4. Наслідки міжкультурної взаємодії для груп та індивідів

Тривалий час дослідженням культурного шоку і міжкультурної адаптації був властивий клінічний акцент, проте останнім часом у світовій соціальній психології все частіше висловлюються думки про те, що більш глибоко проникнути в ці проблеми можна лише при врахуванні психології міжгрупових відносин.

С. Бочнер виділив категорії наслідків міжкультурного контакту для групи:

- геноцид – знищення групи протистояння;

- асиміляція – поступове добровільне або навмисне прийняття звичаїв, вірувань, норм домінантної групи аж до повного розчинення в ній;

- сегрегація – курс на розмежований розвиток груп;

- інтеграція – збереження групами своєї культурної ідентичності при об’єднанні в єдине співтовариство на новій значущій основі.

В моделі Бочнера перераховуються і чотири можливі результати міжкультурних контактів для індивіда. В процесі адаптації «перебіжчик» відкидає власну культуру на користь чужої, «шовініст» – чужу на користь власної, «маргінал» вагається між двома культурами, «посередник» синтезує дві культури і є їх інтегруючою ланкою. Аналогічну концептуальну схему запропонував Дж. Беррі. На його думку, в індивідів і груп є вибір із чотирьох стратегій, які він назвав стратегіями акультурації:

- інтеграція, коли кожна з груп і їх представники зберігають власну культуру, але одночасно встановлюють тісні контакти між собою;

- асиміляція, коли група і її члени втрачають свою культуру, але підтримують контакти з іншою культурою;

- сепаратизм, коли група і її члени, зберігаючи власну культуру, відмовляються від контактів з іншою;

- маргіналізація, коли група і її члени втрачають власну культуру, але не встановлюють тісних контактів із іншою культурою.

Автори цих моделей стверджують, що успішна адаптація не є асиміляцією з чужою культурою. Це навіть не тільки і не стільки соціальне й емоційне пристосування до нового середовища, оскільки людина може бути успішно пристосованою до життя в новому суспільстві, задовольняючи всі потреби всередині своєї етнічної або культурної групи, знаходячи «маленьку Америку» в Парижі або «маленьку Одесу» на Брайтон-Біч. Міжкультурна адаптація є процесом входження в нову культуру, поступове засвоєння її норм, цінностей, зразків поведінки. При цьому справжня адаптація припускає досягнення соціальної і психологічної інтеграції ще з однією культурою без втрати багатств власної.

Але чому навіть при подібних відносинах між групами на індивідуальному рівні одні люди стають «маргіналами», а інші – «посередниками», одні залишаються «шовіністами», а інші повністю асимілюються? Соціальні психологи поки що не дали однозначної відповіді на це питання. Проте очевидно, що успіх адаптації багато в чому залежить від того, підтримку якого з альтернативних рішень переселенці або візитери отримують від свого безпосереднього оточення. Тому досягнення найбажанішого результату – стимуляція вибору людиною ролі посередника між культурами – вимагає створення мережі соціальної підтримки цього типу міжкультурної взаємодії. Невдачі і проблеми при адаптації в новій культурі необхідно розглядати не як патологічні симптоми, а як відсутність певних знань і навиків. Тому необхідно організовувати не пристосування людини до нової культури, а набуття нею знань про звичаї, норми, цінності, стереотипи поведінки іншого народу без розриву з власною культурою.