4. Зміст підсумкового тестування:

1. Роком виникнення етнопсихології прийнято вважати:

а) 1908 р.;

б) 1859 р.;

в) 1878 р.;

г) 1920 р.

2. Галузь науки, яка вивчає свідомість етнічних спільнот, закономірності їх формування та функціонування, – це:

а) етнографія;

б) етнопсихологія;

в) фольклористика;

г) культурологія.

3. Етнографія досліджує:

а) побут та культуру народів;

б) свідомість етнічних спільнот;

в) великі та малі соціальні групи;

г) архетипи, які зафіксовані у фольклорі.

4. Наука, яка з’ясовує вплив довкілля на формування менталітету, – це:

а) антропологія;

б) соціальна психологія;

в) етнопсихологія;

г) екологічна психологія.

5. Кроскультурні етнопсихологічні дослідження проводяться:

а) у межах однієї культури;

б) паралельно в кількох групах піддослідних, що належать до різних культур;

в) при вивченні автостереотипів та гетеростереотипів;

г) при дослідженні етнічних установок.

6. В. Портеус розробив:

а) тест-лабіринт;

б) «вільний від культури тест»;

в) тест «Намалюй людину»;

г) «колірний тест стосунків».

7. «Метод загублених речей» застосовується у процесі проведення:

а) інтерв’ю;

б) спрямованого асоціативного експерименту;

в) природного експерименту;

г) лабораторного експерименту.

8. Напрям дослідження етнопсихології певних груп спрямований на:

а) дослідження етнічної свідомості та самосвідомості;

б) вивчення власної та «чужої» культур;

в) глибинне та різнобічне порівняння двох культур;

г) виявлення схожості у мові, традиціях, звичаях.

9. Природний експеримент в етнопсихології вперше запропонований:

а) М.Люшером;

б) В.Катцем;

в) Р.Лап’єром;

г) Р.Бохнером.

10. Невідповідність реальних дій та вербальних відповідей ілюструє:

а) «парадокс Лап’єра»;

б) «метод загублених речей»;

в) «метод вільного описування»;

г) «колірний тест стосунків» О. Еткінда.

11. Прикладом лабораторного експерименту є:

а) вивчення етнічної специфіки асоціацій;

б) метод «підбору рис»;

в) тест М. Люшера;

г) шкала соціальної дистанції Е. Богардуса.

12. Стимул «червоний» асоціюється з кольором шкіри:

а) в українців;

б) в американців;

в) у французів;

г) у росіян.

13. Росіяни асоціюють жовтий колір із:

а) кульбабою;

б) яєчним жовтком;

в) соняшником;

г) просом.

14. Шкала соціальної дистанції передбачає вивчення:

а) етнічних стереотипів;

б) виявів етноцентризму;

в) установок індивіда щодо певної етнічної групи;

г) специфіки автостереотипів.

15. Основоположниками етнопсихології вважають:

а) А.Бороноєва, В.Павленко;

б) П.Гнатенка, Л.Орбан-Лембрик;

в) Г.Штейнталя, М.Лацаруса;

г) В.Вундта, О.Потебню.

16. Праця «Психологія народів» належить:

а) Г.Шпету;

б) М.Лацарусу;

в) В.Вундту;

г) К.Юнгу.

17. Описовий етап у розвитку етнопсихології завершився:

а) у 1905 р;

б) у 1946 р.;

в) у 1859 р.;

г) у 1925р.

18. Етнічні відмінності народів Гіппократ пояснював із позицій:

а) географічного детермінізму;

б) соціально-політичного устрою суспільства;

в) впливу навколишнього соціального середовища;

г) еволюції окремих рис, типових для певного народу.

19. Зародження етнографії пов’язують з іменем:

а) Геродота;

б) Ксенофонта;

в) Плінія;

г)Таціта.

20. Ідею про тісний взаємозв’язок характеру народу та форм правління висловив:

а) Д.Дідро;

б) Д.Юм;

в) Ш.Монтеск’є;

г) К.Гельвецій.

21. Кабінет етнопсихології у Московському університеті започаткував:

а) М.Костомаров;

б) Л.Виготський;

в) Г.Шпет;

г) В.Бехтєрев.

22. В.Бехтєрев розробив ідею:

а) народних почуттів;

б) народного духу;

в) колективного несвідомого;

г) колективної рефлексології.

23. Автором праці «Симфонія про народ» є:

а) Д.Чижевський;

б) Б.Цимбалістий;

в) О.Кульчицький;

г) Г.Сковорода.

24. Одним із джерел пізнання народного характеру М. Костомаров вважав:

а) міф;

б) звичай;

в) пісню;

г) казку.

25. Поняття базової особистості, як основної особистісної структури, введено:

а) Р. Бенедикт;

б) А. Кардинером;

в) М. Мід;

г) Ф.Хсю.

26. Ф. Хсю запропонував змінити назву школи «культура і особистість» на:

а) «етнічна психологія»;

б) «кроскультурна психологія»;

в) «психологічна антропологія»;

г) «культурна психологія».

27. Опис феномену «спеленутої» російської душі належить:

а) Р. Бенедикт;

б) Е. Еріксону;

в) Ф. Боасу;

г) А. Маслоу.

28. Самоназва, а також назва етносу, яку йому дають інші народи:

а) етнонім;

б) етногенез;

в) етнос;

г) етнофор.

29. Етнос, який дав назву тому чи іншому національно-державному утворенню:

а) субетнічний підрозділ;

б) титульний етнос;

в) етнолінгвістична група;

г) міжетнічна спільність.

30. Гомеостаз етносу – це:

а) зниження рівня активності етносу;

б) асиміляція;

в) статичний стан етносу;

г) зародження етносу.

31. Обмін елементами культури між різними спільностями – це:

а) дифузія культур;

б) інкультурація;

в) адаптація;

г) консолідація.

32. Етнічні процеси, спрямовані на етнічне об’єднання:

а) консолідація, асиміляція, розпад;

б) консолідація, асиміляція, інтеграція;

в) асиміляція, розпад, зародження;

г) розпад, зародження, консолідація.

33. Своєрідна межа застосування соціальної норми – це:

а) соціальна норма етносу;

б) політична норма етносу;

в) психологічна норма етносу;

г) економічна норма етносу.

34. Етногенез – це:

а) встановлення відповідних цінностей етносу;

б) виникнення кожної етнічної спільності, зумовлене безпосередніми контактами людей, які до неї належать;

в) умова формування етносу на основі цілісності території;

г) об’єднання етникосів у етнографічні групи чи субетноси.

35.  Духовно-психологічна спільність, заснована на територіально-економічній та історико-культурній єдності, – це:

а) національний характер;

б) етнос;

в) нація;

г) психічний склад етносу.

36. Нація, як форма етнічної спільності, склалась:

а) у період первіснообщинного ладу;

б) у період феодалізму;

в) у період становлення капіталізму;

г) в античні часи.

37. Етнічні маргінали – це:

а) групи людей, які відрізняються у расовому відношенні;

б) народи, які втратили свою територію;

в) люди, які втратили хоча б одну етноформуючу ознаку;

г) люди, які не мають чітких етнокультурних орієнтацій.

38. Причинами маргіналізації є:

а) проживання за межами території свого етносу;

б) міжетнічні шлюби та міграція населення;

в) білінгвізм представників етносу;

г) втрата етноінтегруючої ролі національної релігії.

39. Психологічні складові, без яких неможливе існування нації:

а) національна ідентифікація, національний характер, національна ідея;

б) національна ідентифікація, спільна територія, спільне економічне життя;

в) спільні расово-етнічні корені, мова, національна ідея;

г) спільне політичне життя, релігія, культура.

40. Маргіналом називається людина, яка в процесі адаптації:

а) синтезує дві культури і є їх інтегруючою ланкою;

б) відкидає власну культуру на користь чужої;

в) коливається між двома культурами;

г) відкидає чужу культуру на користь власної.

41. Обскурація – це:

а) старість етносу, яка наступає після 1100 років його існування;

б) старість етносу, яка наступає після 2000 років його існування;

в) старість етносу, яка наступає після 1500 років його існування;

г) старість етносу, яка наступає після 3000 років його існування.

42. Однорідність етносу за складом населення – це:

а) етнічна парціалія;

б) етнічна дифузія;

в) гомогенність;

г) сепарація.

43. Основою характеру народу І.Кант вважав:

а) риси предків, які закріплені генетично і передаються з покоління в покоління;

б) вплив клімату та ґрунту;

в) форму управління в державі;

г) особливості темпераменту.

44. Увів поняття «психічний склад» як характер народу:

а) М.Лацарус;

б) Г.Штейнталь;

в) В.Вундт;

г) Г.Лебон.

45. Піджан-мови – це:

а) «мертві» мови, які не використовуються в процесі спілкування;

б) місцеві мови корінного населення;

в) своєрідні міжнародні мови;

г) мови національних меншин.

46. Поняття «психічний склад» на відміну від поняття «національний характер» включає:

а) риси характеру, які періодично повторюються;

б) риси нації на певному етапі її розвитку;

в) стійкі риси характеру, які склались упродовж тривалого часу;

г) сукупність рис характеру етносу.

47. Структурні елементи людської психіки, що знаходяться в колективному підсвідомому, – це:

а) етнічна ментальність;

б) елементи психічного складу;

в) індивідуальне підсвідоме;

г) архетипи.

48. Автор теорії колективного підсвідомого:

а) Е.Еріксон;

б) Е.Фромм;

в) А.Адлер;

г) К.Юнг.

49. Архетипи, як психологічні корені ірраціональних рушійних сил життєдіяльності нації:

а) закарбовані генетично;

б) набуваються в індивідуальному досвіді;

в) формуються під впливом соціуму;

г) передаються по спадковості від батьків до дітей.

50. Ментальність розглядається як система, що характеризується трьома компонентами:

а) когнітивним, пізнавальним, конативним;

б) емоційним, емотивним, когнітивним;

в) емоційним, пізнавальним, поведінковим;

г) поведінковим, конативним, емоційним.

51. Емоційний компонент ментальності ще називають:

а) пізнавальним;

б) конативним;

в) когнітивним;

г) емотивним.

52. Конативний компонент ментальності виражається:

а) в індивідуальному життєвому досвіді;

б) в емоційних станах та переживаннях;

в) у діях та вчинках;

г) у пізнавальній діяльності.

53. Найяскравішим виявом ментальності народу є:

а) мистецтво;

б) релігія;

в) національна ідея;

г) наука.

54. Ідеал-ідея, глибоко укорінена в душі американців, – це:

а) свобода особистості;

б) аристократизм;

в) емоційна насиченість;

г) довершеність у всьому.

55. Фактори, які найбільше впливають на формування національного характеру, – це:

а) географічні та культурні;

б) історичні та соціально-економічні;

в) культурні та релігійні;

г) релігійні та географічні.

56. Шляхи дослідження національного характеру, за Д.Чижевським, – це:

а) дослідження народної творчості, релігії, українського гумору;

б) дослідження мови, найяскравіших історичних епох, міфів;

в) дослідження мистецтва, мови, релігії;

г) дослідження народної творчості, найяскравіших історичних епох, найвизначніших представників народу.

57. Національна свідомість і національна самосвідомість, за П. Гнатенком, відрізняються:

а) за уявленнями, за образами, за знаннями;

б) за змістом, за образами, за уявленнями;

в) за змістом, за образами, за ступенем вираження емоційного фактора;

г) за змістом, за ступенем вираження емоційного фактора, за уявленнями.

58. Національна самосвідомість виявляється:

а) як на рівні індивіда, так і на рівні нації;

б) лише на рівні індивіда;

в) лише на рівні нації;

г) інколи на рівні індивіда, інколи на рівні нації.

59. Білінгвізм у ранньому дитинстві призводить до:

а) ресоціалізації;

б) маргіналізації;

в) денаціоналізації;

г) етнодиференціації.

60. Етнічна самосвідомість пов’язана із:

а) культурою етносу;

б) спільним походженням;

в) самоназвою народу;

г) колективним несвідомим етносу.

61. Висловлювання українців про власну націю – це:

а) автостереотипи;

б) гетеростереотипи;

в) етноцентризм;

г) етнічні установки.

62. Гетеростереотипи – це:

а) сукупність оціночних суджень про інші народи;

б) комплекс позитивних оцінок етносу;

в) сукупність негативних суджень про певний етнос;

г) стійкі уявлення про моральні, розумові та фізичні якості певної спільноти.

63. Етнічні установки – це:

а) етнічні, соціальні, політичні та економічні суперечності;

б) відносно стійка сукупність рис характеру;

в) готовність особистості сприймати певні явища етнічного життя;

г) форма міжгрупового конфлікту.

64. Психологічні механізми засвоєння соціотипової поведінки:

а) соціалізація, наслідування, ідентифікація;

б) соціалізація, конформізм, ідентифікація;

в) ідентифікація, самоактуалізація, навіювання;

г) наслідування, ідентифікація, навіювання.

65. Оцінка інших етносів з точки зору норм власної групи – це:

а) «ефект призми»;

б) етнічна установка;

в) автостереотипи;

г) гетеростереотипи.

66. Гетеростереотипи можуть бути:

а) лише позитивними;

б) лише негативними;

в) як позитивними, так і негативними;

г) інколи позитивними, інколи негативними.

67. Сукупність позитивних оцінок про свій етнос – це:

а) автостереотипи і гетеростереотипи;

б) автостереотипи;

в) гетеростереотипи;

г) автостереотипи та установки.

68. «Ефект призми» характеризує такий феномен, як:

а) етноцентризм;

б) етнічну свідомість;

в) конформізм;

г) стереотипізацію.

69. Процес поєднання суб’єктом себе з іншим індивідом або групою – це:

а) соціалізація;

б) ідентифікація;

в) наслідування;

г) самореалізація.

70. Узагальнений, емоційно-насичений образ етнічної групи, сформований на основі міжетнічних стосунків, – це:

а) етносвідомість;

б) етнокультура;

в) етностереотип;

г) етноустановка.

71. Соціалізація проходить:

а) лише стихійно;

б) лише цілеспрямовано;

в) як стихійно, так і цілеспрямовано;

г) інколи стихійно, інколи цілеспрямовано.

72. Внутрішній стан готовності до специфічного спілкування, зумовленого існуючими національними традиціями, – це:

а) етноцентризм;

б) націоналізм;

в) етнічний стереотип;

г) етнічна установка.

73. Негативними рисами націоналізму є:

а) звеличення власної нації, розпалювання національної ворожнечі;

б) протиставлення власної нації іншим, збереження традиційних рис;

в) підкреслення особливостей національної культури, розпалювання міжетнічних конфліктів;

г) зверхнє ставлення до інших етносів, дотримання традицій та звичаїв.

74. Людина, яка відкидає в процесі адаптації чужу культуру на користь власної, – це:

а) «маргінал»;

б) «шовініст»;

в) «перебіжчик»;

г) «посередник».

75. Загострення етнічного конфлікту супроводжується:

а) змінами у звичках, смаках, традиціях;

б) виявами етноцентризму;

в) формуванням етнічних установок;

г) трансформацією психічного складу етносу.

76. Геноцид – це:

а) курс на розмежований розвиток груп;

б) курс на знищення протилежної групи;

в) поступове добровільне чи під тиском прийняття звичаїв, віри, норм домінантної групи аж до повного розчинення в ній;

г) збереження групами своєї культурної ідентичності при об’єднанні в єдину спільність на новій значимій основі.

77. Група людей, об’єднаних на короткий час однією історичною долею, – це:

а) клан;

б) конгломерат;

в) консорція;

г) каста.

78. Відмежування від етносу порівняно невеликої частини, яка перетворюється з часом у самостійний етнос, – це:

а) колоніалізм;

б) сегрегація;

в) пасіонарність;

г) сепарація.

79. Горизонтальні етнічні конфлікти – це конфлікти:

а) між етнічними групами;

б) між етнічною групою та державою;

в) між окремими особистостями;

г) між окремими особистостями та державою.

80. Для латентного конфлікту характерна:

а) поява суперечностей у групових відносинах;

б) раціоналізація суперечностей і їх асоціація з певною системою цінностей;

в) виникнення напруження, стресів, неспокою, ворожих почуттів у свідомості членів груп ;

г) загострення інциденту.

81. Раціоналізація суперечностей виявляється при:

а) відкритому конфлікті;

б) відчутому конфлікті;

в) усвідомленому конфлікті;

г) латентному конфлікті.

82. Способом розв’язання міжетнічного конфлікту, який передбачає дискредитацію окремих осіб, є:

а) деконсолідація сил;

б) інформаційний шлях;

в) переривання конфлікту;

г) урегулювання конфлікту.

83. Переривання конфлікту аж до його врегулювання характеризується:

а) підтримкою сил, схильних до компромісів та переговорів;

б) застосуванням сили чи загрозою її застосування;

в) зниженням загальної консолідації груп, які беруть участь у конфлікті;

г) взаємним обміном інформацією про дотримання умов, які сприяють зміні ситуації.

84. Конфлікти без застосування насилля поділяють на:

а) інституційні, маніфестаційні, ідеологічні;

б) маніфестаційні, інформаційні, деконсолідуючі;

в) інформаційні, маніфестаційні, ідеологічні;

г) латентні, інформаційні, деконсолідуючі.

85. «Конфлікт ідей» характерний для такого виду конфлікту, як:

а) маніфестаційний;

б) ідеологічний;

в) інституційний;

г) відкритий.

86. Для маніфестаційного конфлікту характерним є:

а) виникнення суперечностей на рівні законодавства;

б) організація мітингів, «акцій громадянської непокори»;

в) висунення певних вимог;

г) виникнення «конфлікту ідей».

87. Способами подолання міжетнічних конфліктів є:

а) гетоізація, асиміляція, проміжний спосіб, часткова асиміляція, культурна колонізація;

б) гетоізація, асиміляція, часткова асиміляція, культурна колонізація;

в) гетоізація, асиміляція, проміжний спосіб, культурна колонізація;

г) гетоізація, асиміляція, проміжний спосіб, політична колонізація, культурна колонізація.

88. Уникнення особистістю будь-якої взаємодії з чужою культурою – це:

а) асиміляція;

б) гетоізація;

в) часткова асиміляція;

г) колонізація.

89. Суть культурної колонізації полягає у тому, що:

а) створюється власне культурне середовище – оточення співвітчизників;

б) відбувається засвоєння необхідного для життя багажу чужої культури;

в) спостерігається нав’язування титульному етносу іншої культури;

г) здійснюється організація культурного обміну та взаємодії.

90. Супротив культурного середовища, частиною якого людина прагне стати, найчастіше виникає при:

а) асиміляції;

б) частковій асиміляції;

в) політичній колонізації;

г) економічній колонізації.

91. Міжкультурна адаптація – це:

а) складний процес, завдяки якому людина досягає відповідності та сумісності з новим культурним середовищем;

б) внутрішня сторона адаптації, що виражається у відчутті задоволення та повноти життя;

в) зовнішня сторона адаптації, яка виявляється в участі індивіда в соціальному і культурному житті нової групи;

г) культурний шок, який супроводжується відчуттям втрати друзів, статусу, дискомфорту при усвідомленні відмінностей між культурами.

92. Термін «ностальгія» як туга за батьківщиною ввів:

а) К. Ясперс;

б) І. Хофер;

в) Л. Лінтон;

г) Г.Тріандіс.

93. Процес зміни ціннісних орієнтацій, рольової поведінки, соціальних установок індивіда – це:

а) акультурація;

б) психологічна акультурація;

в) пристосування;

г) реадаптація.

94. Поняття «стрес акультурації» введено Дж. Беррі замість поняття:

а) «культурний шок»;

б) «міжкультурна адаптація»;

в) «ностальгія»;

г) «культурна втомлюваність».

95. Крива процесу адаптації передбачає п’ять етапів:

а) добре, краще, погано, гірше, добре;

б) добре, гірше, погано, краще, добре;

в) добре, краще, добре, гірше, погано;

г) краще, добре, гірше, погано, добре.

96. Процес реадаптації передбачає:

а) шок повернення;

б) шок переходу;

в) культурний шок;

г) стрес акультурації.

97. Симптоми культурного шоку досягають критичної точки на:

а) першому етапі адаптації;

б) другому етапі адаптації;

в) третьому етапі адаптації;

г) п’ятому етапі адаптації.

98. Четвертий етап адаптації характеризується:

а) ентузіазмом, бадьорим настроєм і великими надіями;

б) зміною депресії на оптимізм, відчуттям упевненості і задоволення;

в) стабільними змінами індивіда у відповідь на вимоги середовища;

г) розчаруванням, фрустрацією та депресією.

99. Процес міжкультурної адаптації триває:

а) від кількох місяців до 4-5 років;

б) від кількох місяців до 2 років;

в) від 2 до 4 років;

г ) від 3 до 6 місяців.

100. Найважче адаптуються до нового культурного середовища:

а) маленькі діти;

б) люди похилого віку;

в) школярі;

г) представники середнього віку.

101. «Людина для заграниці» – це:

а) молода, високоінтелігентна та високоосвічена людина;

б) людина середніх літ із великим життєвим досвідом;

в) студент, який мотивований на здобуття освіти;

г) пенсіонер, якому немає потреби засвоювати чужу культуру.

102. Найнижчий ступінь мотивації до процесу адаптації характерний для:

а) візитерів;

б) добровільних переселенців;

в) вимушених емігрантів;

г) іноземних студентів.

103. Індекс культурної дистанції (за Н. Лебедєвою) включає:

а) мову, релігію, структуру сім’ї, рівень освіти, матеріальний комфорт, клімат, їжу, одяг;

б) мову, релігію, ландшафт, стиль життя, спосіб мислення, структуру сім’ї;

в) мову, рівень освіти, матеріальний комфорт, клімат, їжу, одяг, спосіб відпочинку;

г) релігію, структуру сім’ї, рівень освіти, матеріальний комфорт, одяг, спосіб відпочинку, стиль життя, ландшафт.

104. Збереження групами своєї культурної ідентичності при об’єднанні в єдину спільність на новій значимій основі – це:

а) сегрегація;

б) інтеграція;

в) геноцид;

г) асиміляція.

105. Справжня міжкультурна адаптація передбачає:

а) досягнення соціальної і психологічної інтеграції ще з однією культурою без втрати багатства власної;

б) соціальне та емоційне пристосування до нового середовища;

в) асиміляцію з чужою культурою;

г) поступове засвоєння норм, цінностей, взірців поведінки чужої культури.

106. Типи навчальних програм при підготовці індивіда до міжкультурної взаємодії:

а) освіта, орієнтування, інструктаж, стереотипізація;

б) освіта, орієнтування, інструктаж, тренінг;

в) освіта, орієнтування, інструктаж, адаптація;

г) освіта, орієнтування, інструктаж, інтеграція.

107. Орієнтування як тип навчальної програми при підготовці індивіда до міжкультурної взаємодії передбачає:

а) фокусування на окремих аспектах пристосування до нового середовища;

б) набуття знань про культуру певної етнічної спільноти;

в) швидке ознайомлення з основними нормами та цінностями іншокультурної групи;

г) набуття необхідних навичок, встановлення контактів у новому середовищі.

108. Особливості національного характеру слов’ян описав:

а) І.Фіхте;

б) І.Гердер;

в) І.Кант;

г) Г.Гегель.

109. Українці створюють амбітні теорії свого походження з метою:

а) збереження етнокультурних орієнтацій;

б) переборення явища маргінальності;

в) гіперкомпенсації комплексу меншовартости;

г) відстоювання позиції «громадянина світу».

110. Своєрідне розуміння прекрасного і потворного більшістю представників нації, яке склалося історично, – це:

а) національний смак;

б) національний характер;

в) національний темперамент;

г) національні почуття.

111. Екзекутивність українського етносу – це:

а) емоційно-естетична домінанта;

б) «жіночість» етносу;

в) інтровертованість нації;

г) індивідуалізм нації.

112. Відносно цілісна сукупність думок, вірувань, що створюють картину світу і зміцнюють єдність культурної традиції чи певної спільності, – це:

а) психічний склад етносу;

б) менталітет;

в) національна свідомість;

г) національна ідентифікація.

113. Відновлення етнічної структури після соціальних потрясінь – це:

а) етнічна регенерація;

б) етнічна фрустрація;

в) етнічна самосвідомість;

г) етнічна домінанта.

114. Частина населення, яка проживає поза країною свого походження і утворюється в результаті насильного виселення, загрози геноциду чи інших соціальних причин, – це:

а) народність;

б) плем’я;

в) клан;

г) діаспора.

115. Процес втрати етносом чи його окремими представниками своїх етнічних рис, починаючи з втрати рідної мови, а пізніше – національної самосвідомості та етнічної ідентифікації, – це:

а) етногенез;

б) фрустрація;

в) деетнізація;

г) ресоціалізація.

116. Форма зміни етнічного спадкоємства, коли особистість, батьки якої є представниками різних етнічних груп, знаходяться на межі двох етнічних груп, – це:

а) соціалізація;

б) ментальність;

в) маргінальність;

г) метисація.

117. Поняття «конфесіональний» пов’язане:

а) із певним віросповіданням;

б) із традиціями та звичаями;

в) із мистецтвом;

г) із літературою.

118. Поступове добровільне чи під тиском домінантної групи прийняття звичаїв, віри, норм поведінки аж до повного розчинення в ній – це:

а) регенерація;

б) консолідація;

в) деетнізація;

г) асиміляція.

119. Емоційність як одна з домінантних рис українського етносу свідчить про:

а) підвищену чутливість української душі;

б) слабку вольову регуляцію;

в) пристрасну натхненну працю;

г) схильність до духовної творчості.

120. Вислів «комплекс Йони» використовується як синонім до поняття:

а) яскраво виявлений індивідуалізм;

б) надмірна інтровертованість;

в) національна меншовартість;

г) толерантність як вияв терпимості.