4. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків

( "ПРАВИЛА відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" - затверджені постановою КМ України від 23.06.93. № 472)

Підрозділ несе відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодженням здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Підрозділ звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Доказом вини підрозділу можуть бути:

- акт по формі Н-1;

- висновок службових осіб, які здійснюють контроль і нагляд за ОП та дотримання Законодавства про працю;

- медичних висновків про професійне захворювання;

- вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів зізнання або попереднього слідства;

- рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності;

- рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

- показання свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я (надалі - потерпілому) складається з :

• виплати втраченого заробітку (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

• виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого);

• компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо.

Закон передбачає відшкодування потерпілому моральної шкоди власником, якщо умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової допомоги або іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі:

- домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи);

- рішення комісії по трудових спорах;

- рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двухсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від будь-яких виплат.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.

За потерпілим, який втратив працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата за весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами.

За потерпілим, тимчасово переведеним за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається середньомісячний заробіток на термін, визначений лікарсько-консультаційною комісією (ЛКК) або встановлення МСЕК стійкої повної (часткової) втрати професійної працездатності.

Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер установлюється ЛКК.

Якщо в установлений ЛКК термін власник не запропонував потерпілому відповідної роботи, йому виплачується середньомісячний заробіток.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше 5-річного заробітку працівника на сім'ю, крім того не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилась після його смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку.

Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку.

У разі смерті потерпілого від нещасного випадку витрати на його поховання несе власник.

Розміри витрат, порядок і терміни виплат суми відшкодування шкоди потерпілому визначені в "Правилах відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", що затверджені постановою КМ України від 23.06.93. № 472.

ПЛАН-КОНСПЕКТ СКЛАВ:

Інспектор ОО ІВДСО УДСО

молодший лейтенант міліції А.А.Клименко