Глава 4. Організаційна структура агробізнесу Основні питання теми

1. Землеволодіння і землекористування.

2. Інфраструктура агропромислового виробництва.

3. Організація виробництва у фермерських господарствах.

4. Основні організаційні форми агропромислового виробництва.

5. Форми і методи державного регулювання агробізнесу.

Основні поняття і терміни:

Природна родючість ґрунту - природна властивість ґрунту забезпечу­вати рослини необхідними поживними речовинами, водою впродовж усіх періодів їхнього росту і розвитку.

Штучна родючість ґрунту - створюється людиною в процесі ведення землеробства шляхом обробки ґрунту, внесення добрив» проведення мелі­оративних робіт та інш.

Економічна родючість ґрунту - проявляється в єдності та взаємозв'язку природної і штучної родючості і визначається таким показником як якість землі, тобто здатність землі до відтворення рослин, які на ній вирощуються.

Землеволодіння - означає таке користування землею, при якому її володар має право її обробляти і користуватися результатами своєї пра­ці, хоч і не в повній мірі, тому що він не обов'язково є її власником

Землекористування - означає, що особа, яка має таке право може ви­користовувати земельну ділянку в своїх інтересах.

Агросервіс - галузі та організації, які безпосередньо обслуговують сільськогосподарське виробництво.

Фермерське господарство - найпростіша форма організації агробізнесу;

Агрофірма - агропромислове підприємство, створене на базі сільськогосподарського підприємства, за наявності в ньому переробної ланки, а також потужностей зі зберігання і реалізації готової продукції.

Міжнародна продовольча компанія - МПК - форма організації агропромислового виробництва, яка реалізує власну продовольчу продукцію на світових ринках.

Державне регулювання агробізнесу - дії держави, спрямовані на створення оптимальних умов функціонування агробізнесу. Відбувається шля­хом розробки комплексних цільових програм та відповідного законодавства.

З точки зору організаційної структури у агробізнесі можна виділити такі рівні: первинні форми агробізнесу - національних агробізнес - міжнародний агробізнес.

Первинні форми агробізнесу представлені у більшості країн фермерськими господарствами, які можуть утворювати різні види фермерських кооперативів, а також агропромислових об’єднань, спільно з переробними підприємствами і збутовими організаціями. Наступний рівень - формування системи агробізнесу в масштабі окремої країни, який складає систему національного агробізнесу.

І, нарешті. агробізнес, який виникав у відношеннях між окре­мими країнами, тобто у міжнародному масштабі - міжнародний агро­бізнес.

Економічні відносини у агробізнесі розпочинаються з господарювання на землі.

4.1. Землеволодіння і землекористування

Вихідної матеріальною основою господарювання в системі агро­бізнесу є земля. З використання здатності землі плодоносити розпочинається процес агропромислового виробництва. На землі розміщуються посіви, а також тваринницькі ферми та споруди, вона використовується також як пасовище для худоби.

Як засіб виробництва земля має ряд особливостей: вона є не­замінним ресурсом; її використання з метою сільськогосподарського виробництва обмежене та зумовлене тими кліматичними умова­ми, в яких знаходиться дана ділянка; вона характеризується пос­тійним місцерозташуванням, її розміри просторово обмежені; розширити земельні угіддя можна лише за допомогою значних вкладень сил та коштів; земля належить до категорії основних фондів АПК.

Але вона відрізняється від інших основних фондів тим, що не має властивостей фізичного і морального зносу. При раціональному використанні її родючість зростає, а при надмірній експлуатації - падає.

У сільськогосподарському виробництві використовують землі різної якості. Поняття "якість землі" включає в себе родючість ґрунтів, рельєф та конфігурацію ділянок, кліматичні умови.

Але головна якісна характеристика землі - її родючість. Суть її полягає у природній властивості ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами, водою впродовж усіх періодів їхнього росту і розвитку.

Разом з тим, родючість землі формується не тільки з її природних властивостей, але й під впливом людини в результаті обробки землі. У зв'язку з цим розрізняють природну, штучну та економічну родючість ґрунту.

Природна родючість формується в результаті довготривалого ґрунтоутворювального процесу. Вона складається з сукупності хімічних, фізичних, біологічних та інших властивостей ґрунту, а також залежить від клімату та інших природних факторів.

Штучна родючість створюється людиною в процесі ведення земле­робства шляхом обробки ґрунту, внесення добрив, проведення меліо­ративних робіт та ін.

Економічна родючість ґрунту проявляється в єдності та взаємозв’язку природної і штучної родючості і визначається таким показ­ником як якість землі, тобто здатність землі до відтворення рос­лин, які на ній вирощуються.

Якість землі оцінується в балах. Причому оцінка може бути різною для різних культур.

Крім цього, велике значення має місце розташування земель від­носно великих населених пунктів, шляхів сполучення, пунктів при­йому та переробки сільськогосподарської продукції, баз матеріаль­но-технічного постачання та ін.

Оскільки площа земель обмежена, то дуже важливим є ефективне використання їх. Визначають ефективність використання землі шляхом порівняння результатів виробництва з кількісною, або її вартісною, бальною характеристикою.

Від того, кому належить земля, залежить характер земельних від­носин, який визначається тими правами, які мають особи, котрі обробляють землю. Право на землю може надаватись у таких формах як володіння, користування, розпорядження та власність.

Володіння означає таке користування землею, при якому її володар мав право її обробляти і користуватися результатами своєї праці, хоч і не в повній мірі, тому що він не обов'язково є її власником.

Право користування землею може здійснюватися на основі звичаїв, що склалися або у встановленому законом порядку. Воно означає, що особа, яка має таке право, може використовувати земельну ділянку в своїх інтересах. Але користування ще не дає права власності на землю. Користувач одержує землю в її власника на основі договору оренди, в якому визначаються умови користування. Власність на землю виражається у праві власника володіти, розпоряджатися й користу­ватися землею та вирощеною на ній продукцією. Разом з тим, треба мати на увазі, що право власності на землю може мати певні обмеження. Це може виявлятися в обмеженні розмірів земельних ділянок власника. Окрім того, в цивілізованих країнах діють закони, що охороняють землю від дій користувачів й землевласників, які мо­жуть завдати їй шкоди і знизити родючі якості.

Власність на землю може бути індивідуальною, колективною і державною. Це зумовлює різні форми господарювання на землі.

Індивідуальна, або приватна, власність на землю є виробничою ос­новою для ведення різних форм фермерського господарства.

Колективна власність на землю реалізується у різноманітних формах кооперативних господарств.

Прикладом державної форми власності можуть бути такі господар­ства як радгоспи, які в результаті роздержавлення і приватизації можуть перетворюватися в інші форми власності та ведення господар­ства.

Різноманітність форм власності й форм господарювання зумовлює різні комбінації індивідуальних, колективних і державних господарств.

Викладений вище порядок землекористування є вихідною основою проведення земельної реформи в Україні.

Земельна реформа є складовою економічної реформи, що здійснюється в Україні у зв'язку з її переходом до ринкових відносин. Завдан­ня цієї реформи - перерозподіл земель з одночасним наданням їх у власність громадянам, колективним господарствам, іншим підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального здійснення охорони земель.