Глосарій:

АСИМІЛЯЦІЯ – поступове добровільне чи під тиском домінантної групи прийняття звичаїв, віри, норм поведінки аж до повного розчинення в ній.

ДЕЕТНІЗАЦІЯ – процес втрати етносом чи його окремими представниками своїх етнічних рис, починаючи з втрати рідної мови, а пізніше – національної самосвідомості та етнічної ідентифікації.

ДІАСПОРА – частина населення, що проживає поза країною свого походження і утворюється в результаті насильного виселення, загрози геноциду чи інших соціальних причин.

ЕТНІЧНА МЕНТАЛЬНІСТЬ – цілісна система образів, уявлень, ціннісно-смислових утворень і «своєрідних правил життя», що стимулює і регулює найдоцільніший у цих культурних і природних умовах тип поведінки.

ЕТНІЧНА РЕГЕНЕРАЦІЯ – відновлення етнічної структури після соціальних потрясінь.

ЕТНІЧНА ФРУСТРАЦІЯ – психологічний стан етнічної групи чи спільності, який характеризується втратою перспективи історичного розвитку, тривогою, невпевненістю в завтрашньому дні, відчуттям безвихідності ситуації.

ЕТНІЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ – зовнішнє вираження національного характеру, яке найбільш яскраво виявляється в особливостях спілкування (темп мовлення, жести, дистанція тощо).

ЕТНІЧНИЙ ХАРАКТЕР – цілісна структура, яка відображає специфіку властивостей психіки, які склались історично і відрізняють один етнос від іншого.

ЕТНІЧНІ ЗВИЧАЇ І ТРАДИЦІЇ – компоненти психічного складу, які об’єктивують суб’єктивні уявлення про норми поведінки, що передаються з покоління в покоління.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ – процес поєднання суб’єктом себе з іншим індивідом або групою; сприйняття норм, цінностей і зразків цієї групи та включення їх у свій внутрішній світ як власних.

ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ ЕТНОСУ – компонент духовної культури етносу, що дає змогу підтримувати неперервність етнічної еволюції, наступність культури етносу і передавати її прийдешнім поколінням.

КОНФЕСІОНАЛЬНИЙ – пов’язаний із певним віросповіданням.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ – форма зміни етнічного спадкоємства, коли особистість, батьки якої є представниками різних етнічних груп, знаходяться на межі двох етнічних груп; при цьому чинник походження перестає бути визначальним у визначенні етнічної приналежності, а право вибору «своєї» етнічної групи належить маргіналу.

МЕНТАЛІТЕТ – відносно цілісна сукупність думок, вірувань, що створюють картину світу і зміцнюють єдність культурної традиції чи певної спільності.

МЕНТАЛЬНІСТЬ – цілісне вираження духовних спрямувань, що не зводяться до суми суспільної свідомості (релігії, науки, мистецтва тощо), а є специфічним відображенням дійсності, зумовленим життєдіяльністю народу в певному географічному і культурно-історичному середовищі етносу.

МЕНШІСТЬ ЕТНІЧНА – група людей тієї чи іншої етнічної приналежності, яка суттєво поступається за своєю чисельністю іншокультурному населенню, що її оточує.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ – процес самоототожнення з нацією на підставі якого-небудь зв’язку, а також включення в свій власний світ і ухвалення норм, цінностей і зразків цієї нації.

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – усвідомлення місця і ролі своєї нації в системі суспільних відносин, розуміння національних інтересів, взаємовідносин своєї нації з іншими соціально-етнічними спільнотами, які виявляються в ідеях, почуттях, прагненнях.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СМАК – своєрідне розуміння прекрасного і потворного більшістю представників нації, що склалося історично.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР – це сукупність соціально-психологічних рис (установок, стереотипів), які властиві нації на певному етапі розвитку і виявляються у ціннісному ставленні до навколишнього світу, а також у культурі, традиціях, звичаях, обрядах.

ПСИХІЧНИЙ СКЛАД НАЦІЇ – це стійкі риси психіки людей, що склалися на основі тривалої історії розвитку народу і виявляються у звичках, смаках, звичаях, традиціях, емоційному сприйманні людиною навколишнього середовища та темпераменті.

ТОТЕЇЗМ – первинна форма релігії, яка ототожнює рід чи плем’я з твариною чи рослиною і вірить у походження свого народу від тотему.

ВИДАТНІ ПОСТАТІ:

Олександр Юліанович Кульчицький – видатний український учений-психолог – народився у 1895 р. на Тернопільщині у м. Скалаті у сім’ї священика. Гімназійну освіту здобув у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ), а відтак вступив на філософський факультет Львівського університету. Пізніше продовжив навчання у Сорбоні, де студіював романські мови. У 33 роки здобув ступінь доктора філософії. Опинившись після другої світової війни в еміграції, О. Кульчицький активно включився в розбудову української науки поза межами Батьківщини. З 1945 р. працював в Українському Вільному університеті в Мюнхені. У 1951 р. очолив Західноєвропейський центр Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Сарселі (неподалік від Парижа), який став найбільшим осередком української європейської науки. Тут був зосереджений значний науковий потенціал, зібрана велика бібліотека з українознавства, розпочато видання «Енциклопедії українознавства». Провідна тема наукових інтересів ученого – українська ментальність. Йому належить низка праць із цілісно-структурної психології та етнопсихології. Наукову роботу проводив в Українському психологічному інституті, де вивчалась структура української психіки, зміна психіки українців в умовах комуністичної системи. О. Кульчицький прагнув створити школу молодих українських учених-етнопсихологів. Таким чином, учений заклав концептуальні основи дослідження української душі, зумів виявити у формуванні ментальності нашого народу найсуттєвіше. Помер учений 30 квітня 1980 р., залишившись поборником українського етносу до останніх днів.

В’ячеслав Казимирович Липинський народився у 1882 р. в с. Затуринці на Волині. Закінчив університетські студії з історії та агрономії у Кракові та Женеві. У світову науку ввійшов як український мислитель, психолог, історіограф, представник консервативної традиції в українській політичній філософії. Його по праву називають одним із дослідників української душі. В. Липинський вивчав проблеми долі людини, її творчої праці, совісті, зв’язку вищих почуттів із традиціями українського народу. Висловлював твердження, що саме великі люди творять історію. Був переконаний, що держава є національним чинником. Тільки тоді може бути створена повноцінна нація, коли існує держава. Вчений обстоював територіальний патріотизм, тобто позицію, згідно з якою постійні мешканці української землі, незалежно від їх віросповідання, етнічного походження, національно-культурної свідомості повинні бути повноправними громадянами української держави. Серед основних праць: «Релігія і церква в історії України», «Листи до братів-хліборобів», «Покликання «варягів» чи організація хліборобів». У 1931 р. В. Липинський помер.