4. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихологічної науки. Відродження вітчизняної етнопсихології

Серед напрямів розвитку сучасної етнопсихології назвемо наукову школу «культура і особистість», що виникла на початку ХХ століття у США і пов’язується з іменем Ф. Боаса. Її представники, не відмовившись від класичного психоаналізу З. Фройда, К. Юнга, Е. Фромма, К. Хорні, висунули такі основні теоретичні завдання: вивчення національного характеру, аналіз співвідношення норми і патології в різних культурах, дослідження ролі досвіду раннього дитинства у формуванні особистості. Означені ідеї знайшли відображення у працях послідовників Ф. Боаса, зокрема, Р. Бенедикт, М. Мід, А. Кардинера. Так, А. Кардинер зазначав, що культура є детермінантом національної психології. Вона впливає на особистість і формує її, водночас породжуючи ті типи особистості, які необхідні для її продовження. Він увів поняття базової особистості як основної особистісної структури. Його ідея ґрунтується на уявленнях про корінні особистісні відмінності, які виникають під впливом різного культурного середовища. Е. Еріксон, популяризуючи цю ідею, звернувся до феномена російської душі, поставивши питання: «Чи дійсно російська душа – спеленута душа?». Чергування повної пасивності і бурхливої емоційної розрядки росіянина, на його думку, якраз і пояснюється тугим пеленанням немовляти. Таке пеленання трактувалось також як один із способів, за допомогою якого росіяни «інформували своїх дітей про необхідність сильної зовнішньої влади».

На думку Р. Бенедикт, кожна культура має неповторну етнічну домінанту. Розробляючи свою концепцію, вона використала ідеї Ф. Ніцше про аполлонійський і діонісійський типи культури.

Згодом Ф.  Хсю запропонував змінити назву школи «культура і особистість» на «психологічну антропологію» у зв’язку з новими науковими ідеями. Їх відгомін знаходимо у працях М. Спіро, Д. Баркова, Ле Віна. Нині в США існує кілька споріднених назв: «етнічна психологія»; «кроскультурна психологія»; «психологічна антропологія», «культурна психологія».

Відродження вітчизняної етнопсихології розпочалось у 60-х роках XX ст. у зв’язку з дискусією, яка розгорнулася на сторінках журналу «Вопросы истории» щодо національного питання. Нарешті було знято табу з етнопсихологічних досліджень. Проте теоретичні праці, в основному, були присвячені критичному аналізу зарубіжних концепцій етнопсихології, а також дискусіям про категорійний апарат цієї науки.

Особливого піднесення дослідження у сфері етнопсихології набули впродовж останніх років, що пов’язано із загостренням міжетнічних стосунків після розвалу СРСР. Виникла потреба у психологічних розробках етнічної проблематики. Було знято офіційні та неофіційні заборони з етнопсихологічних досліджень.

Сутність змісту етнопсихологічних особливостей українців не вичерпується проаналізованими вище науковими джерелами та характеристикою найвідоміших наукових шкіл. Її грані деталізуються у наукових концепціях таких дослідників, як А. Бороноєв, П. Гнатенко, Л. Орбан-Лембрик, В. Павленко, М. Пірен, Ю. Римаренко, С. Таглін.

Визначальними серед наукових напрацювань є з’ясування психологічних відмінностей окремих етносів, змісту понять «психічний склад етносу», «національний характер», чинників формування національного характеру, ролі архетипів колективного несвідомого у структурі психічного складу етносу.

Актуальними у розробці наукової проблематики залишається питання національного характеру, ментальності, розвитку та трансформації етнічної ідентичності, становлення національної свідомості та самосвідомості. Сутність етнічного феномену, вивчення «національної душі» займають на сьогодні вагоме місце у психологічних дослідженнях.

Зараз триває реальне відродження етнопсихології: робляться спроби окреслити основні напрями розвитку етнопсихологічних досліджень, починає формуватися власний методологічний підхід, розробляється категоріальний апарат вітчизняної науки, проводяться етнопсихологічні дослідження серед різних груп населення країни.

За останні роки стрімко зросла кількість дослідників, які вивчають проблеми етнопсихології, збільшується потік публікацій, виходять спеціалізовані збірники та посібники, викладаються спецкурси у вищих навчальних закладах, проводяться тематичні конференції, відкриваються перші лабораторії для вивчення проблем етнопсихології.