5. Проблема національного екстремізму. Участь молоді у національних конфліктах

Серед конкретних виявів націоналістичної ідеології в масовій свідомості вирізняються націоналістичні настрої, вплив яких на діяльність і поведінку людей може бути доволі значним. Для націоналістичних настроїв характерними є емоційність, динамічність, імпульсивність.

Спрямованість на етнічну спільність супроводжується певною палітрою почуттів, уявлень, стереотипів, установок і набуває патріотичної чи націоналістичної якості.

Вагомою і водночас небезпечною якістю націоналістичних настроїв є їхня «ланцюгова реакція», яскрава динаміка поширення, охоплення ними значних мас людей. Згасання таких настроїв, на відміну від темпів їх виникнення, відбувається досить повільно.

Так як націоналістичні настрої можуть викликати різноманітні рецедиви, то такі тенденції широко використовуються в політичній боротьбі. У сучасних виявах націоналізм дає можливість звичаям і традиціям, бажанням і почуттям, страху і підозрілості, ненависті і забобонам здійснювати величезний вплив на міжнаціональні відносини. Це явище має крайній вияв, що виявляється в національному екстремізмі.

Виникнення націоналізму пов’язується з викривленням фактів об’єктивної реальності у свідомості людей, які належать до певної етнічної спільноти. Це виявляється у некритичності сприймання та неадекватних уявленнях про інші етноси. Націоналізм у вигляді ідеології існує в свідомості людей як уявлення про свою національну виключність, як недовіра, підозрілість і ворожість по відношенню до представників інших націй.

При цьому немаловажне значення відводиться молодим людям, які мають загострені почуття, більше піддаються сугестивному впливу, у яких ще не цілком сформоване особистісне ядро. Молодими людьми легше маніпулювати, вони загалом схильні до крайніх виявів конформізму тощо. Тому непоодиноким явищем є намагання організаторів міжетнічних конфліктів залучити до них молоде покоління.

Лекція 7.

ОСОБЛИВОСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО

НОВОГО КУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА

План

1. Поняття про психологічну акультурацію.

2. Феномен культурного шоку та етапи міжкультурної адаптації.

3. Індивідуальні та групові фактори міжкультурної адаптації.

4. Наслідки міжкультурної взаємодії для груп та індивідів.

5. Особливості підготовки до міжкультурної взаємодії.

6. «Культурний асимілятор» як техніка підготовки до міжкультурної взаємодії.

1. Поняття про психологічну акультурацію

Проблеми міжкультурної адаптації до нового культурного середовища досліджено і блискуче описано науково-педагогічними працівниками кафедри соціальної психології факультету психології Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, зокрема, професором Т. Стефаненко, наукові розвідки якої використано в процесі підготовки цієї лекції.

В усі часи людству були відомі факти переселення людей, їх проживання за межами своєї країни, приклади подорожування нашою планетою тощо. Різнопланові мотиви – війни, стихійні лиха, прагнення відшукати щастя, допитливість змушували людей переміщуватися з країни в країну. Переселенці часто покидали рідні місця назавжди. Візитери (дипломати, місіонери, ділові люди, студенти) тривалий час могли жити у чужій країні. Туристи опиняються в незвичному оточенні на короткий термін.

Спонтанне встановлення безпосередніх контактів між представниками різних країн і народів не завжди призводить до відкритих і довірливих відносин між ними.

Всі мігранти тією чи іншою мірою зустрічаються з труднощами при взаємодії з місцевими мешканцями, поведінку яких вони не здатні передбачити. Звичаї країни перебування часто видаються їм загадковими, а люди – дивними. Було б помилковим вважати, що негативні стереотипи можуть бути зруйновані директивними вказівками, а знайомство з незвичним способом життя, звичаями і традиціями не викличе неприйняття. Тому дуже важливо визначити, за яких умов спілкування між представниками різних країн і народів виявляється найменш травмуючим і породжує довір’я.

Показники, які сприяють взаємодії представників різних культур і етносів:

• територія, яка може бути спільною або «своєю» лише для однієї з груп;

• тривалість взаємодії (постійна, довготривала, короткочасна);

• мета (спільна діяльність, сумісне проживання, навчання, дозвілля); .

• тип залучення до життя суспільства (від участі до спостереження);

• частота і глибина контактів;

• відносна рівність статусу і прав;

• чисельне співвідношення (більшість-меншість);

• суттєві відмінні ознаки (мова, релігія, раса).

Але і за найсприятливіших умов контакту, наприклад, при постійній взаємодії, спільній діяльності, особистих і глибоких контактах, відносно рівному статусі, відсутності яскравих диференційних ознак, у переселенця або візитера можуть виникнути труднощі і напруженість при спілкуванні з представниками країни перебування. Дуже часто мігрантів охоплює туга за батьківщиною – ностальгія. Біль розлуки з батьківщиною відчувають і сучасні переселенці. За даними соціологічного опитування, багато кого з емігрантів «четвертої хвилі», тобто тих, хто виїхав з колишнього СРСР останніми роками, мучить ностальгія: в Канаді – 69%, в США – 72%, в Ізраїлі – 87% емігрантів. Тому особливого значення набуває вивчення міжкультурної адаптації, яка в широкому значенні розуміється як складний процес, завдяки якому людина досягає відповідності (сумісності) з новим культурним середовищем, а також результат цього процесу. Переважно виділяють внутрішню сторону адаптації, яка виражається у почутті задоволення і повноти життя, і її зовнішню сторону, яка виявляється в участі індивіда в соціальному і культурному житті нової групи.

Інтерес до проблем міжкультурної адаптації виник в світовій науці на початку XX століття. Проте тривалий час серйозні дослідження проводилися тільки етнологами при вивченні акультурації, яку Р. Редфілд, Р. Лінтон і М. Херсковіц визначили як «результат безпосереднього, тривалого контакту груп з різними культурами, який виражається в зміні патернів культури однієї або обох груп». Спочатку акультурація розглядалася як феномен групового рівня, і лише пізніше було введено поняття психологічної акультурації. Якщо акультурація – це процес зміни в культурі групи, то психологічна акультурація – це процес зміни в психології індивіда. Але і в цьому випадку маються на увазі зміни ціннісних орієнтацій, рольової поведінки, соціальних установок індивідів, група яких піддається загальній акультурації .

З 50-х рр. минулого століття в психології посилився інтерес до міжкультурної адаптації окремих переселенців і візитерів, що пов’язувалося з післявоєнним бумом в обміні студентами і фахівцями та масовими міграційними процесами. Йдеться перш за все про численні дослідження пристосування до нового культурного середовища з акцентом на патологічні феномени (невротичні і психосоматичні розлади, девіантну поведінку тощо). Втім, першими на випадки неадаптованості людини до нового середовища звернули увагу психіатри. Хворобу туги за батьківщиною, яку швейцарський лікар І. Хофер назвав ностальгією, вони почали вивчати ще з XVII століття.

Успішне пристосування переважно визначається як відчуття гармонії з найближчим оточенням, основна увага при цьому приділяється аналізу відчуття задоволення, психологічного благополуччя і душевного здоров’я «чужинців».