2. К. Юнг про архетипи колективного підсвідомого як основи психічного складу етносу. Поняття про загальнолюдські та етнічні архетипи. Архетипи українського етносу

Поняття архетипу зустрічаємо ще в працях Платона та Аристотеля в розумінні причинної обумовленості поведінки людини. Платон розумів їх як «ідеальні ейдоси», Аристотель – як «ентелехію форми», що мають найглибиннішу, надіндивідуальну природу.

К. Юнг дав оригінальне трактування проблем етнічного. На його думку, повільна еволюція символічних форм сприяла розвитку «культурних» ідей та поведінки. Колективне несвідоме формувалось із фрагментів колективних переживань етнічної групи як певних неусвідомлених реакцій. К. Юнг пов’язував утворення етносів із архетипами колективного несвідомого. Він вважав, що із покоління в покоління переходили несвідомі першообрази і структури психіки – архетипи, утворюючи своєрідні апріорні психічні та поведінкові програми. Архетипи якраз і є взірцями поведінки, мислення й бачення світу для конкретної етнічної групи. Вчений зазначав, що архетип давніший, ніж культура, а тому не передається ні традицією, ні міграцією, ні мовленням. Суб’єктивні переживання тісно пов’язані з архетипами і виникають через виражені символічним чином певні універсальні міфологічні мотиви чи архетипні образи. Останні і є основними компонентами будь-яких релігій, міфологій, легенд і казок усіх часів та народів.

К. Юнг стверджує, що підсвідома сфера психіки кожної людини містить приховані сліди пам’яті про історичний досвід своєї раси, нації і навіть про долюдське, тваринне існування предків. Архетипи, які закарбовані генетично, і є психологічним корінням містичних ірраціональних рушійних сил життєдіяльності нації.

У науковій спадщині К. Юнга простежуємо розмежування понять «архетип» і «символ». При цьому жоден із конкретних символів не може повністю розкрити архетип. Виділяють символи, які виражають індивідуальне несвідоме, та символи, що відображають колективне несвідоме (прикладами найпоширеніших із них є символ хреста, різдвяна ялинка, буддійське «колесо життя» тощо).

Колективне несвідоме, за К. Юнгом, не випливає із особистого досвіду, а передує як особистому, так і колективному досвіду. І хоча архетипи мають безліч символічних репрезентацій, які залежать від культурних і особистісних факторів, їх форма при цьому єдина. Вони лежать в основі символіки творчості, ритуалів, казок, снобачень, комплексів і не є особистісними спогадами, а лише виявами колективної психіки. К. Юнг порівнював колективне несвідоме з повітрям, яким дихають усі, але яке нікому не належить.

Таким чином, архетипи – це структурні елементи людської психіки, що знаходяться у колективному несвідомому, яке є загальним для усього людства. Вони виконують функцію структурування розуміння особистістю як своєї душі, так і особливостей навколишніх, сприяють внутрішній єдності людської культури, забезпечують взаємозв’язок різних епох.

Архетипи ще називають формою без власного змісту. Це немовби певний відбиток, матриця, що певним чином спрямовує психічні явища. Дуже вдалим нам видається порівняння архетипів із сухим руслом річки, яке лише визначає, окреслює її загальний рельєф. Це сухе русло перетвориться у реальну річку за умови, коли цим руслом потече вода. Але дуже важливо, щоб психічні процеси «рухались» визначеним напрямом, а не поза його межами.

Слідом за К. Юнгом чимало дослідників національних проблем вбачали сутність націй та етносів у національному несвідомому, яке назвали «темними водами», що визначає спосіб життя народів, їхні досягнення і занепад, їхню історичну долю.

Е. Дюркгейм також вважав, що колективні уявлення передаються з покоління в покоління певними механізмами і поділяються всіма членами певного суспільства. Проблема дії цих механізмів і нині недостатньо досліджена, а тому вимагає подальшого наукового обґрунтування.

Е. Еріксон, говорячи про репрезентацію символів суспільства, підкреслював їх життєво важливу роль в об’єднанні суспільства. Він вважав, що символи складають основу творчості і сприяють внутрішній єдності людської культури, пов’язуючи різноманітні епохи. Е. Еріксон також вказував на вияви символів у міфах, казках, снах, деяких розладах психіки. Таких символів, на його думку, небагато: Мати-Земля, Дитя, Воїн, Бог, народження, смерть.

Найважливішою сутністю етносу є його ядро, «самість», де зберігається сукупність різноманітних архетипів. Передача наступним поколінням найістотніших ознак етносу, які закладені в архетипах, здійснюється, на думку В. Вернадського, через своєрідну «трубку життя».

Заслуговує на увагу трактування етнічного у працях О. Кульчицького, який надавав особливого значення впливу «доглибинної психології» на розвиток особистості. Його думки співзвучні з розумінням «персонального несвідомого» (З. Фройд), «колективного несвідомого» (К. Юнг). О. Кульчицький приходить до висновку, що саме «доглибинна психологія» безпомилково дає можливість розпізнати «комплекс меншовартости» або «комплекс кривди» українського народу, який і є виявом особистого несвідомого. Ці комплекси і породжують почуття «надкомпенсації» – прагнення піднятися над іншими народами як шлях до утвердження збірного національного «Я». До українського колективного несвідомого О. Кульчицький відносить архетип «доброї, ласкавої, родючої Землі», «magna mater – добру землю, Деметру». А звідси він і виводить світоглядну толерантність українського народу, яка супроводжувала його впродовж усієї історії.

Б. Цимбалістий, погоджуючись із думкою О. Кульчицького про вплив на українську психіку доглибинно-психологічних факторів, додає до них культурно-антропологічні, які повинні були розкрити механізми передачі національних рис від покоління до покоління.

Проблеми архетипової структури – соцієтальної психіки – розглядає О. Донченко. Дослідниця зазначає, що «соцієтальна психіка» є немовби «каркасом», на якому вибудовуються суспільна психологія, свідомість, культура і який є ґрунтом для прийняття чи неприйняття тієї чи іншої ідеології. У зміст такої психіки включаються також кліматичні, географічні, ландшафтні умови життя народів, традиційні форми задоволення основних потреб, певні духовні спрямування тощо. Соцієтальна психіка трактується «як історико-культурний словник даного соціуму, в якому ще не всі терміни (знаки, ознаки) дешифровані і в якому народжується індивід, що осягає через своє мікросередовище «внутрішню мову» всього суспільства». Формується генетична матриця певного народу, яка передається з покоління в покоління. Соцієтальна психіка сформувалась на зорі дитинства етносу і пройшла довгу історію. Суспільна поведінка стосувалась харчування, захисту, шлюбних відносин, побуту, виробництва.

Повертаючись до Юнга, нагадаємо його думку про те, що людина після народження має не лише біологічну спадковість, але й психологічну. Сучасні дослідники стверджують, що ця психологічна спадщина закладена в шарах соцієтальної психіки, яка зберігається в міфах, легендах, релігіях, казках, соцієтальній енергії.

Отже, символічні формули етносу, які знаходять відображення в архетипах колективного несвідомого, є основою психічного складу етносу.