна для набору додаткового повітря. Може допомагати у вираженні змісту – чим довша пауза тим більший акцент робить мовець на сказаному.
17. ТЕОРІЇ СКЛАДУ
Респіраторна теорія – склад, комплекс звуків, що вимовляються одним потоком видихуваного повітря.
Теорія мускульного напруження – склад, частина такту, що вимовляється з єдиною мускульною теорією.
Сонорна теорія – склад, частина такту, яка складається з більше з звучного компоненту і менше з фонів. За цією теорією найменшу звучність мають шумні, глухі приголосні, а найбільшу – голосні. Склад має ядро(голосну, чи складотворчі Р.Л у випадку словацької, сербської, чеської мов) і перифирію. Перифирія ділиться на два типи
Ініціль (зростання звучності)
Ядро
Фіналь (спадання звучності)
СКЛАД – [с к л а д], а – ядро, скл – ініціль, д – фіналь.
За структурою склади діляться на
Відкриті (закінчуються на голосний)
Закриті (закінчуються на приголосний)
Прикриті (починаються на приголосний)
Не прикриті (починаються на голосний)
В деяких мовах (китайська, в’єтнамська, тибетська) склад морфемний, тому мінімальною одиницею є не звук, а силабема. Існують мови (арабська) в яких не існує не прикритих складів. Закриті склади переважають у романських мовах, а відкриті у слов’янських та полінезійських.
18. Наголос – виділення складу чи слова, посилення голосу, підвищення тону або тривалість звучання. Фонетика виділяє словесний наголос, а лінгвістика інші чотири типи
Словесний (див. далі)
Фразовий - наголошує висхідне слово у фразі
Логічний - наголос ставиться у незвичне місце для акцентації певної дії і т.д.
Емфатичний - емоційний наголос , виділення кількох слів більш напружено вимовою.
Словесний склад ділиться на
Динамічний – виділяє склад за допомогою збільшення сили (російська, французька, українська, угорська мови)
Музичний – виділяється за допомогою, що полягає у використанні мелодійних характеристик (в'єтнамський, словенський, шведський, японській мовах)
Кількісний – має тривалість наголошених звуків (новогрецька мова)
За позицією в слові склади діляться на
Фіксований – завжди займає лише одне місце у всіх словах мови (чеська, словацька, польська)
Нефіксований – може бути будь-де і не контролюватися жодними правилами (російська, українська, англійська)
Нерухомий – падає на один склад у будь-яких формах слова
Рухомий – падає на різні склади у межах одної форми.
19. Фонетична слово, або ритмічна група - самостійне слово разом з пов'язаними з нього службовими словами, які не мають власного наголоси, інакше кажучи клітікамі, для яких самостійне слово виступає опорний]. Характеризується наявністю єдиного словесного наголоси, яке може падати як на самостійне, так і на службове слово. В деяких випадках наголос переходить на привід. За коріння Великі гнізда з перенесенням наголоси мають односкладові коріння, що закінчуються на голосну: дав, пив, лив, жив, кликав, -чал, -нял, але не [вил], бив, шив, став, [слав], [стелив] , холонув, мив. Чомусь перенесення спостерігається тільки в н-причастиях (але не в л-причастиях) тут: -слан, -стлан, -знание (і -знак), -бран, -дран; чомусь тільки в іменників тут: втома / досталь / пристань, змова / договір, почерк / прочерк / Начерк. Лей воду, що такт- це ритмічні паузи.
20.Фраза- найбільша фонетична одиниця. відрізок мовлення з закінченою інтонацією. Може бути синонімом «пропозиції», в інших випадках пропозицією називають граматичну одиницю, на відміну від фонетіческойФрази відокремлюються один від одного не менш ніж двома паузами. Фраза має смисловий закінченістю і синтаксичної зв'язності. Інтонаційно пропозицію складається з однієї або декількох фраз.Главное, виділене слово у фразі називається її вершиною.
21. Інтонація – засіб смислової організації та емоційно-експресивне оформлення мовленнєвого потоку на основі зміни динаміки тону та ритмомелодійного мовлення. Створюється зміною всіх акустичних параметрів. Створюється з мелодики, інтенсивності пауз і тембру голосу. Вона властива усному мовленню і має відчутний вклад у зміст сказаного.
22.
.
23.Комбінаторні процеси – синтагматично зумовлені звукові зміни, викликані прямою взаємодією суміжних або несуміжних звуків.
Серед цих процесів
Акомодація
Асиміляція
Дисиміляція
Метатеза
Діереза
Епентеза.
Акомодація(лат. пристосування) – взаємодія сусідніх голосних та приголосних звуків в результаті якої один звук пристосовується іншому не змінюючи, своїх якісних ознак. (сом – [с о м], де при вимові букви С губи скручуються в трубочку, щоб було швидше вимовити букву О)
Акомодація може бути
Консонантна
Вокалічна
Регресивна (з права на ліво)
Прогресивна (з ліва на право)
Асиміляція(лат. уподібнення) – взаємодія однорідних звуків між голосними і приголосними. (бчела-пчела).
Асиміляція буває
За напрямком (регресивна/прогресивна)
За позицією в слові (контактна(звуки поряд) і дистактна(звуки далеко один від одного))
Повна (звук повністю уподібнюється)
Часткова (звук уподібнюється частково)
Дисиміляція – процеси розходження подібних звуків. (плетти – плести)
Метатеза (гр. перестановка) – явища перестановки звуків. Зустрічається у дитячому мовленні колготки – колготки. Також при запозиченні слів – Taller-тарілка.
Діереза – процес випадення звуків від одного до декількох. Солнце-сонце.
Епентеза – зміна, яка полягає в фонетичній вставці, яка не зумовлюється ні морфологічно, ні етимологічно. Іоан – Іван.
24.ПОЗИЦІЙНІ ЗМІНИ
Протеза – надставка (поява) звука на початку слова. Усениця – Гусениця.
Гаплологія – стягнення двох подібних складів в один. Морфофонологія – морфологія.
Редукція – послаблення ненаголошених голосних, що призводить до зміни звука. Весна – [висна].
Випадіння – викликане послабленням артикуляції кінцевого звука. Четверг – четвер.
Оглушення – заміна дзвінких на глухі в кінці слова.
Афереза – зникнення початкового звуку в результаті сполучення з іншим словом. До одної ями – додної ями.
25. Орфоепія — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення. Спираючись на знання фонетики даної мови, в тому числі на знання складу фонем і знаків розподілу їх за позиціями, що виходять в слабких позиціях варіаціями і варіантами, орфоепія дає індивідуальні норми для різних ситуацій і вибирає з існуючих варіантів вимови той, що більш за все підходить до прийнятих традицій. Кодексом орфоепічних норм є орфоепічний словник, у якому зафіксовані норми літературної вимови за допомогою спеціальних транскрипційних знаків.
26. Фонетичні процеси не є стабільними. Розрізняють живі та історичні фонетичні зміни. Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові, редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові ( [дуп], [друк] тощо).
Історичні, або традиційні, зміни пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Виникли такі чергування: нога — ніженька — нозі, мука — мучний — муці, муха — мушка — мусі. Історичними є чергування [о], [е] з [і] в закритому складі (стола — стіл, село — сіл), чергування [о], [е] з нулем звука (сон— сну, день — дня), перехід [е]в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін.
Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції. Конвергенція збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному. Дивергенція-розщеплення звука на два різні звуки.(вола-віл,семи – сім). Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів. Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах — це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в однакових умовах.