Лекція 2 історія розвитку етнопсихології План

1. Основні етапи розвитку уявлень про предмет етнопсихології. Стародавній світ і дослідження відмінностей між народами.

2. Європейські вчені про психологію народів (середина XVIII – перша половина ХІХ ст.). Становлення етнічної психології у другій половині ХІХ століття.

3. Етнопсихологічні дослідження в Росії та Україні. Причини дискредитації етнопсихологічної науки в кінці 20-х років минулого століття в Росії. Розвиток етнопсихології в українській діаспорі.

4. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихологічної науки. Відродження вітчизняної етнопсихології.

1. Основні етапи розвитку уявлень про предмет етнопсихології. Стародавній світ і дослідження відмінностей між народами

Як уже зазначалось, етнічна психологія – це галузь соціальної психології, яка досліджує великі групи – народи. Із стародавніх часів існувала потреба в психологічних характеристиках етносів. У зв’язку з цим вивчення психологічних особливостей народів і практичне застосування отриманих матеріалів розпочалося задовго до виникнення основ етнічної психології.

В розвитку етнопсихології виділяють такі основні етапи:

- перший етап – донауковий (включає дослідження до 1859 р., коли в Німеччині вийшов перший номер журналу «Психологія народів і мовознавство» за редакцією Г. Штейнталя і М. Лацаруса. Цей рік вважається датою заснування етнічної і кроскультурної психології);

- другий етап – описовий (завершився в 1905 р.; найвагомішим вкладом цього періоду є праці німецького вченого В. Вундта);

- третій етап – створення наукових основ (розпочався в 1906 р., пов’язаний із опублікування В. Ріверсом у Великобританії результатів дослідження особливостей зорового сприймання в різних етносів, отриманих при допомозі експериментальних методів. У 1925 р. в США опубліковано тест на етнічну упередженість (шкала Богардуса). Згодом у США склався перший науковий напрям в етнічній психології – «Культура і особистість» (основоположник – Р. Бенедикт);

- четвертий етап – становлення етнічної психології (з 1946 р. і по теперішній час; характеризується стрімким розвитком кроскультурної та етнічної психології; виникає теорія національного характеру Дж. Горера і М. Мід; розробляється підхід, пов’язаний із «модальною особистістю» (X. Дьюкер, Н. Фрейда); обгрунтовується теорія географічних чинників в етнопсихології (В. Хелльпаг, П. Хофштетт, X. Тріандіс).

Стародавній світ і дослідження відмінностей між народами. Проблема дослідження етнопсихологічних особливостей народів має глибокі корені. Етнічні відмінності почали привертати увагу мислителів Стародавнього світу з того самого часу, коли виникла етнічна самосвідомість.

Окремі елементи етнопсихологічних знань знаходимо ще в працях стародавніх філософів. Серед них можемо назвати Цезаря, Гіппократа, Геродота, Ксенофонта, Плінія, Таціта, Теофраста, які вирізняли психологічні відмінності певних народів. Були спроби пояснити їх причини розмаїттям клімату чи географічними умовами. Такі міркування знаходимо ще у Гіппократа, який висловлював думку про вплив навколишнього середовища на формування психологічних властивостей людини, а відмінності між народами вбачав у своєрідності природи та клімату. У своїй праці «Про повітря, води, місцевості» він підходив до цієї проблеми з позицій географічного детермінізму, відзначаючи, що різниця між народами зумовлена розташуванням країни та певними природними чинниками.

Аналогічне відзначав і Геродот: «Подібно до того, як небо в Єгипті інше, ніж де-небудь в іншому місці, і як ріка в ньому відрізняється іншими природними властивостями від інших рік, так і мораль та звичаї єгиптян майже у всіх відношеннях протилежні моралі і звичаям інших народів». З іменем цього філософа сучасні дослідники пов’язують зародження етнографії.

Платон, на відміну від Гіппократа, робить інший підхід. Він аналізує характер людей у зв’язку з соціально-політичним устроєм суспільства, в якому вони живуть. У своєму вченні про державу філософ наголошує, що характер людей залежить від певної форми державного правління, і що в людей буває стільки ж видів духовного складу, скільки існує видів державного устрою. Зауважується, що зміна державного ладу призводить до зміни духовного складу людей.

Теофраст, учень Аристотеля, розглядає моральні риси людей як такі, що формуються під впливом навколишнього соціального середовища.

У давньогрецькій філософії мова йде про характеристику цілих народів і робиться спроба дати їм ту чи іншу оцінку. Так, учень Сократа Ксенофонт, вивчаючи характер персів, аналізує еволюцію окремих рис, типових для цього народу, у зв’язку зі змінами конкретних умов існування. Серед найдавніших джерел, у яких знаходимо спроби описати побут народу, зробити висновки про його специфічні риси, варто назвати праці Цезаря «Нравы галлов» і «Нравы германцев».

Оскільки в античному світі не було націй, то в давньогрецькій філософії ми не знайдемо поняття «національний характер». Воно з’являється значно пізніше, коли в Європі виникають капіталістичні виробничі відносини.