4. Шляхи подолання етнічних конфліктів

Існують такі способи подолання етнічних конфліктів (за Ю. Платоновим):

1. Гетоізація (від поняття «гето») реалізується в ситуаціях, коли людина потрапляє в інше суспільство, але змушена (із-за незнання мови, віросповідання тощо) уникати будь-якої взаємодії з чужою культурою. У цьому випадку вона прагне створити власне культурне середовище – оточення співвітчизників, відмежовуючись від інокультурного впливу. Прикладом можуть слугувати китайські квартали, райони, де поселяються вихідці з мусульманських країн. Так, у берлінському районі Кройцберг можна прожити в турецькому гето все життя і не сказати жодного слова німецькою мовою.

2. Асиміляція – виявляється в тому, що індивід повністю відмовляється від власної культури і прагне повною мірою засвоїти необхідний для життя багаж чужої культури. Труднощі асиміляції мають дві причини:

- недостатня пластичність особистості, яка асимілюється;

- супротив культурного середовища, частиною якого людина прагне стати. Такі випадки зустрічаються, наприклад, в окремих європейських країнах по відношенню до нових іммігрантів із країн колишнього СРСР, які прагнуть стати «своїми» серед німців чи французів. Навіть при успішному оволодінні мовою, певним культурним рівнем вони «виштовхуються» в коло своїх співвітчизників і вимушені спілкуватись переважно з ними.

3. Проміжний спосіб полягає в культурному обміні та взаємодії. Сприятливими умовами при цьому будуть доброзичливість та відкритість обох сторін, що на практиці зустрічається доволі рідко, особливо, коли сторони мають неоднаковий статус (одні – автохтони, а інші – емігранти). Прикладом такої вдалої взаємодії можуть бути гугеноти, які осіли в Німеччині після Варфоломіївської ночі і багато зробили для зближення німецької та французької культур.

4. Часткова асиміляція виявляється в тому, що індивід частково приносить у жертву свою культуру на користь інокультурного середовища у певній сфері свого життя (для прикладу, на роботі керується нормами і вимогами інокультурного середовища, а вдома, в сім’ї, під час відпочинку, в релігійній сфері – нормами своєї традиційної культури). Ця практика подолання міжкультурних суперечностей є найбільш поширеною. Емігранти переважно асимілюються частково, поділяючи своє життя немов би на дві половини. Цей спосіб має місце при умові, коли гетоізація чи повна асиміляція з певних причин неможливі.

5. Культурна колонізація зустрічається у випадках, коли представники чужого етносу після прибуття в країну активно нав’язують титульному етносу власну культуру, цінності, норми, моделі поведінки. При цьому мається на увазі не стільки колонізація в політичному розумінні, скільки культурна колонізація. Вона може набувати дієвих форм у процесі надання допомоги народам, які розвиваються, з боку індустріальних держав. При цьому кардинально змінюється соціальна та культурна організація суспільства в цілому.

Стан міжетнічних конфліктів визначається через його форму, яка може передбачати чи не передбачати застосування насилля щодо іншого народу.

Виділяють дві форми конфліктів із застосуванням насилля:

- регіональні війни (тривалістю не менше кількох місяців, передбачають сутички за участю регулярних військ). Для прикладу, можна назвати карабахський, абхазький, південно-осетинський, чеченський конфлікти;

- короткотривалі військові сутички (тривалістю до кількох днів, супроводжуються жертвами). Для прикладу, сутички у Фергані, в Сумгаїті, осетино-інгушські конфлікти. Їх ще називають «конфліктами-бунтами», «конфліктами-погромами», «конфліктами некерованих емоцій».

Конфлікти без застосування насилля поділяють на:

- інституційні конфлікти – суперечності виникають на рівні норм законодавства (гострий конституційний конфлікт Татарстану і Росії; при цьому сутичок між росіянами та татарами не спостерігалось);

- маніфестаційні конфлікти – мітинги, демонстрації, голодування, акції «громадянської непокори»;

- ідеологічні конфлікти – на перший план виходить «конфлікт ідей». Характерною ознакою таких конфліктів є висунення певних вимог: обґрунтування «історичного права» на державність (Україна, Грузія, Литва), на територію (Вірменія, Північна Осетія, Інгушетія).

Кожна форма конфлікту характеризується певними основними суб’єктами конфлікту. Так, при інституційній формі основними «дійовими особами» конфлікту виступають владні структури, партії, організатори суспільних рухів. При маніфестаційному конфлікті – значні народні маси, тому цю форму ще називають конфліктами «масових дій». Учасниками ідеологічних конфліктів виступають групи еліти – політичної, наукової, творчої.

Виділяють такі способи розв’язання міжетнічних конфліктів:

1. Деконсолідація сил, які беруть участь у конфлікті. Застосовуються методи дискредитації окремих осіб, підтримки сил, схильних до компромісів, переговорів. При цьому може бути застосована сила чи загроза її застосування (конфлікт у Чечні).

2. Інформаційний шлях передбачає взаємний обмін інформацією між групами з дотриманням умов, які сприяють зміні ситуації. У цьому випадку важливим є зміст інформації у ЗМІ, адже навіть нейтральне, на перший погляд, повідомлення може викликати спалах емоцій та концентрацію напруження.

3. Переривання конфлікту аж до його врегулювання. У результаті цього змінюється емоційний фон конфлікту, послаблюється напруження пристрастей, знижується загальна консолідація груп, які беруть участь у конфлікті.

Допомагають урегулюванню конфліктів і переговорні процеси, які насамперед необхідно поставити на прагматичну основу (захоронення загиблих, обмін полоненими тощо).

Урегулювання конфлікту – надзвичайно складний процес. Концентрація сил повинна бути спрямована на попередження конфлікту у міжособистісних відносинах.