6. «Культурний асимілятор» як техніка підготовки до міжкультурної взаємодії

З метою підготовки до міжкультурної взаємодії в багатьох країнах світу набули поширення так звані культурні асимілятори. При цьому майбутніх візитерів не спонукають відмовлятися від власної культури і ставати подібними на членів іншої групи, тобто асимілюватися. Метою використання цього методу є прагнення навчити людину бачити ситуації з точки зору членів чужої групи, розуміти їхнє бачення світу. Тому культурний асимілятор називають також технікою підвищення міжкультурної сенситивності.

Перші культурні асимілятори були розроблені на початку 60-х рр. минулого століття психологами університету штату Іллінойс під керівництвом Г. Тріандіса. Вони рекомендувалися для американських громадян, які взаємодіють з арабами, іранцями, греками, тайцями. Розроблені моделі передбачали надання «учням» упродовж короткого терміну якомога більшого об’єму інформації про відмінності між двома культурами та отримання зворотного зв’язку, що забезпечувало б учаснику активну роль у процесі навчання. Пізніше розпочалось використання комп’ютерних варіантів програм.

Культурні асимілятори складаються з описів ситуацій (від 35 до 200), в яких взаємодіють персонажі з двох культур, і чотирьох інтерпретацій їх поведінки – каузальних атрибуцій про поведінку, за якою спостерігають. Інформація підбирається таким чином, щоб запропонувати ситуації, в яких виявляються або вагомі, або дуже суттєві, ключові відмінності між культурами. Ідеальною можна вважати ситуацію, по-перше, якщо в ній описується випадок взаємодії між представниками двох культур, який дуже часто зустрічається; по-друге, таку, яку представник групи «гостей» вважає конфліктною або яку він найчастіше неправильно інтерпретує; по-третє, таку, яка дає змогу отримувати важливі відомості про чужу культуру.

При підборі ситуацій враховуються взаємні стереотипи, відмінності в рольових очікуваннях, звичаях, особливостях невербальної поведінки тощо. Особлива увага акцентується на питаннях зорієнтованості культури на колектив чи на особистість. Наприклад, представник європейської індивідуалістичної культури в процесі роботи з ситуаціями асимілятора повинен усвідомити, що:

- поведінка членів східних колективістських культур більшою мірою відображає групові норми, ніж індивідуальні установки;

- відносини між батьками і дітьми на Сході майже священні;

- у багатьох країнах Сходу прийнято виявляти скромність при публічній оцінці власних досягнень;

- там прийнято дарувати подарунки в тих випадках, коли в Європі платять гроші.

Приклади потенційно конфліктних ситуацій можуть бути взяті з етнографічної та історичної літератури, преси, власних спостережень розробників. Практикуються також інтерв’ю з використанням методики критичного інциденту: респондентам пропонують пригадати події, в яких відбулося таке, що різко в позитивну або негативну сторону змінило їхню думку про представників іншої культури.

Найскладніші завдання постають перед розробниками культурного асимілятора на етапі комплектації набору альтернативних пояснень – атрибуцій. Якщо асимілятор передбачений для підготовки представників культури А до взаємодії з представниками культури Б, то необхідно підібрати за допомогою експертів із двох культур три інтерпретації поведінки персонажів, найвірогідніших із погляду членів культури А, і одну інтерпретацію, яку найчастіше використовують при поясненні ситуації представники культури Б. Лише відповіді, характерні для членів культури Б, вважаються правильними. Якщо «учень» обирає неправильну відповідь, то йому пропонують повернутися до ситуації ще раз і обрати інше пояснення поведінки персонажів. При виборі правильної відповіді детально описуються особливості культури, відповідно до яких вони діяли.

Сам собою культурний асимілятор є методом когнітивного орієнтування, але його часто застосовують у тренінгових програмах – у групі обговорюються і порівнюються результати учасників, проводяться рольові ігри з використанням ситуацій культурного асимілятора. В цьому випадку він слугує основою програми атрибутивного тренінгу, оскільки завдання «учня» – обрати ту інтерпретацію кожної ситуації взаємодії представників двох культур, яка відповідає точці зору чужої для нього групи, тобто підібрати ізоморфну атрибуцію.

Хоча останнім часом створена велика кількість культурних асиміляторів, вони не можуть набути широкого поширення, оскільки призначені для вузького коло осіб – студентів-арабів у США, вчителів, які працюють із іспаномовними школярами та ін. У більшості випадків готувати до міжкультурній взаємодії доводиться досить неоднорідні групи: фахівців, які взаємодіють із багатонаціональною клієнтурою, студентів, які приїхали з різних країн та ін. Група дослідників на чолі з Р. Брісліном поставила питання, чи можливе створення універсального культурного асимілятора, який би допоміг людям адаптуватися в будь-якій чужій культурі? На основі досвіду створення вузькоорієнтованих культурних асиміляторів і роботи з різними тренінговими групами вони прийшли до висновку, що така проблема може бути розв’язана, оскільки люди, які потрапляють в інокультурне оточення, проходять аналогічні етапи адаптації і налагодження міжособистісних контактів із місцевими мешканцями.

Тому можна виділити обсяг прототипних ситуацій взаємодії представників двох різних культур, а також завдань, які виконуються візитерами в країні перебування. І хоча розроблені ними рекомендації є універсальними перш за все для американців, проте останнім часом вони застосовуються і в інших англомовних країнах.

Використання впродовж тривалого часу культурних асиміляторів – культурно-специфічних і універсального – підтвердило, що вони є ефективним засобом формування ізоморфних атрибуцій, передачі інформації про відмінності між культурами, полегшення міжособистісних контактів в інокультурному оточенні і, як наслідок, сприяють розв’язанню окреслених перед особистістю завдань. Проте розробляючи і впроваджуючи культурні асимілятори, не слід забувати і про більш традиційні методи підготовки до міжкультурної взаємодії.