3. Спілкування працівників міліції з різними категоріями громадян.

Порядк спілкування працівників міліції ДСО з громадянами, які підозрюються у вчиненні правопорушення та визначення чітких дій міліціонерів

Психологічні аспекти спілкування працівників міліції ДСО з громадянами, які підозрюються у вчиненні правопорушення

Для успішного виконання своїх обов'язків працівник міліції повинен володіти здатністю привертати до себе людей, викликати в них довіру, мати професійну спостережливість, пам'ять на зовнішність і поведінкові вияви людей тощо.

Професійне спілкування працівників міліції з порушниками законодавства поєднуються з одного боку - виникненням реальної фізичної загрози, з іншого боку психологічної загрози, дестабілізуючої самооцінку працівника ОВС. Тому успішне виконання працівниками міліції своїх професійних обов'язків залежить в першу чергу від рівня психологічної готовності правоохоронця до виконання професійних завдань.

Правопорушники відрізняються від законослухняних людей не якимись «злочинними рисами» їх психіки, а негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для правопорушника досить часто характерними є агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, певна відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, прояви егоїзму. Всі ці риси формуються переважно в рамках індивідуального буття людини, а також біологічно зумовлених особливостей.

Відмінність протиправної поведінки від правомірної в основному зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками індивіда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості і соціального середовища, їх взаємодії слід шукати безпосередні причини протиправної поведінки порушників адміністративного законодавства.

Також однією з особливостей поведінки правопорушників є те, що у багатьох поширених випадках правопорушень особа перебуває в стані алкогольного сп'яніння (наприклад порушення в сфері використання транспортних засобів, порушення громадського порядку та спокою, дрібне хуліганство).

Особливості спілкування працівників міліції з громадянами порушниками громадського порядку та громадської безпеки і особливості психологічного впливу на правопорушників вказаної категорії

Для працівників міліції пріоритетною діяльністю є охорона громадського порядку шляхом цілеспрямованого спостереження і припинення злочинів та правопорушень у громадських місцях. В даному випадку правоохоронці наділені певними необхідними владними повноваженнями, такими як накладення штрафу, затримання та ін. Закономірним є те, що правослухняні громадяни повинні розраховувати на підтримку і захист їхніх інтересів з боку працівників міліції. Але, насправді, громадяни проявляють недовіру, небажання співпрацювати з правоохоронцями.

Серед важливих причин такого становища - страх громадян перед невиправданим застосуванням працівниками міліції фізичної сили й інших санкцій, що досить часто має реальне підтвердження.

За даними соціологічного опитування населення України, проведеного працівниками кафедри соціології Національного університету внутрішніх справ, респонденти на соціально-психологічному рівні зазначили розвинені фізичні якості працівників ОВС і одночасно відзначили відсутність у них емпатійних якостей, співпереживання, співчуття, бажання прийти на допомогу.

Крім того, відзначався той факт, що особливістю вітчизняної свідомості є неприйняття будь-якої влади, а міліція - це силова структура, наділена визначеними правами й обов'язками. Для забезпечення партнерської взаємодії працівників міліції і громадян та ефективного психологічного впливу на порушників адміністративного законодавства необхідно, щоб працівники міліції мали наступні розвинені особистісні навички та якості, такі як здатність до співпереживання, емпатії, впевненість у собі, рішучість, здатність швидко орієнтуватися в різних соціальних ситуаціях, інтерес до людей, спостережливість, об'єктивність, стресостійкість, розвинені комунікативні навички та вміння й ін.

Під час спілкування з громадянами, в тому числі з представниками злочинного світу, працівник міліції повинен особливу увагу звертати на вербальні та невербальні прояви спілкування.

Наприклад, у повсякденній роботі працівники ОВС часто зустрічаються з використанням злочинцями різних конспіративних вербальних і невербальних кодів передавання інформації один одному. Йдеться про навмисні вербальні і невербальні реакції.

До вербальних засобів відносяться усна і письмова мова у формі жаргону, тайнопису, що створює відповідні бар'єри розуміння повідомлення. На відміну від загальноприйнятої розмовної мови, жаргон є зашифрованою інформацією, що має значення для злочинної групи. Словниковий склад жаргону визначається злочинною діяльністю, тими поняттями, що є в ній значимими. Наприклад, «штука» - купюра в тисячу грошових одиниць; «бути на приколі» - тимчасово припинити злочинну діяльність та ін. Іноді члени злочинних груп для передавання інформації використовують набір цифр, що означають положення букв у словах і словосполученнях; вдаються до комбінованих способів у сполученні з невербальними засобами.

До невербальних засобів навмисного передавання інформації відносяться татуювання, жести, міміка, пози тіла, особливості носіння одягу, інтонація й ін. Наприклад, за допомогою кистьової жестикуляції на очних ставках передається дуже важлива для злочинної групи інформація: якщо кисті рук лежать одна на одній, це означає, що необхідно дотримуватися колишніх свідчень; якщо великий палець закладений за борт костюма, пальто, то не можна говорити про речі і т.п.

Міміка також є важливим каналом передавання інформації. Так, підморгування означає — «йти в справі разом, інших не видавати; округле положення губ (як при вимові літер «О», «У») — «пустити слідчого по колу», правду не говорити, на інших — не вказувати.

Природно, що коди в злочинних угрупованнях розробляються спеціально на випадок розслідування з метою забезпечення незалежної комунікації при її обмеженні правоохоронними органами. Такі коди доводяться до кожного члена злочинної групи заздалегідь і передаються за комунікативною структурою групи. Працівник ОВС зобов'язаний орієнтуватися в просторі можливих вербальних і невербальних кодів і, найважливіше, повинен уміти виявити ситуації такого прихованого спілкування. Але це стосується в основному вміння спілкуватись з категорією громадян, відносно яких працівник міліції заздалегідь впевнений, що в їхніх діях мають або мали місце вчинення протиправних діянь, притягнення до кримінальної відповідальності, асоціальний спосіб життя.

Не заперечуючи важливість вміння спілкуватись з такою категорією осіб слід зазначити, що для більшості працівників міліції не менш важливе значення має вміння спілкуватись з широкими верствами населення, оцінка яких є важливою для позитивного іміджу міліції у суспільстві.

Основні психологічні прийоми, які доцільно використовувати в ході встановлення психологічного контакту:

- накопичення погоджень. Його суть полягає в тому, що працівник на початку розмови ставить перед співрозмовником ряд запитань (5-7), на які, як правило, буде ствердна відповідь - «так»;

- психологічне поглажування. За своїм змістом являє собою визнання працівником ОВС позитивних моментів у поведінці і особистості співрозмовника, наявність в його словах та позиціях правоти;

- актуалізація у співрозмовника мотивів щирості. Полягає у находженні працівником вагомих мотивів, які б спонукали співрозмовника до щирого спілкування, бажання "говорити".

Значну роль в організації ефективного спілкування відіграє отримання та накопичення необхідної інформації про співрозмовника, вивчення і оцінка його особистості.

Основними методами вивчення особистості та отримання необхідної інформації є:

- вивчення документів;

- біографічний;

- незалежних характеристик;

- спостереження.

Метод вивчення документів - це спосіб збору інформації про особистість, орієнтований на отримання даних про соціальні факти, цінності, норми поведінки і т.п.

Біографічний метод - вивчення історії життя особистості і соціальних форм її індивідуального розвитку.

Метод незалежних характеристик - полягає в оцінці за єдиною шкалою кількох опитуваних незалежно один від одного особистісних якостей людини і в наступному узагальненні їх незалежних оцінок.

Метод спостереження - відслідковування вербальних та невербальних проявів спілкування співрозмовника, його психічного стану, настрою, переживань, побудові розмови, особливостей лінгвістичних проявів, семантичної (понятійної) сфери, загальноосвітнього, культурного та морально-етичного рівня розвитку.

Основні типи поведінки людей при спілкуванні з працівниками міліції.

Практика свідчить, що співробітникам міліції охорони доводиться стикатися з правопорушниками, які в ситуаціях спілкування з міліцією знаходяться в пограничному психічному стані і з ними дуже важко та небезпечно працювати.

Умовно можна виділити три типи таких пограничних станів: невротичний, істеричний і психопатичний. Отже, розглянемо типи реагування людей при спілкуванні з працівниками міліції.

1. Невротичний тип.

Люди, схильні до подібного реагування, легко ранимі, тривожні, неагресивні, ввічливі. В них може проявлятись тремтіння рук, різке почервоніння або блідість. Може проявитись заїкання, хвилювання без вагомих причин. Така людина, як правило, не викликає підозри, зовнішній вигляд може бути настільки м`яким та безпечним, що легко виникає думка про помилковість підозр. І дійсно, серед даної категорії людей рідко зустрічаються правопорушники та злочинці.

З невротичними людьми спілкуватись простіше, вони легко підкорюються вимогам. Однак, схильність до розумової діяльності робить мову таких людей досить своєрідною і працівник міліції може неправильно зрозуміти деякі відповіді та пояснення. Тут важливо не дозволити собі бути агресивним у відповідь, щоб не спровокувати конфлікту або невротичної реакції у затримуваного у вигляді нападів, втрати свідомості та ін.

2. Істеричний тип.

Представники даного типу досить часто зустрічаються серед жінок. Основними їх психологічними характеристиками є егоцентризм (тобто у власних діях вони керуються особистою зацікавленістю та бажанням не звертати уваги на думку оточуючих) та потреба в увазі з боку оточуючих. Вони часто нагадують акторів, яким постійно потрібні глядачі. Коли їх щось не задовольняє, вони ведуть себе таким чином, що змушують оточуючих йти їм назустріч.

Істерики дуже добре розуміють почуття оточуючих, мають добру емоційну та інтелектуальну лабільність (рухливість процесів), високого рівня адаптацію. Вони гарно вміють маніпулювати оточуючими, для чого використовують, як правило, певний алгоритм, що складається з наступних елементів: викликати почуття провини, шантаж, демонстративна поведінка, погрози (як в бік оточуючих, так і навпаки, наприклад, погроза самогубства).

Часто істерикам вдається викликати в оточуючих почуття провини за те, що їх у чомусь підозрюють. У оточуючих в цій ситуації, буває досить незвичайне відчуття. Розум говорить про правильність дій, але почуття та емоції можуть говорити зовсім інше.

Люди такої категорії прекрасні симулянти. Вони легко пристосовуються до нових ролей, будуючи свою поведінку в залежності від реакції оточуючих.

Що стосується поведінки при спілкуванні з істериками, то тут важливо пам`ятати, що вони намагаються викликати почуття провини і таким чином здійснити психічний вплив (маніпулювання). В такій ситуації необхідно “виключити” власні емоції та почуття, потрібно вести себе як “машина”, офіційно, формально, не звертати увагу на спроби встановити контакт. Часто на таких людей сильно впливає легка іронічна посмішка та спокійне спостереження за його діями. Таким чином, якщо істерик не одержить очікуваної реакції, він відмовиться від власних дій, тому що це продумана симуляція.

Не бажано розпалять або підштовхувати його, тому що це може призвести до афекту і він втратить контроль над собою, що може привести до непередбачених наслідків.

3. Психопатичний тип.

Люди такого типу (часто чоловіки) мають гарний фізичний розвиток. Вони мають наступні характеристики: імпульсивність, сміливість, рішучість, низьку чутливість до переживань та почуттів оточуючих. Легкі у спілкування, іноді надто веселі, швидко і агресивно реагують на зауваження або образи. Поверхневі у спілкуванні, як правило, знаходяться в центрі уваги оточуючих і є лідерами. Схильні до “героїчної поведінки ”, правопорушень. Їх досить важко переконати, вони самовпевнені та егоцентричні. Присутня схильність до брехні. В стані збудження фізична сила значно зростає, вони майже не відчувають болю, страху.

Поведінка при спілкуванні людей з психопатичним типом реагування вимагає емоційної стійкості. При спілкуванні з цією категорією потрібно пам`ятати, що такі люди дуже чутливі до тиску, агресії, моментально реагують в досить грубій формі. Тому необхідно вести розмову спокійно, з доброзичливим виразом обличчя, але впевнено.

Тон голосу треба вибирати середній між наказуючим та прохаючим. Голос має бути вимогливий, але не агресивний, щоб не спровокувати правопорушника на конфлікт. При розмові необхідно обрати позицію “батька” та використовувати фрази типу: ”Я вам що, батько, що повинен пояснювати прості речі?”, “Ви що, маленька дитина, що я мушу вам пояснювати ?..” і т.п.

Якщо виникає необхідність використовувати фізичну силу то необхідно пам`ятати, що такі люди у стані збудження є дуже сильними і намагатись нанести перший удар таким чином, щоб він був і останнім.

Зрозуміло, що зазначені типи є доволі умовними. Вони рідко зустрічаються у «чистому» вигляді, так як громадяни, правопорушники чи злочинці можуть поводитись по-різному у схожих ситуаціях.

Особливості невербального спілкування

Жести руками:	Відкриті долоні - чесність, відвертість. Долоня, повернена нагору - прохальний жест. 3 такою позицією легше домогтися виконання прохання, тому що вона не демонструє тиску з боку того, хто просить. Долоня, повернена униз (дивиться в підлогу),- владність, з боку того, хто використовує подібну позицію, відчувається психологічний тиск. Руки перехрещені на грудях - спроба сховатися, відгородитися від ситуації. Схрещені на грудях руки зі стиснутими в кулаки долонями - посилений жест схрещених рук. Вороже відношення. Можливість психічної атаки. Схрещені руки з пальцями, що щільно стискають передпліччя - негативно придушене відношення до ситуації. Схрещені руки з позицією великих пальців вертикально спрямованих нагору - почуття захисту (перехрещені руки), упевненість (демонстрація великих пальців). Руки вільно опущені, але одна ніби потискує другу - спроба зберегти емоційний спокій. Одною рукою робить жест, ніби поправляє ґудзик на рукаві іншої руки, браслет годинника, манжету - прихована знервованість. Руки за спиною: Одна охоплює другу в області долоні - самовпевненість, владність, почуття переваги. Одна рука охоплює зап'ястя іншої - спроба самоконтролю, але виражена сильніше, ніж у попередньому випадку. Роль великого пальця - демонстрація агресивності, сили, напору, почуття переваги. Руки в кишенях, великі пальці зовні - упевненість, зарозумілість, що атакує жест. У жінок - агресія, домінуючий характер. Великі пальці, що стирчать із задніх кишень - домінуючий характер
Жести ногами:	Носки ноги - показник зацікавленості - своїм напрямком показує на того, у кому людина зацікавлена або знаходить привабливим. Широко розставлені ноги: У позиції стоячи: агресія, впевненість, готовність до дій, активність. У позиції сидячи: упевненість. Внутрішня розслабленість. Перехрещування ніг (жест нога за ногу) - захист, тенденція до замкнутості. У цілому жест інтерпретується залежності від контексту ситуації.
Жести біля щоки або біля підборіддя:	Рука як опора підтримує голову - нудьга, співрозмовнику не цікаво те, про що ви говорите; Долоня зімкнута, вказівний палець спрямований нагору - жест оцінки інформації, що надходить; Рука на щоці, але не тримає голову - інтерес; Погладжування підборіддя - ухвалення рішення; Проведення пальцями по губах (або під носом) - ознака можливої брехні. Почісування підборіддя - міркування й оцінка. Захоплення носа в пучки трохи нижче перенісся в поєднанні із закритими очима - зосередження Рука біля щоки - щока упирається на складені в кулак пальці, а вказівний палець випрямлений у напрямку вилиці - міркування, замисленість. Вказівний палець торкається носа, інші прикривають рот - підозрілість, скритність, недовіра. Торкання або потирання носа - брехливість із боку того, хто це робить. Вказівний палець торкнеться щоки, а інші розташовуються під підборіддям - критична оцінка. Рука погладжує шию - невдоволення, заперечення, гнів. Потирання вуха - нетерпіння, бажання перебити, знервованість. Особа ледве схилена в бік і спирається на долоню або кулак - «телефонна поза» - внутрішній монолог, нудь.
Рухи головою:	Голова трохи нахилена убік - інтерес; Голова опущена - негативне, критичне відношення; Обидві руки закинуті за голову - почуття впевненості або переваги в будь-чому. Голова тримається прямо або трохи піднята - нейтральна позиція. Голова трохи піднята, віки трохи прикриті або куточки очей примружені, погляд спрямований униз - зарозумілість, зневага, перевага. Голова ледве опущена, погляд з-під лоба - несхвальне ставлення до ситуації, настороженість.
Дистанція	Людина під час спілкування намагається наблизитись, стати ближче, прихилитись - бажання показати свою точку зору, свій погляд на ситуацію, прояв симпатії, довіри. В розмові людина старається триматись подалі від співрозмовника, уникає зближення дистанції-недовіра, прихована агресія, недоброзичливість, бажання швидше закінчити розмову, уникнути спілкуванні Під час рукостискання особа підходить близько (на відстань половини руки) - прояв доброзичливості, довіри, особливості свого позитивного ставлення. Також так вітаються близькі люди, друзі. Під час рукостискання особа стоїть на відстані витягнутої руки (і навіть дальше, нагинаючись тулубом вперед) - настороженість, недовіра, заниження свого соціального статусу, визнання своєї слабкості. Досить часто на відстань руки вітаються малознайомі люди чи люди, які зустрічаються вперше.

У випадку, коли буде необхідність зробити громадянину зауваження або притягнути його до відповідальності за порушення встановлених правил, не потрібно без особливої на те потреби користуватися міліцейським свистком і підзивати його до себе пальцем або жезлом. Підійдіть до громадянина самі, назвіть своє звання і прізвище, віддайте військове вітання і в коректній формі, не ступаючи в суперечку, роз'ясніть, в чому полягає порушення і яка відповідальність за нього встановлена.

У випадку необхідності, в залежності від конкретної ситуації, запропонуйте громадянину пред'явити паспорт, посвідчення водія або інші документи.

Перевіряючи документи, пам'ятайте, що будь-який громадянин, якого зупиняє працівник міліції за те чи інше порушення, відчуває, як правило, своєрідне почуття, що здатне корінним чином міняти його поведінку. Ввічлива людина може раптом стати грубою, привітлива - агресивною, врівноважена -нетерплячою, спокійна - дратівливою, і, нарешті, сором'язлива - рішучою. Для того, щоб уникнути неприємних інцидентів, працівник міліції має завжди залишатися спокійним, ввічливим, уважним, готовим до рішучих дій.

Якщо той, кого перевіряють, веде себе грубо, не підвищуйте голосу. Доведіть до його відома, що за ображання службової особи він може бути притягнутий до відповідальності. Уважно вислухайте пояснення громадянина, і якщо в його діях присутні пом'якшувальні вину обставини, обов'язково врахуйте їх, приймаючи рішення. Недбало гортати документи, впускати їх на землю, розглядати під дощем у жодному випадку не дозволяється. Різкість та іронія у розмові з людиною, яку перевіряють, неприпустимі.

Закінчивши перевірку, складіть всі пред'явлені вам документи так, як вони були складені раніше, не роблячи нових загинань, і, якщо у затриманні громадянина, який піддавався перевірці, немає необхідності, поверніть його документи, вибачтесь, попрощайтеся.

Будьте витримані з громадянином, котрий знаходиться у нетверезому стані, навіть якщо він веде себе неправильно. На початку голосно, щоби чули оточуючі, вимагайте від такого громадянина зупинити порушення порядку. Якщо це не допоможе, роз'ясніть, яку відповідальність тягне за собою його поведінка, і після цього приймайте рішучі міри щодо запобігання порушення громадського порядку або доставляння порушника до чергової частини підрозділу.

Ніколи не відповідайте грубістю, особливо при затриманні злочинців і осіб, підозрюваних у скоєнні злочину. Використовуючи найменшу помилку у поведінці співробітника міліції, вони намагаються підбурювати до групових хуліганських дій осіб, схильних до порушення громадського порядку, щоб за їх допомогою зникнути. Слідкуйте за тим, щоб своєю поведінкою не спровокувати небажане розгортання подій.