6. Як Ви можете оцінити роль спеціального повивача у формуванні російського національного характеру?

«Із чергування практично постійної нерухомості немовляти і його короткочасного звільнення від повивача для купання виводили коливання росіян між тривалими періодами депресії та самокопання і короткими періодами надзвичайної соціальної активності, між тривалими періодами підпорядкування сильній зовнішній владі і короткими періодами інтенсивної революційної діяльності».

7. Висловіть Ваше ставлення до гіпотези «повивача» на основі аналізу факту біографії л.М. Толстого:

«Я зв’язаний, мені хочеться випростати руки, а я не можу цього зробити. Я кричу і плачу, і мені самому неприємний мій крик, але я не можу зупинитись… Мені хочеться волі, вона нікому не мішає, а мене мучать. Їм (дорослим) мене шкода, і вони зав’язують мене, я слабий, а вони сильні».

8. Проаналізуйте розуміння національного характеру г. Гачевим:

«Національний характер народу, думки, літератури – дуже «хитра» і важко вловима «матерія». Відчуваєш, що він є, але як тільки робиш спробу дати йому визначення, – він часто зникає, і ловиш себе на тому, що говориш банальності, висловлюєш речі необов’язкові, або вбачаєш у ньому те, що притаманне не лише йому, а й іншому чи всім народам. Уникнути цієї небезпеки неможливо, можна лише постійно пам’ятати про неї і пробувати з нею боротись – але не перемогти».

9. Особливості комунікації значною мірою залежать від особливостей культури. Проаналізуйте залежність японської культури від контексту спілкування.

«Ще півстоліття тому в японській мові використовувалось шістнадцять слів для позначення «ви» і «ти». Ще сьогодні зберігається до десяти форм особового займенника другої особи однини при зверненні до дітей, учнів, слуг. Використовується дев’ять слів для позначення поняття «батько», одинадцять – «дружина», сім – «син», дев’ять – «дочка», сім – «чоловік». Правила застосування всіх цих та деяких інших слів визначаються соціальним оточенням і залежать від усталених норм».

10. Контакт «очі в очі» є одним з елементів невербального спілкування, яке базується на оптико-кінетичній системі знаків. Вияви «російського» звичаю дивитись прямо в очі можна простежити у художній літературі. Прикладом може слугувати роман Л.М. Толстого «Анна Кареніна».

«Доллі, бажаючи викликати на відвертість Кареніна, говорить, дивлячись йому прямо в очі. Але співбесідник, якого вона вважає холодною, черствою людиною, спочатку відповідає, не дивлячись на неї, потім майже закривши очі, і, накінець, не дивлячись їй в очі. І тільки зважившись на відвертість, Каренін говорить, прямо глянувши в добре, схвильоване обличчя Доллі. Саме тоді, коли Каверін подивився в очі, Доллі стало його шкода. І після цього очі Каверіна ще дивились прямо на неї. Але це були мутні очі: короткий момент щирості завершився для Олексія Олександровича, він знову став холодним, як і на початку розмови».

11. Вірменка по батькові і росіянка по матері дослідниця Н. Берберова характеризує своє прийняття двох етнічних спільнот не як «розрив», а як «шов». Як запропоноване нижче твердження пов’язується з маргінальною етнічною ідентичністю?

«Я давно вже не відчуваю в собі двох половинок, я фізично відчуваю, як у мені відбувається не розрив, а шов, що я сама є швом. Цим швом, поки я жива, щось зійшлось у мені, щось злилось; я і є в природі прикладом з’єднання, злиття, гармонізації; я живу не даремно, і є смисл у тому, що я така, як є – один із феноменів синтезу в світі антитез».