2. Основні чинники формування українського етносу

Проблема визначення чинників, які обумовлюють формування національного характеру, постійно перебуває у колі наукових інтересів дослідників. О. Кульчицький серед них називає такі: расовий, географічний, історичний, соціологічний, культуроморфічний та доглибнопсихічний. Згодом аналогічні чинники обумовив А. Бичко: геопсихічні (вплив природних умов), расові, соціально-історичні (та спільність, яка формується впродовж історичного розвитку етносу), соціопсихічні, культуроморфічні.

2.1. Екологічний чинник. Вплив екологічного чинника на особливості українського етносу розкривається в дослідженнях М. Гримич, О. Киричука, О. Кульчицького, В. Павленко, І. Рибчина, В. Скребця, С. Тагліна та ін. Екологічний чинник вміщує в собі такі компоненти: ландшафт, клімат, особливості ґрунтів, розміри території, картину зоряного неба, корисні копалини, флору, фауну, водойми. Все це створює неповторну своєрідність цього середовища, визначає особливості взаємодії етносу з природою. Спілкування людини з природою пояснює екологічну зумовленість асоціацій, пізнавальних процесів, спілкування, настановлення, стереотипи поведінки та ін. На думку окремих дослідників, український менталітет – це результат відображення специфіки взаємодії українців із природними та геокліматичними умовами існування і співіснування, що склалися історично.

О. Кульчицький виокремлює географічний аспект як один із чинників, що впливають на психіку українців, вказує при цьому на роль самозаглиблення і самопізнання.

Цікавим видаються дослідження І. Рибчина щодо впливу основних зон України (степового, лісостепового та гірського ландшафту) на специфіку емоційної та мотиваційної сфер населення України.

Сучасна дослідниця М. Гримич, характеризуючи наявність багатих ґрунтів України, вважає, що врожай сприймається в народі як величина, що залежить від метеорологічних чинників, а ті у свою чергу – від волі Всевишнього. Особливість українських ґрунтів сприяє розвиткові магічного мислення, що відображається в особливостях української народної медицини, календарних і родинних святах, мотивах народних пісень (мотив «чарування», приворожування, чаклування).

Явища навколишнього середовища сприймаються й усвідомлюються українцями за допомогою певних «посередників» (за А. Льовочкіною), якими виступають сонце, земля, дощ, дерева, рослини, вода, річка, ставок, тварини тощо. Український фольклор має низку усталених тваринних і рослинних образів, які символізують певні людські якості: барвінок – символ молодості, явір – символ краси й кохання та ін. Основними природно зумовленими характеристиками українців стали: господарський індивідуалізм, загострене почуття власності, інтроверсія, прагнення прикрасити та урізноманітнити подвір’я, працьовитість, доброзичливість, чуйність, м’якість, розвинена уява, сентиментальність.

Українська природа перебуває у взаємозв’язку з ліричною піснею. Потяг до краси насичує все життя українця. Крім музичної і поетичної творчості це виявляється в одязі, в житлі, в любові до природи. Багата поетична натура українця реалізувалася в незмірній кількості дум, побутових і ритуальних пісень, казок тощо. Впродовж усієї своєї історії український народ прагнув жити в злагоді з природою, вважаючи, що людина – невід’ємна її частка.

Останнім часом розривання зв’язку з природою, споживацьке ставлення до неї й антропоцентризм у її сприйнятті (природа для людини, а не людина серед природи) призводять до негативних наслідків.

2.2. Вплив геополітичного чинника на український національний характер. За географічним станом Україна перебуває на «межі двох світів» – між Європою й Азією, що, безумовно, вплинуло на психологію народу. Крім того, Україна розташована в центрі Європи, де перетинаються шляхи, що з’єднують Схід і Захід. У ході досліджень було встановлено, що українцям притаманні як європейські риси характеру, так і східні, тобто, з одного боку, – християнсько-візантійські, з іншого – євразійсько-кочівницькі. Саме у прикордонному (перехідному) геополітичному положенні України деякі дослідники вбачають причину складності її існування як незалежної держави.

Розглядаючи геопсихічні аспекти впливу на формування етнічного, О. Кульчицький зосередив увагу на сприйнятті українцем «хвилястої м’якості лісостепу», «безкрайої далечіні степу», що стимулює розвиток споглядальних настанов. Тенденція «руху у безкрає» породжує «ерос». Саме такі тенденції закладають почуття любові до безконечного, абсолютного. Родючість землі, м’якість краєвиду, на його думку, не сприяють розвиткові активно-агресивних настанов до боротьби з природними явищами, не стимулюють прагнення перетворювати навколишнє середовище. Окраїнне розміщення України, вважає вчений, породило лицарсько-козацький тип людини, яка насолоджувалась ризиком і намагалась активно протистояти злу, захищати високі ідеали – честь, віру і свободу. Поряд із цими ідеалами межують риси, зумовлені постійною загрозою, виникає прагнення до самоізоляції, самозаглиблення в окреме життя (поряд із девізом «vitа mахіта» існує можливість «vitа minimа» – сховавшись, перечекати й уберегтися).

Безумовно, геопсихічні фактори певною мірою впливають на вдачу етносу. Проте, на думку Б. Цимбалістого, їхня дія прирівнюється до якогось фатуму. Зазначимо, що географічне положення, клімат – фактори майже незмінні. А це означає, що етнопсихологічні ознаки мали б змінюватись доволі повільно. І справді можемо спостерігати тенденцію, яка свідчить, що національний характер, закріплений у культурних традиціях і нормах, змінюється набагато повільніше, ніж структура суспільства.

Припущення про вплив географічного чинника на вияв етнопсихологічних особливостей імпонувало також і М. Бердяєву. З цієї позиції він звернув увагу на існування взаємозв’язку між безконечністю російської землі і російською душею, «між географією фізичного і географією душевного».

Ідея зв’язку особливостей етносу з географічними чинниками активно розроблялась Л. Гумильовим. Учений вважав, що на Землі існують різноманітні ландшафти, а відтак – і різні етноси. Радикальна зміна ландшафту відчутно зумовлює зміну етносу. Через людську психіку географічні чинники розкривають духовну сутність народу, виявляючись у вірі, мистецтві, літературі, науці.

Можемо погодитись, що на ранніх етапах формування етносу геопсихічний чинник мав вагомий вплив. Він визначав міфологічне світосприймання етносу, його знакову символіку. Щоправда, саме історичний чинник зумовив геополітичну «межовість» України між Сходом і Заходом. «Межовість» виникає під впливом умов відсутності державності, що закономірно викликає до життя комплекс меншовартости. Дослідники звертають увагу на екзистенційно-межовий склад психіки, що його витворила протягом століть відповідна геополітична ситуація в нашому краї. Українець дуже часто знаходився під загрозою смерті, його життя залежало від випадку. Означену проблему В. Липинський трактує у такий спосіб: «Нещасливе географічне положення, сприятливі дані природи, хаотична мішанина різних рас витворили в мешканцях України надмірну, часто пристрасну чутливість, якої не вдержують ослаблені легкою боротьбою за фізичне існування і причинами політичного характеру воля та інтелігентність».

Названий чинник породжує поряд із пристрасним бажанням жити й бути зневажливе ставлення до смерті. Однак постійна загроза смерті призводить до загибелі найкращих і найсміливіших представників народу, яка впродовж століть набула страхітливих розмірів. Саме тому з часом зневага до смерті змінюється страхом перед нею.

Геополітичний чинник впливає і на формування деяких інших негативних рис українців: байдужості, пасивності, розслабленості, безтурботності (показовими є вислови: «до нас ще далеко», «ще встигнемо», «якось воно буде»). Емоційність і слабка воля породжували такі якості, як задумливість, рефлексія, меланхолія, що яскраво і різнобічно репрезентовано в народній творчості українців.

2.3. Вплив історичного чинника на формування української самосвідомості. У становленні етнічного значущу роль відіграють і соціальні фактори. Серед праць такого спрямування заслуговують на увагу наукові узагальнення В. Бехтєрева. Він пропонував досліджувати вплив на особистість не тільки історичних подій, умов місцевості, клімату, а й суспільних дій, настроїв, суспільної творчої роботи. Разом з тим, учений не відкидав біологічних чинників у формуванні етнічного. Цікавими, на наш погляд, є думки В. Бехтєрева і щодо проблем національної символіки, до якої він відносив прапор, герб, мову, жест, подвиги історичних осіб, історичні події. Подібні ідеї розробляли й інші рефлексологи: А. Залужний, В. Протопопов, І. Соколянський.

Проблеми етнопсихологічних особливостей знайшли відображення і в культурно-історичній теорії Л. Виготського. Вчений наголошував на важливості у формуванні своєрідності психічних процесів національного середовища, його структури, динаміки, змісту. Експериментальне підтвердження зазначеної концепції відбито в дослідженнях О. Лурії. Ним доведено, що зміни суспільно-історичного устрою можуть впливати на психічні процеси, спонукати до самоаналізу, підвищувати або знижувати самооцінку особистості.

На формування української самосвідомості впливали певні історичні події, факти, віхи становлення. Для прикладу можна назвати війни з Польщею, що відбувалися після розпаду Київської Русі (українська земля – своєрідна арена боротьби між православним Сходом і католицьким Заходом, що одночасно і сприяло розвитку української самосвідомості, і ускладнювало цю самосвідомість) (за А. Льовочкіною).

Дослідниця підкреслює, що етнічне самовизначення українців виявлялося в усвідомленні власних відмінностей від поневолювачів. Як наслідок, формувалося почуття гордості за свій народ і непримиренності до поневолювачів. Вагому роль в етнічному самовизначенні українців повинна була відігравати еліта, проте окремі її представники зреклись свого народу (для прикладу, прийняли католицизм, польську мову та культуру). Які наслідки для українського етносу мала втрата власної еліти? Був знівельований прошарок етносу, на який покладалось політичне керівництво, формулювання політичних стратегічних цілей, адже саме еліта в суспільстві завжди сприяла розвиткові культури й освіти, підтримувала церкву, етнополітичну самобутність народу. Формування комплексу меншовартости українців асоціюється із применшенням ролі української мови, яка почала сприйматись як мова нижчих верств. У майбутньому це призвело до непрестижності всього українського.

В. Янів наголошував, що в Україні впродовж значного історичного періоду сформувався благодатний ґрунт для зростання цього комплексу – політичне поневолення із забороною мати власну мову та нав’язування назви «малороси». Прикладом може слугувати факт формування в українського народу малоросійської ментальності під впливом російської імперської влади. Аналізуючи причини виникнення цього принизливого для українського народу явища, В. Липинський зазначав, що воно характерне для народів, які не мають власної держави. Іншими словами, інколи самі українці були чи не найбільшими ворогами української самобутності.

У період комуністичного режиму на теренах України вживались заходи, щоб зробити українську мову, українську культуру непрестижною, підтримати в українців комплекс меншовартости. Значна частина представників українського етносу, особливо у великих містах, розмовляла виключно мовою «старшого брата», прагнула навчати своїх дітей у школах із російською мовою викладання. Однак, трагічні сторінки історії українського народу не знищили національної самосвідомості українців, не зруйнували їхніх етнічних коренів.