ЛЕКЦІЯ № 2

Тема: Вишивка побутового призначення. Вишивка одягового призначення. Майстри-вишивальниці Полтавщини

План:

1. Полтавський тип сорочки.

2. З’єднання деталей одягу.

3. Розкрій сорочок.

4. Майстри-вишивальниці Полтавщини.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Алла Чорноморець. Українська вишиванка / А.Чорноморець, Т.Кара-Васильєва. – Либідь. – 2002.

2. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А.Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, М.Є.Степанович. – Львів: Світ, 1992.

3. Бабешко Л. Класифікація і призначення українських рушників / Л.Бабешко. – Рід.шк. – 2000. – №10. – с. 25-26.

4. Кара-Васильєва Т.В. Історія української вишивки / Т.В. Кара-Васильєва. – К.: Мистецтво, 2008.

5. Кот М.П. Українська вишита сорочка: традиції і сучасність / М.П.Кот. – Дрогобич: Коло, 2007.

6. Радкевич В.О. Технологія вишивки / В.О. Радкевич, Г.М. Пащенко [За ред. Н.Г.Ничкало]. – К.: Вища шк., 1997.

7. Титаренко В.П. Українська народна вишивка у творах полтавських майстринь / В.П. Титаренко. – Полтава: Інарт, 2008.

Додаткова

1. Гасюк О.О. Художнє вишивання / О.О. Гасюк, М.Г. Степан. – К., 1981.

2. Енгеліса Литвинець. Українське народне мистецтво. Вишивання і нанизування. Альбом / Е.Литвинець. – Вища школа. – 2004.

3. Титаренко В.П. Українські народні ремесла (тести). – Науково-методичне видання / В.П. Титаренко. – Полтава: Верстка, 2000.

4. Світлана Китова. Полотняний літопис України: Семантика орнаменту українського рушника / С.Китова. – Брама. – 2003.

5. Роик В.С. Мелодии на полотне / В.С. Роик. – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2003.

Полтавський тип сорочки

Полтавська сорочка вишита білим по білому, полтавський рушник, оздоблений рушниковими швами, вишитий червоними нитками, опішнянський глиняний посуд, решетилівські квіткові килими, мереживні плетива з лози – витвори народного мистецтва, що продовжують дивувати світ своєю величністю, глибинною народною мудрістю, прихованим сакральним змістом.

На Україні вишивали в кожному селі, у монастирях, поміщицьких маєтках. Так уже ведеться з давніх-давен – жінка одягала сім'ю, ткала килими вишивала рушники та сорочки, гаптувала їх квітками та оберегами, щоб доля рідної людини була красивою, захищеною від злого ока. Найбільш поширеними на Полтавщині є надзвичайно красиві вишивки, виконані тільки білими нитками, ніби памороззю, мереживом дрібних візерунків – ромбів, прямокутників, які укладені у прямі, ламані лінії та смуги. Так, по всій Україні поширений полтавський тип сорочки, звідси й походить традиція такої ніжної і вишуканої вишивки з комплексним орнаментом. Характерною особливістю вишивки полтавського регіону є співіснування геометричного, рослинного, рослинно-геометричного орнаменту. Для полтавської вишивки характерні рослинний, рослинно-геометризований і геометричний орнаменти. Рослинним вишивають рушники, скатертини, хусточки, прикрашають кожухи, керсетки, рослинно-геометризованим – жіночі сорочки, блузки, сукні; геометричним – чоловічі сорочки рідше – жіночі блузи, скатертини.

Значне місце в полтавській вишивці посідає геометричний орнамент, в основі якого лежать найпростіші за своїми обрисами фігури: косий та прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник тощо. Найрізноманітніші поєднання цих фігур зумовлює варіантність композиційних побудов. Характерною особливістю полтавського орнаментування є віртуозність внутрішньої розробки геометричного мотиву, що досягається насамперед різноманітними техніками виконання. Так, мотив ромба, вишитий вирізуванням, має чіткі, прямокутні окреслення, безчисною мережкою – легкі, витончені контури, лиштвою – опуклі рельєфні форми, з деталізованою розробкою всередині.

Той самий мотив ромба, виконаний зерновим виводом, набуває площинного характеру, справляючи враження мерехтливої поверхні. Мотиви, виконані зерновим виводом, посідають другорядне місце в загальній композиції, підкреслюючи і виявляючи інші елементи орнаменту.

Полтавська орнаментика відзначається поєднанням лінії зі складними елементами. В цілому лінія домінує, вона об’єднує всю композицію, підкоряє собі будь-яке зображення, створює абсолютно точно вивірений, спокійний ритм. Це – прямі, ламані, зигзагоподібні, меандричні лінії. Усі композиції геометричного орнаменту мають безперервний ритм руху, важко знайти його початок. Орнаментальні композиції – це безкінечний ланцюг, в якому одні частини елементів виступають частинами інших. Ось чому можна розглядати узор як поєднання ромбів і водночас як сполучення косих кутів або двох зигзагоподібних ліній чи як ланцюг ромбів та ін.

При вишиванні білим по білому для підкреслення світлотіні додають, сіру або сірувато-жовту нитку. Колористична гама орнаментальних композицій при цьому базується на поєднанні м'яких пастельних відтінків. Вся увага сконцентровується на декоративному вирішенні простих елементів орнаменту за допомогою переходу від світлого до темного кольору. Така градація в одній гамі створює гармонію ритмів: і насичує вишивку рухом. У роботах часто протиставляються холодні, і теплі тони. Крупні частини орнаменту – вишиваються теплішими відтінками, ніби виступають на перший план, а дрібніші виконувались в холодних тонах, підкреслюючи рельєфність узору в цілому.

Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією рослинно-геометричними та стилізованими мотивами вишивок. Типовими техніками вважаються: лиштва, вирізування, виколювання, зерновий вивід, солов'їні вічка, різноманітні мережки — прутик, кольоровий прутик, черв'ячок, подвійний прутик, стовпчик, гречечка, вівсяночка, лучка, ляхівка, багаторядна ляхівка, прутик з настилом, чисна та безчисна мережка.

Вишивка виконується ніжною гамою кольорів, яка створена з усіх відтінків бла­китного, охристого, зеленуватого та сірого кольорів.

Н айбільш поширеними на Полтавщині є надзвичайно красиві вишивки, виконані тільки білими нитками, ніби памороззю, мереживом дрібних візерунків — ромбів, прямокутників, які складені у прямі, ламані лінії та смуги.

На Полтавщині сорочки вишивають різними техніками. Лиштвою вишивають чоловічі сорочки, жіночі блузи, сукні, вироби білизняного асортименту. Ця техніка характерна для Полтавщини, Чернігівщини та Поділля. На Полтав­щині її виконують переважно білими та сірими нитками.

Лиштву найчастіше поєднують з виколюванням, зерновим виводом, різними ви­дами мережок.

На чудових полтавських вишивках можна бачити велику кількість різноманітних технік, які належать до технік прозоро-рахункової та поверхнево-нашивної рахункової групи.

Зерновий вивід особливо поширений на Полтавщині.

Вишивка сорочок (чоловічих і жіночих) виділяється логічністю розміщення, особливим багатством вишивальних технік. Здавна сорочці приписувалась чарівна сила, з нею пов’язано чимало звичаїв, обрядів. Її здавна наділяли магічними символами-знаками, щоб була захисницею здоров’я, оберегом людини. У жіночих сорочках вишивали коміри, пазухи, подоли, рукави, чоловічих – коміри, манжети, манишки.

Багатющі художні засоби вишивального мистецтва Полтавщини. Серед них – використання для вишивок крім білих також ниток з безліччю відтінків сірого, вохристого, блакитного кольорів, фарбованих природними барвниками: дубовою, вільховою корою, ягодами бузини, шовковиці тощо. Виходячи з характеру тонального звучання Є.А. Антонович виділяє п’ять основних груп полтавської білої вишивки сорочок. До найбільш поширених належать вишивки, виконані тільки білими нитками переважно такими техніками, як лиштва, виколювання, вирізування. Наступну групу становлять вишивки сорочок, в яких на домінуючому білому кольорі мотиви, настили на мережці вишиті вохристо-коричневими нитками. Продумане зіставлення цих ниток з білими надає орнаменту золотистого відтінку. Окрема група вишивок на сорочках – це вишивки з введенням у біле тло сірих, а різними відтінками, ниток, зрідка чорних. З середини ХІХ ст. поширенням стало вкраплення до білих вишивок світло-голубуватих ниток, а з кінця ХІХ ст. все частіше у складних візерунках обрамування окремих мотивів зернові виводи вишивались червоними нитками. Поширенням був і так званий “полуботківський взір” (у геометричному орнаменті переважали блакитні, білі та коричневі нитки).

Сорочка «чумачка»

На переді від глибини горловини позначають довжину пазухи, розрізають і загортають рубці на 0,5 см. Після цього під рубцями вишивають прутик і ще яку-небудь мережку — стовпчик, гречечку тощо. Від мережки через три-чотири нитки розміщують вишивку, яку починають і виконують знизу вгору, закінчують по формі горловини. Ширина вишитої смуги 1,5...5,0 см. Розріз пазухи зашивають (змережують) подвійним черв'ячком, не доходячи до горловини на 13...15 см.

Низ рукава загортають на рубець завширшки 1 см. Під рубцем вишивають таку саму, як і на перед, мережку. Замість рубця можна виковувати зубцювання із штапівкою. Після мережки виконують обвідку й узор такої самої ширини, як і на пазусі, або наполовину вужчий. Якщо орнамент без діагонального напрямку, то вишивка на другому рукаві є продовженням вишивки на першому. Якщо ж динамічний, то напрямок перших елементів узору йде до середини переду або спинки.

Комір перегортають по довжині навпіл. Відступивши від країв 1,5 см, по лінії перегину виконують зубцювання. Ширина узору становить 1/3 або 1/4 основної вишивки пазухи. Вишивку починають від країв до середини або навпаки.

Жіночі сорочки призбирані біля шиї поділяють за кроєм на дві основні групи: сорочки з уставками і без уставок.

З'єднання деталей одягу

Вишивальниці найчастіше використовують для цього шов у підгин із закритим зрізом, закріплений строчкою за голкою. Цей шов виконують так. Дві деталі складають лицьовими боками всередину, причому нижню деталь випускають з-під верхньої на ширину строчки у готовому вигляді з додаванням 0,3 см і зметують. Після цього деталі розгинають в різні боки, нижньою деталлю накривають верхню, підгинаючи 0,3 см, і з'єднують строчкою за голкою на відстані 0,2 см від підігнутого краю.

Крім того, для з'єднання деталей вишитих виробів застосовують також зшивні шви з одночасним обметуванням зрізів. Для цього дві деталі складають лицьовими боками всередину, зрівнюють зрізи і зшивають машинною строчкою на відстані 0,7...0,8см від краю з одночасним обметуванням.

Можна також застосовувати зшивний шов 1 см завширшки для тканин, що не осипаються, і 1,5 см — для тканин, що осипаються, з попереднім обметуванням і розпрасовкою зрізів.

Для з'єднання вишитих деталей чоловічих сорочок використовують також і настрочний шов. Виконують його так: дві деталі складають лицьовими боками всередину, з'єднують машинною строчкою на ширину шва 1 см і обметують. Після цього з лицьового боку шва настрочують машинну строчку на відстані 0,1 ...0,5 см від шва.

Обробка низу виробу. Для обробки низу виробу машинним способом застосовують шов у підгин з відкритим або закритим зрізом. Підгин із закритим зрізом: зріз деталі підгинають навиворіт перший раз на 0,5...0,7 см, а другий — на 0,9... 1,0 см, після чого прокладають машинну строчку на відстані 0,1...0,2 см від підігнутого краю.

Для обробки низу виробу ручним способом застосовують потайний підшивний шов. Його виконують тонкими бавовняними нитками в тон тканини виробу. Низ виробу підгинають два рази: перший раз на 0,5...0,7 см, а другий — залежно від бажаної ширини його (2...6 см). Нитка, якою підшивають, проходить від одного стібка до іншого всередині підгину, а з основної деталі гожою захоплюють одну-дві нитки і знову гожу вколюють у підгин навпроти стібка, переходячи до наступного.

Розкрій тканин

Для різних виробів його здійснюють у межах так званої раціональної розкладки, коли досягається мінімальний процент відходів. Перед розкроюванням тканину обов'язково переглядають для виявлення дефектів: плям, дірок, потовщень, розрідження ниток тощо.

Розкрій виробів буває фігурним, тобто по лекалах, і по прямій нитці. Строчку вишиті вироби розкроюють тільки по прямій нитці. При цьому усі частини виробу — це прямокутні відрізки тканини потрібної ширини і довжини, на яких виконують вишивку, а потім розкроюють згідно з лекалами, щоб у процесі вишивання краї деталей не втрачали заданої форми.

Щоб розрахувати, скільки тканини потрібно на певний виріб (наприклад, на чоловічу сорочку) згідно з технічними нормами у квадратних метрах, треба зробити розкладку деталей виробу на тканині. При цьому довжина станка чоловічої сорочки дорівнює 180см, рукава — 70см х 2 = 140см, коміра — 10 см. У сумі це становить 330см, або 3 м 30 см. Щоб перевести у квадратні сантиметри, погонну довжину помножують на ширину тканини (330 см х 80 см = =26400 см² - 2,64м²).