4. Поняття про національну ідентифікацію. Сучасні процеси національного та державного будівництва

Серед усіх соціальних груп, які впливають на становлення людини, доволі значущою можна вважати етнічну. Відсутність національної свідомості і послаблення історичної пам’яті перетворюють певну етнічну спільноту лише в населення конкретної території. Підвищення рівня самоактуалізації представників етносу пов’язане з поверненням пам’яті народу, освоєнням ним історичного досвіду.

Починаючи з 60-70 рр. минулого століття, спостерігається етнічний парадокс сучасності, що виявляється у прагненні народів до збереження своєї самобутності, унікальності, неповторності в культурі, в психічному складі; до розвитку національної самосвідомості, етнічної ідентичності. Намагання відшукати опору в житті призводить до потреби усвідомлення людиною її причетності до певної спільноти. Етнічна група не є винятком, адже у приналежності до неї людина шукає безпеку і захищеність.

Прагнення людства до певної інтеграції не конфронтує з можливістю існування окремих пластів культури, які уможливлюють усвідомлення приналежності особистості до конкретного етносу. У цьому ряду – релігія, мова, міфи, історична пам’ять. Незважаючи на очевидні інновації, людству для саморегуляції необхідно зберігати зв’язок між поколіннями. Тому зростання інтересу до своїх предків, своїх етнічних коренів є закономірним. Етноси і є на сьогодні одними з небагатьох спільнот, які виконують для людини захисну та ціннісно-орієнтаційну функцію. Тому етнічну ідентичність і вважають важливою характеристикою етносу.

Поняття «ідентифікація» введено до категоріального апарату психології З. Фройдом з метою пояснення механізмів формування позитивного ставлення до представників своєї групи та негативного ставлення до інших. У трактуванні Е. Еріксона згаданий термін набуває іншого змісту і розглядається поряд із поняттям «ідентичність», яка має три ознаки: внутрішню тотожність та інтегрованість у часі; внутрішню тотожність та інтегрованість у просторі; ідентичність, яка переживається серед значущих інших. Учений розуміє ідентичність «як суб’єктивне почуття безперервної самототожності» .

Термін «ідентифікація» трактується в різних аспектах: як механізм пізнання шляхом емоційно-когнітивного ототожнення себе з чимось чи з кимось; як спосіб розуміння іншої людини чи групи людей на основі встановленого емоційного зв’язку, прийняття чужих норм і цінностей як власних; бачення суб’єктом іншої людини як продовження себе самої.

У процесі поступового входження особистості в культуру свого народу засвоюється світорозуміння і поведінка, характерна для певної культури. М. Херсковіц увів спеціальний термін «інкультурація», в процесі якої формується когнітивна, афективна та поведінкова подібність з членами своєї етнічної групи і відмінність від іншої. Когнітивний аспект включає знання про особливості своєї етнічної групи і усвідомлення себе її членом на основі певних етнодиференційних ознак. Афективний же пов’язується з почуттям належності до групи.

Якщо вести мову про етнічну самоідентифікацію, то суть її полягає у засвоєнні норм і цінностей відповідної етнічної групи. Л. Орбан-Лембрик вважає, що етнічну ідентифікацію людини «зумовлюють такі ознаки, як спільні культура, мова, психічний склад, до якого належить і самосвідомість». При цьому зауважується, що усвідомлення власної приналежності до етносу не обов’язково передбачає формування упередженого ставлення до представників іноетнічних груп. У процесі усвідомлення належності до етнічної спільноти формується своєрідне «Ми-почуття».

За М. Шульгою, «етнічна самоідентифікація – це процес ототожнення, уподібнення себе з певною етнічною групою». Автор вважає, що цей процес «розгортається як переживання особою укоріненості в цю спільність, як відчуття себе її частиною». У цьому ж аспекті трактує поняття «етнічна самоідентифікація» й А. Баронін, розуміючи його як «процес самоототожнення з нацією на основі певного зв’язку, а також включення у власний світ і прийняття норм, цінностей і взірців цієї нації». На його думку, одним із соціально-психологічних механізмів національної ідентифікації є традиції – «синхронізовані, підпорядковані національному ідеалу вірування, способи мислення, прагнення, норми поведінки попередніх поколінь». Якщо особистість дотримується традицій, то вона заслуговує на схвалення й підтримку відповідної етнічної групи, у кінцевому результаті переживаючи позитивний емоційний стан, пов’язаний із почуттям безпеки, захищеності, внутрішнього душевного комфорту.

О. Романова у дисертаційному дослідженні зазначає, що зростання поінформованості про групові особливості веде до сприймання своєї подібності з членами однієї етнічної групи і відмінностей від іншої. З’являється здатність стабільно давати собі правильну етнічну самоназву.

М. Боришевський використовує термін «національна ідентифікація». Він вважає, що одним із «чинників, що зумовлюють виникнення, функціонування та розвиток національної самосвідомості, є національна ідентифікація, тобто усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу, нації, усвідомлення своєї близькості з нацією, спорідненості з нею». У цьому контексті А. Березін зауважує, що «розвинена національна самосвідомість, прагнення до самоідентифікації з нацією, утвердження самоцінності історичної пам’яті, вибудова на її засадах аксіологічної системи є життєво необхідною передумовою повноцінної самореалізації особистості».

У процесі етнічної самоідентифікації відбувається формування етнофора – носія етнічних рис, особи в єдності її етнічних якостей, своєрідної моделі особи, в якій зосереджені тільки етнічні елементи та взаємозв’язок між ними. Розвиток етнічної самоідентифікації веде до формування відповідних етнопсихологічних життєвих орієнтацій. Їх зміст, структурування, ієрархія залежить від рівня усвідомлення своєї приналежності до етносу. На думку М. Шульги, є два етапи розвитку етнічної самоідентифікації:

- перший етап передбачає засвоєння (часто позасвідоме) багатства спресованого досвіду попередніх поколінь. Етнічна культура інтеріоризується в особистісні характеристики, формуються етноспецифічні особливості психології індивіда;

- другий етап характеризується більш вибірковим сприйманням впливів етнокультури, зумовлюючи і зворотний процес – збагачення індивідом етнічної культури.

Ж. Піаже розглядає розвиток етнічної ідентичності як створення когнітивних моделей, пов’язаних з поняттям «батьківщина». Він переконує, що наслідком знань про етнічні явища є етнічні почуття, які переживаються людиною. Дослідник виділяє три етапи у формуванні етнічної ідентичності:

- на першому етапі (6-7 р.) дитина отримує фрагментарні знання про свій етнос через сім’ю та соціальне оточення; етнічна група у цьому віці не відіграє суттєвої ролі;

- на другому етапі (8-9 р.) спостерігається ідентифікація дитини з етнічною групою; критеріальними ознаками для неї слугують національність батьків, місце проживання, мова, паростки національних почуттів;

- на третьому етапі (10-11 р.) у змісті етнічної ідентичності, яка набуває певних обрисів, вагомого значення набувають традиції, звичаї, побут, історія етносу.

Рівень усвідомлення етнічної приналежності значною мірою залежить від поліетнічного чи моноетнічного середовища. Етнічна ідентичність яскравіше виражається в тій ситуації, коли особистість живе в етнічному середовищі, що істотно відрізняється від власного. Іншими словами, в поліетнічному оточенні особистість швидше усвідомлює свою ідентичність.

Якщо певні ознаки етнічної групи не імпонують особистості, то вона може обирати іншу ідентичність. За Е. Еріксоном, можна стверджувати, що у людини з’являється свобода вибору в плані ідентичності: або ідентифікація з групою, членом якої людину сприймають інші, або ідентифікація з групою домінантної більшості. Якщо в молодої людини сформована позитивна етнічна ідентичність, то вона слугує їй основою для психологічної безпеки і стабільності, що вже є важелем руху до самоактуалізації особистості. Л. Дробижева зазначає, що людина може прийняти етнічну самоідентифікацію, але водночас негативно оцінювати свою групу. Це дуже небезпечна ситуація: формується негативна етнічна ідентичність. Особистість переживає почуття неповноцінності, ущербності, навіть сорому за свій етнос. Така ситуація є дуже несприятливою для особистісного зростання. У цьому контексті Н. Лебедєва описує «синдром нав’язаної етнічності», а також визначає способи переборення цього явища.

Учені зазначають, що криза етнічної ідентифікації є однією з причин порушення цілісності формування особистості, виникнення внутрішньо-особистісних конфліктів. Криза ідентифікації може пов’язуватися з кризою життєвих орієнтацій, які окреслюють сенс життя особистості. В цій ситуації люди переживають почуття тривоги, історичної приреченості, нереалізованості, загубленості. На часі докорінні зміни в масовій етнопсихологічній свідомості, в ставленні особистості до національного, викорінення з практики взаємовідносин між людьми виявів національного самоїдства, створення умов для самореалізації особистості, усвідомлення етнічною індивідуальністю цінностей етносоціальної культури.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.

СТАТИЧНІ ТА ДИНАМІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕТНІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ

Лекція 4.

ОСНОВНІ СТАТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕТНОСУ

План

1. Психічний склад етносу. Структурні компоненти психічного складу.

2. К. Юнг про архетипи колективного підсвідомого як основи психічного складу етносу. Поняття про загальнолюдські та етнічні архетипи. Архетипи українського етносу.

3. Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака нації. Емоційний (емотивний), пізнавальний (когнітивний) та поведінковий (конативний) компоненти ментальності, їх головні функції.

4. Поняття про національну ідею. Особливості формування та розвитку української національної ідеї.

5. Психологічна суть та зміст національного характеру. Діалектика національного та загальнолюдського в національному характері. Фактори розвитку національного характеру. Д. Чижевський про риси українського національного характеру.

6. Національна свідомість, її основні ознаки. Національна самосвідомість. Мова і національна свідомість етносу.