1.3 Передумови формування міжнародної системи агробізнесу

Всі передумови формування міжнародної системи агробізнесу можна розділити на дві групи: об’єктивні і суб’єктивні.

До об’єктивних передумов відносяться природні умови, яки визначають можливість та спеціалізацію ведення сільськогосподарського виробництва.

Перша природна умова – наявність земельних фондів, придатних для вирощування певних сільськогосподарських культур та для пасовищного скотарства.

Земельні фонди розподілені на земній кулі нерівномірно. Так, на долю Євразії припадає 60% оброблюваних земель світу. Але забезпеченість земельними фондами визначається з розрахунку їх кількості, яка припадає на душу населення. І тоді виявляється, що найменш забезпеченими сільськогосподарськими землями є країни Європи і Азії.

Показники землезабезпеченості без відомостей про якісний стан земель, їх продуктивність, будуть не повними. В зв’язку з цим, розроблено метод співставлення землезабезпеченості між окремими країнами світу з урахуванням не тільки кількісних показників, але й даних про якісний стан земель.

Врахування в єдиній системі агрокліматичних і ґрунтових умов можливе через показники біологічної продуктивності.

Найбільш забезпечені продуктивними землями країни є основними виробниками сільськогосподарської продукції. Забезпеченість такими землями – один з важливих факторів, який визначає місце кожної країни у міжнародному розподілу праці у галузі сільського господарства.

До іншої об’єктивної передумови слід віднести нерівномірність розподілу населення по території земної кулі.

Землезабезпеченість і кількість населення в окремих регіонах світу та окремих країнах не завжди співпадають. Крім того, певні сільськогосподарські культури вимагають відповідної якості землі і відповідного клімату, а тому можуть бути вирощені тільки у відповідних агрокліматичних умовах (наприклад, цитрусові, чай, кава та ін.) А тому виникає необхідність доставки такої продукції до місць споживання у міжнародному масштабі.

Суб’єктивні умови визначаються технічним рівнем сільськогосподарського виробництва і формами його організації, наявністю ринкового середовища та відповідного законодавства.

Проникнення у сільськогосподарське виробництво сучасної НТР, розвиток меліорації, впровадження нових сортів рослин і нових порід тварин веде до посилення інтенсифікації цього виробництва і, на цій основі, до розширення його товарності. А для того, щоб стати товарними, сільськогосподарські підприємства повинні орієнтуватися на ринкові зв’язки, можливість включатися в мережу шляхів сполучення, яка забезпечує достатньо низьку вартість перевезень.

Транспортний фактор особливо важливий коли необхідно реалізовувати продукцію, яка швидко псується. Так, знамените теплично – оранжерейне квітникарство Голландії своїм розвитком зобов’язане також відносній близькості споживача – найбільших міських агломерацій Англії, Франції, ФРН. Протилежний приклад дає Волога пампа в Аргентині. Її природні умови дозволяють вести незрівнянно більш інтенсивне сільське господарство, але цьому перешкоджає віддаленість країни від головних світових ринків збуту. (Страны и народы. том Земля и человечество. М. Мысль, 1978, с. 252).

В сучасному світі створюються умови для міжнародної спеціалізації у сільському господарстві.

Індустріалізація сільськогосподарського виробництва поступово зменшує його залежність від погодних умов, а в ряді випадків виникають такі виробництва, які зовсім ізольовані від впливу природного середовища (наприклад, бройлерне виробництво, тепличне господарство, відгодовування свиней).

Важливою передумовою формування міжнародної системи агробізнесу є форми організації сільськогосподарського виробництва. Від того, як організується ведення сільськогосподарського виробництва в певній мірі залежить рівень його товарності.

У сучасному світі форми організації сільськогосподарського виробництва визначаються характером суспільно-економічних відносин, які існують у різних країнах.

В зв’язку з цим, можна виділити три основні групи країн: індустріально-розвинуті країни, країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються.

В індустріально-розвинутих країнах переважної формою організації сільськогосподарського виробництва є фермерські господарства. За розмірами такі господарства в різних країнах можуть дуже відрізнятися. Наприклад у США середній розмір ферми – 150 – 160 га, а в країнах “Спільного ринку” – 10 га. (Страны и народы. том Земля и человечество. Глобальные проблемы. М. Мысль, 1985, с. 120).

Значна частина продукції фермерського господарства йде на експорт. (наприклад, у США – до 30%).

В країнах з перехідної економікою відбувається перебудова господарських відносин в АПК на ринкових засадах. Деякі з цих країн, в тому числі, Україна мають необхідні умови для активної участі в міжнародному агробізнесі.

Сільське господарство країн, що розвиваються, у минулому відігравало роль сировинного придатку до економіки своїх метрополій.

В сучасних умовах в цих країнах відбуваються аграрні реформи, виникає переробна промисловість. Це приводить до певних змін у структурі експорту. Розширюється експорт готової до споживання продовольчої продукції.

Роль цих країна в міжнародному агробізнесі визначається також і тим, що в них вирощуються деякі екзотичні рослини (цитрусові, чай, кава, банани), які не можуть бути культивовані в країнах з помірним кліматом. Експорт цієї продукції неухильно зростає.

Вирішальну роль у міжнародному агробізнесі відіграє така форма його організації як міжнародні продовольчі компанії. (МПК). Основна частина перероблюваного продовольства та значна частина сільськогосподарських продуктів, які надходять на міжнародний ринок, виробляються в рамках або під безпосереднім технологічним, фінансовим, організаційним впливом МПК (МЭ и МО, 1998, №8, с. 33).

Щодо законодавчого забезпечення розвитку міжнародного агробізнесу, то слід відмітити, що переважна більшість країн, які беруть в ньому участь, намагаються проводити протекціоністську політику, яка стимулює експорт продукції АПК національних товаровиробників.