Глава 6. Методи збільшення продовольчих ресурсів Основні питання теми

1. Резерви підвищення продуктивності агропромислового виробництва.

2. Тенденції науково-технічного прогресу в сільськогосподарському виробництві.

3. Біологічні резерви збільшення продовольчих ресурсів.

4. Нетрадиційні методи збільшення продовольчих ресурсів.

Основні поняття і терміни:

Продуктивність землі - здатність землі до відтворення в певних роз­мірах рослинної продукції. Визначається рівнем урожайності з одиниці посівної площі.

Науково-технічний прогрес у сільському господарстві - впровадження наукових досягнень у практику сільськогосподарського виробництва з ме­тою підвищення його продуктивності.

Хімізація сільського господарства - в рослинництві - використання мінеральних та органічних добрив; у тваринництві - додавання у корма відповідних поживних речовин; застосування хімічних речовин у боротьбі зі шкідниками та захворюваннями рослин і тварин.

Біологічні резерви збільшення продовольчих ресурсів - використання можливостей біологічної науки для підвищення урожайності рослин і продуктивності тварин. Це, особливо, такі її розділи як селекція рослин і генна інженерія.

Нетрадиційні методи збільшення продовольчих ресурсів - нові методи, які раніше не застосовувалася, зокрема використання мікроорганізмів, методи спеціальної зйомки з космосу, промислове виробництво нових форм їжі.

6.1. Резерви підвищення продуктивності агропромислового

виробництва

Успішне розв’язання продовольчої проблеми залежить від ефективності підприємницької діяльності у сфері агробізнесу. У свою чергу, така діяльність залежить від рівня інформованості підприємців про методи збільшення продовольчих ресурсів.

Найбільш дієвим методом збільшення виробництва продовольства є збільшення продуктивності одиниці посівних площ. Цей шлях є єдиною потенціальною можливістю, тому що придатні для ведення сільського господарства землі практично вже залучені до обігу і невикористаних земельних ресурсів немає.

Збільшення продуктивності землі досягається за допомогою зростання урожайності. Це забезпечується врахуванням таких факторів, як сортове насіння, мінеральні та органічні добрива, засоби захисту рослин. Найважливішим для забезпечення урожайності є сортове насіння. Останнім часом досягнуто значних успіхів у селекції високоврожайних сортів пшениці, рису, кукурудзи. Але необхідно мати на увазі, що нові високоврожайні сорти ростуть, головним чином, в особливому, обмеженому екологічному середовищі.

Наступний фактор – використання мінеральних та органічних добрив. Недосконалість агротехнічною обробки землі, ненормоване внесення добрів призводить до негативних екологічних наслідків, сприяє поширенню думки про необхідність зменшення використання мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин. До того ж ці засоби з кожним роком дорожчають. Проте на території колишнього СРСР у землю вносять значно менше мінеральних добрів, ніж в індустріально розвинутих країнах. Так, наприклад, у Голландії на один гектар вносять 300 кг. мінеральних добрів, а у нас – 120 кг., внаслідок чого врожайність зернових становить відповідно 70 і 18 ц з гектара. Посівні площі, які обробляють пестицидами, становлять у нас 30 – 35 % усіх оброблюваних площ, а в США – 90 %, у Японії – 100 %. Середня тривалість життя відповідно 70, 75 і 78 років (Экономика и жизнь. – 1990. - № 49. – с. 23).

Правильне використання мінеральних та органічних добрив у наших умовах може збільшити урожайність на 40 – 50 %, сприяє не тільки збільшенню виробництва сільськогосподарської сировини, але й поліпшенню якості продукції, що виробляється. Вона збагачується важливими поживними речовинами. У зерні підвищується вміст білка, в картоплі – крохмалю, в соняшнику – олії та ін. Більше того, рослини стають стійкими до несприятливих погодних умов, захворювань. Досліди показали, що для одержання високих та стійких урожаїв необхідно вносити на гектар не менше 450 – 500 кг. добрив.

Значну роль у підвищенні продуктивності тваринництва відіграє хімізація. З допомогою хімічних засобів можна збільшити виробництво тваринницької продукції на 40 – 50 %. Найважливіший напрямок хімізації тваринництва – підвищення вмісту білкових речовин у кормах. Це досягається додаванням у корми синтетичної сечовини. Інший напрямок – збагачення кормів вітамінами і стимуляторами росту, комплексне використання мікроелементів. Збитки від шкідників та захворювання складають до третини вартості сільськогосподарської продукції.

Хімізація сільського господарства дає найбільший ефект за умови раціонального поєднання її з меліорацією. У сучасному світі близько половини урожаю сільськогосподарських культур отримують зі зрошувальних земель, хоч вони і становлять 13 % оброблювальних площ. Меліорація ефективна, якщо вона здійснюється на великих площах.

За період з 1950р. по 2001р. зрошувальне землеробство збільшилося з 80 до 273 млн. га, з яких понад 2/3 припадає на країни Азії. (Мировая экономика и международный бизнес, с. 273).

Збільшення продовольчих ресурсів може бути досягнуте за допомогою зменшення до мінімуму збитків при сівбі, збиранні, транспортуванні та переробці сільськогосподарської продукції.

Збитки починаються при сівбі. Так, наприклад, у США норма висіву насіння пшениці на 1 га – 40 – 60 кг, що в 5 разів нижче нашої норми.

Збитки хлібних зернових досягають, залежно від продукції і країни, від 20 до 40 %. Причини збитків різноманітні: неякісне виконання збиральних робіт, втрати зібраного врожаю від шкоди, завданої комахами, гризунами і грибками в процесі зберігання, використання недоброякісної тари, незадовільна організація транспортування, використання недосконалого або погано функціонуючого борошномельного обладнання, недосконалий розподіл за фракціями продукції помолу та ін.

Частка втрат фруктів, які швидко псуються, та овочів при зберіганні, як правило, сягає 30 – 40 %.

Потенційні можливості задоволення потреб у молочних продуктах у нас у 36 разів вищі середньосвітового рівня. Але кількість молочних продуктів, отриманих з 1 млн. тонн молока, у нас нижча середньосвітового рівня. Причини – відставання потужностей молочної промисловості від виробничих можливостей сільського господарства, недосконалість обліку ресурсів молока, необґрунтовано великі витрати його як корму.