2. Феномен культурного шоку та етапи міжкультурної адаптації

Термін «культурний шок» було введено американським антропологом К. Обергом, який висловив ідею, що входження в нову культуру супроводжується неприємними відчуттями – втрати друзів і статусу, ізольованості, здивування і дискомфорту при усвідомленні відмінностей між культурами, а також плутаниною в ціннісних орієнтаціях, соціальній і особистісній ідентичності.

На сьогодні міжкультурні міграції торкнулися значної кількості людей: за деякими оцінками всього в світі поза межами країни свого походження проживає близько 100 млн. різних категорій мігрантів.

Симптоми культурного шоку різноманітні: постійна турбота про якість їжі, питної води, чистоту посуду, постільної білизни, страх перед фізичним контактом з іншими людьми, загальна тривожність, дратівливість, недостатня впевненість у собі, безсоння, відчуття знемоги, зловживання алкоголем і наркотиками, психосоматичні розлади, депресія, спроби самогубства. Відчуття втрати контролю над ситуацією, власної некомпетентності і невиконання очікувань можуть виявлятися в нападах гніву, агресивності і ворожості по відношенню до представників країни перебування, що дисгармонізує міжособистісні відносини.

Найчастіше культурний шок має негативні наслідки, але варто звернути увагу і на його позитивну сторону. Йдеться про тих індивідів, у кого первинний дискомфорт призводить до схвалення нових цінностей і моделей поведінки і, як наслідок, сприяє саморозвитку та особистісному зростанню. Виходячи з цього, канадський психолог Дж. Беррі запропонував замість терміну «культурний шок» використовувати поняття «стрес акультурації»: слово «шок» асоціюється тільки з негативним досвідом, а в результаті міжкультурного контакту можливий і позитивний досвід – реальна оцінка проблем і їх подолання.

Як правило, проблема культурного шоку розглядається в контексті так званої кривої процесу адаптації, відповідно до якої Г. Тріандіс виділив п’ять етапів процесу адаптації візитерів:

- перший етап («медовий місяць») – характеризується ентузіазмом, піднесеним настроєм і великими надіями. Більшість візитерів прагне вчитися або працювати за кордоном. Крім того, їх очікують на новому місці: відповідальні за прийом люди стараються, щоб візитери відчували себе «як удома» і навіть забезпечують їм деякі привілегії;

- другий етап – незвичне навколишнє середовище починає здійснювати свій негативний вплив. Наприклад, іноземці, що приїздять до нашої країни, стикаються з некомфортними з погляду європейців або американців житловими умовами, переповненим громадським транспортом, складною кримінальною ситуацією тощо. Окрім подібних зовнішніх обставин у будь-якій новій культурі на людину впливають і психологічні фактори: відчуття взаємного нерозуміння та неприйняття місцевими жителями. Все це призводить до розчарування, фрустрації і депресії. В цей період «чужинець» намагається втекти від реальності, спілкуючись переважно із земляками і обмінюючись із ними враженнями про «жахливих аборигенів»;

- третій етап – симптоми культурного шоку можуть досягати критичного піку, що виявляється в серйозних захворюваннях і відчутті повної безпорадності. Ті візитери-невдахи, які не зуміли успішно адаптуватися в новому середовищі, «виходять із нього», повертаючись додому раніше встановленого терміну. Проте набагато частіше візитери одержують соціальну підтримку оточення і долають міжкультурні відмінності: вивчають мову, знайомляться з місцевою культурою;

- четвертий етап – депресія поволі змінюється оптимізмом, відчуттям упевненості і задоволення. Людина відчуває себе більш пристосованою та інтегрованою в життя суспільства;

- п’ятий етап – повна або довгострокова, за термінологією Беррі, адаптація, яка передбачає відносно стабільні зміни індивіда у відповідь на вимоги середовища. В ідеалі процес адаптації призводить до взаємної відповідності середовища та індивіда, що засвідчує про завершення цього процесу. У разі успішної адаптації її рівень можна співвіднести з рівнем адаптації індивіда на батьківщині. Проте не слід ототожнювати адаптацію в новому культурному середовищі з простим пристосуванням до нього.

П’ять етапів адаптації формують U-подібну криву: добре, гірше, погано, краще, добре. Але випробування візитерів, які навіть успішно адаптувалися, не завжди завершуються після повернення на батьківщину, оскільки їм доведеться пройти шлях реадаптації, переживши «шок повернення». Спочатку люди перебувають у піднесеному настрої, радіють зустрічі з родичами і друзями, можливості спілкуватися рідною мовою, проте скоро зі здивуванням помічають, що особливості рідної культури сприймаються ними як незвичні або навіть дивні. Так, деяких німецьких студентів, які навчалися в нашій країні в радянський період, після повернення на батьківщину дуже дратувало, що німці скурпульозно дотримуються «порядку», наприклад, переходять вулицю тільки на зелене світло. І лише поступово вони, як й інші візитери, повністю пристосовувалися до життя в рідній країні. На думку деяких дослідників, етапи реадаптації повторюють U-подібну криву, тому для всього циклу була запропонована концепція W-подібної кривої адаптації.

Численні емпіричні дослідження, проведені останніми роками, ставлять під сумнів універсальність U- і W-подібних кривих. Дійсно, люди, потрапляючи в нове культурне середовище, не обов’язково проходять через всі етапи адаптації і реадаптації. По-перше, культурний шок переживають не всі візитери хоча б тому, що деякі з них – туристи – звичайно повертаються додому до закінчення першого етапу. По-друге, перебування в чужій країні не обов’язково починається з «медового місяця», особливо, якщо своя і чужа культури істотно відрізняються одна від одної. По-третє, багато візитерів не завершують процесу адаптації, оскільки виїжджають, як тільки починають відчувати симптоми культурного шоку. По-четверте, повернення додому далеко не завжди є травмуючим.

Значно відрізняється від описаного вище процес адаптації переселенців, адже їм необхідно повністю інтегруватися в культуру – досягти високого рівня культурної компетентності, повністю включитися в життя суспільства і навіть трансформувати соціальну ідентичність.

У психології нагромаджені дані про значні відмінності в тривалості процесу міжкультурної адаптації – від декількох місяців до 4-5 років – залежно від характеристик візитерів і переселенців та особливостей своєї і чужої культур.