5. Особливості підготовки до міжкультурної взаємодії

Існує декілька способів підготовки індивідів до міжкультурної взаємодії. Моделі, що використовуються, розрізняються за трьома аспектами:

- за методом навчання – дидактичним або емпіричним;

- за змістом навчання – загальнокультурним або культурно-специфічним;

- за сферою, в якій прагнуть досягти основних результатів – когнітивною, емоційною або поведінковою.

Класифікація основних типів навчальних програм при підготовці індивідів до міжкультурної взаємодії включає освіту, орієнтування, інструктаж і тренінг.

Мета освіти – набуття знань про культуру, етнічну спільність та ін. Виїжджаючи в іншу країну, як мінімум, необхідно прочитати книги про її історію, географію, звичаї і традиції мешканців. Як наш співвітчизник із здивуванням і неповагою ставитиметься до іноземця, який живе в Україні, але не знає, хто такий Тарас Шевченко, так і жителі інших країн будуть сприймати мандрівника аналогічно, якщо він не знає їхніх вождів і героїв. У США підготовка мігрантів за кордон тривалий час вибудовувалась на основі дидактичної моделі культурно-специфічної освіти, яку називають інтелектуальною, «класною кімнатою» або «університетом». Підготовлених волонтерів корпусу миру, представників урядових організацій знайомили з історією, державним устроєм, звичаями і традиціями країни перебування. При цьому акцент робився на абстрактних знаннях.

Та дуже швидко виявилося, що лише ознайомлення з чужою культурою недостатньо: отримані знання не завжди пом’якшували культурний шок, а інформація часто не відповідала специфіці безпосередніх контактів із місцевими жителями. Крім того, абсолютно очевидно, що яким би не був об’єм засвоєної інформації, майбутні мігранти не були повною мірою підготовлені до життя в чужій країні. Тому зараз усе більшого поширення набуває точка зору, згідно якої переселенців і візитерів необхідно «навчити вчитися».

Підготовка до міжкультурної взаємодії передбачає ще два типи навчальних програм. Мета орієнтування – швидке ознайомлення з новим для людини оточенням, основними нормами, цінностями, переконаннями інокультурної групи. При цьому використовуються засоби, іронічно названі «культурними кулінарними книгами» з рецептами типу: «Роби це і не роби того». Інструктаж забезпечує різнобічний погляд на можливі проблеми або фокусується на окремих аспектах пристосування до нового оточення.

Практичне, орієнтоване на безпосередню взаємодію з членами інших груп навчання забезпечує тренінг. Будь-яка програма тренінгу передбачає відповідь на питання «як?» – як індивід може налагодити міжособистісні контакти в новому для нього оточенні, як він може оволодіти цінностями, нормами, рольовими структурами чужої культури. Необхідність набуття таких навиків підтверджують і результати опитування візитерів, які повернулися на батьківщину. Вони вважають найважливішими для успішної адаптації вміння боротися з психологічним стресом, встановлювати міжособистісні відносини та ефективно спілкуватися з місцевими мешканцями.

На думку Г. Тріандіса, міжкультурний тренінг ставить перед собою два основних завдання:

- ознайомити майбутніх візитерів із міжкультурними відмінностями в міжособистісних відносинах, що вимагає «програвання» ситуацій, в яких виявляються відмінності двох культур;

- забезпечити можливість перенесення отриманих знань у нові ситуації, що видається можливим при засвоєнні найхарактерніших особливостей чужої культури.

Програми загальнокультурного тренінгу переважно застосовуються з метою формування усвідомлення самого себе представником групи або культури. При цьому типі програми дії йдуть від навчання індивідів усвідомлювати цінності власної культури до аналізу відмінностей між культурами і, як наслідок, вироблення уміння «проникати» в культурні відмінності. Прикладом такої навчальної програми може слугувати «американська модель контрасту». В цьому випадку тренінг полягає в тому, що «учень» і підставна особа («актор») програють запропоновані конфліктні ситуації. При цьому поведінка «актора» завжди протилежна діям «типового американця» в подібних ситуаціях. А «учень», навіть не усвідомлюючи цього, демонструє стереотипи поведінки і сприйняття, набуті ним у процесі соціалізації в американській культурі, наприклад, більшу увагу звертає на матеріальні цінності, аніж на духовні, на особисті досягнення, ніж на статус людини як члена сім’ї. Взаємодія знімається на відеокамеру, а під час перегляду запису тренер пояснює «учню», як на його поведінку вплинула американська культура.

Серед програм культурно-специфічного тренінгу поширення набули:

- тренінг, який включає реальні міжкультурні контакти, наприклад, семінари-майстеркласи з груповими дискусіями, де обговорюються ситуації, що виникають при особистісних контактах представників двох народів, до яких належать учасники. Такий тренінг К. Роджерс проводив із членами залучених до конфлікту груп у Північній Ірландії і ПАР. Але такого типу навчання далеко не завжди досягає своєї мети, оскільки вияви етноцентризму учасників заважають їм позбутися упередженості у ході занять;

- атрибутивний тренінг, в якому акцент робиться на навчанні того, яким чином представники різних народів і культур інтерпретують причини поведінки і результати діяльності. Це дуже важливе завдання, оскільки одна з основних проблем при спілкуванні представників різних культур полягає в тому, що люди не розуміють причин поведінки один одного і роблять помилкові атрибуції.

Яскравий приклад того, що людям властиво інтерпретувати поведінку «чужинців» із погляду своєї культури, наводить Ю. Лотман, переказуючи враження японського мандрівника, що побував у XVIII столітті в Росії. Японський автор розповідає, як імператриця відправляється весною в Царське Село, «щоб помилуватися снігом». У такому поясненні поїздки імператриці в заміський палац відобразилася, за словами Лотмана, специфіка властивого японцям естетичного сприйняття природи і повне нерозуміння справжніх причин дій імператриці. В Японії сніг лежить недовго, асоціюючись із відчуттям швидкоплинності земної краси, і шкода було б не помилуватися ним перед зникненням. А мешканцями Петербурга, включаючи російську імператрицю, сніг завжди сприймався якщо і як краса, то краса природна, звична, і навіть така, яка набридає до кінця зими.

Атрибутивний тренінг допомагає зробити передбачення індивіда про можливу поведінку члена іншої культури більш точними і сприяє засвоєнню ізоморфних атрибуцій, тобто атрибуцій, характерних для культури, з представниками якої індивіду треба буде взаємодіяти.

Варто визнати, що жоден тип тренінгу не є ідеальним, тому необхідно прагнути до використання декількох тренінгових підходів, не забуваючи, втім, і про навчання з допомогою традиційних дидактичних методів. І всі вони повинні допомогти людині при міжкультурній взаємодії керуватися платиновим правилом: «Роби так, як роблять інші. Роби так, як вони люблять, як їм подобається». Це правило означає, що, потрапляючи в чужу культуру, доцільно поступати відповідно до норм, звичаїв, традицій цієї культури, не нав’язуючи своєї релігії, цінностей, способу життя.