4.3. Організація виробництва у фермерських господарствах

Агробізнес може розвиватись у різних організаційних формах. Найпростішою організаційною формою агробізнесу є фермерське госпо­дарство. Найчастіше воно організується як сімейне господарство, сімейна ферма.

У 2003 році було прийнято Закони України "Про особисте селянське господарство" і "Про фермерське господарство". Згідно з Законом Укра­їни "Про особисте селянське господарство" діяльність, пов'язана з ве­денням особистого селянського господарства, не відноситься до підпри­ємницької діяльності, а тому цей закон не розглядається в даному кур­сі.

Згідно з Законом України "Про фермерське господарство" таке госпо­дарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогоспо­дарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою от­римання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермер­ського господарства відповідно до закону.

Фермерське господарство діє на умовах самоокупності і самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробниц­тво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних.

Реалізація сільськогосподарської продукції, що виробляється фер­мерським господарством, на вітчизняному ринку та її поставки на екс­порт, а також розрахунки з українськими та іноземними партнерами здій­снюються відповідно до законодавства України.

Фермерські господарства разом з іншими сільськогосподарськими то­варовиробниками мають право створювати обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, спілки, інші об'єднання, а також бути засновниками /учасниками/ господарських товариств.

Діяльність фермерського господарства починається з оцінювання основних природних факторів: землі, клімату й води. З такого оцінювання розпочинає своя книгу "Організація господарства на фермах" професор Колумбійського університету Т.Р. Хеджес.

Відомо п'ять найважливіших каналів, через які природні фактори можуть впливати на доходи, витрати й прибуток у фермерському гос­подарстві:

1. Вони великою мірою визначають можливість вирощування тих чи інших культур або організації інших галузей, впливають на вихід продукції й, таким чином, на валовий доход.

2. Вони зумовлюють технологічні й організаційні методи та за­ходи у рільництві, характер і розмір виробничих витрат.

3. Вони можуть створювати специфічні проблеми, які вимагають для ліквідації їх спеціальних заходів чи господарських прийомів, наприклад, дренування, планування поверхні, запровадження правиль­них сівозмін і захисту від заморозків. Це призводить до додат­кових витрат і підвищує витрати виробництва.

4. Вони диктують основні вимоги до організації тваринництва, створення пасовищ, годівлі, утримання тварин тощо.

5. Вони тісно пов’язані із сезонністю виробництва і строками виконання робіт, впливають на якість продукції її збут та ціну.

Для організації виробництва велике значення мають чотири основ­ні характеристики земельних угідь ферми: місце розташування і кон­фігурація ділянки, яку займає господарство, топографія місцевості, властивості ґрунту й обмеженість земельних ресурсів. Кожна з них прямо чи побічно впливає на прибуток, який одержує господарство, а також на розв'язання питань організації господарства.

Обмеженість земельних ресурсів являє собою головний фактор, який впливає на ціну землі й капітальні витрати, необхідні для купівлі ферми.

Приступаючи до розробки структури посівних площ, фермер повинен отримати відповіді на такі запитання:

1. Які земельні угіддя й типи ґрунтів є у даному господарстві, яку площу займає кожний з них та які їхні найважливіші фізичні властивості?

2. Яка порівняльна врожайність тих чи інших культур на різних ґрунтах і класах земельних угідь та які виробничі витрати припус­кає кожний із декількох можливих рівнів урожайності?

3. Який розмір валової виручки, витрат і прибутку з розрахунку на одиницю земельної площі характерний для різних культур при де­кількох рівнях урожайності, а також на різних типах ґрунтів чи класах земельних угідь? (АПК: экономика, управление. - 1991. -№ 3, с. 86-102. № 4, с. 89 – 102).

Сучасне сільське господарство потребує значних коштів. Для рен­табельного ведення сільськогосподарського підприємства фермер по­винен мати значний обіговий капітал. Фермери мають враховувати як постійні так і змінні витрати використання основних засобів вироб­ництва:

Грошові постійні витрати.

1. Поточний ремонт будівель.

2. Страхування.

3. Орендна плата.

4. Податки.

Негрошові постійні витрати.

1. Амортизація.

2. Процент на вкладений капітал.

Грошові змінні витрати.

1. Пальне.

2. Мастила.

3. Технічний догляд.

4. Ремонт машин та обладнання.

Фермеру важливо знати різні статті постійних та змінних вит­рат і розуміти, чим вони відрізняється. (АПК: экономика, управление. - 1991. - № 3. - с. 99-І05).

Для поліпшення ведення господарства та збільшення прибутків ферми необхідно вміти користуватися певними аналітичними метода­ми класифікації, зведення і оцінювання факторів. Відомі два мето­ди класифікації: метод економічного оцінювання виробничої одини­ці й метод бюджетного аналізу господарської діяльності ферми.

Перший метод може використовуватись для того, щоб оцінити про­дуктивність виробничої одиниці одного акра земельної площі чи од­нієї голови продуктивної худоби.

За допомогою другого методу планується вся господарська дія­льність або діяльність її головних галузей. Застосування цих мето­дів аналізу господарської діяльності дає змогу фермеру одержати певну вигоду, що дозволяє більш раціонально вести господарство.

Фахівець який займається аналізом, має сам вибрати або розроби­ти нормативи, що відтворюють умови, які, за його розрахунками, можуть вплинути на виробництво.

Щодо кожної конкретної ділянки земельної площі чи одиниці по­голів'я худоби нормативи мають включати велике коло відомостей:

1. Про вид матеріалів і послуг, необхідних для вирощування кожної культури, яка підлягає оцінюванню: насіння, добрива, отру­тохімікати, кількість праці, робота тракторів і машин у годинах та ін.

2. Про види матеріалів і послуг, які використовуються для вирощування кожного виду худоби чи виробництва продукції для її утри­мання, ветеринарного обслуговування, перевозок, отрутохімікатів та інших матеріалів і послуг.

3. Про кількісні показники усіх витрат для кожної культури чи галузі тваринництва, що підлягають оцінюванню.

4. Про купівельні ціни чи розмір витрат для усіх видів затрат, матеріалів та послуг.

5. Про обсяги продукції кожного виду виробництва.

6. Про ціни продажу продуктів. (АПК: экономика, управление. -1991. - № 7, с. 83- 105./ №9, с. 96-100).

При плануванні рентабельного рослинництва і тваринництва фермери мають вибирати між двома або декількома галузями для того, щоб вирішити, як найкраще розподілити постійний розмір земельної пло­щі, або незмінну кількість інших ресурсів. При цьому виникає такий тип економічних взаємовідносин, як співвідношення між продук­тами. Можуть бути такі форми цих співвідношень: конкуренція, взаємовиключення, взаємодоповнення, з погляду прибутку, поєднані ком­бінації (основний і побічний продукт).

При конкуренції фермер повинен визначити, яка комбінація двох культур, з точки зору посівної площі і урожайності, дасть більший доход.

Взаємовиключаючі співвідношення означають конфлікт між галузя­ми. Наприклад, в окремі роки фермери на Заході США спостерігають, як цукрові буряки стають антагоністами томатів. Це поясняється тим, що цукрові буряки є рослиною-господарем для листяної блохи, яка пе­реносить вірус, що уражає томати.

Взаємодоповнюючі галузі забезпечують більш високі доходи при даному рівні постійних витрат. Цей ефект часто пояснюють тим, що одна з культур є бобовою й сприяє накопиченим у ґрунті потрібних для іншої культури азоту чи гумусу або кращої для неї структури орного горизонту. Наприклад, пшениця та озимий горох.

Різні галузі тваринництва можуть взаємно доповнювати одна одну. Наприклад, свині і велика рогата худоба, тому що вони дають такі самі прирости при менших затратах кормів.

Сполучені продукти дають можливість підвищити доход. Приклад; виробництво зернових колосових культур, пресування соломи в паки для продажу її власникам молочних господарств. (АПК: экономика, управление. - 1992. № 11, с. 95-103).