40. Правове виховання та його форми. Правова інформованість.

Правове виховання - цілеспрямоване постійний вплив на людину з метою формування у нього правової культури та активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання - дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити його поважати і дотримуватися законів і підзаконні акти, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Ознаки (риси) правового виховання: будується на основі системи норм права; припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин - дозволений, зобов'язування, заборон. З'єднуючись в процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволу, зобов'язування, заборони стають первинними способами правового регулювання, що створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

спирається на можливість застосування примусової сили держави шляхом покладання юридичної відповідальності на правопорушників; охоплює суб'єкти права, не тільки дотримуються правові норми, але і схильні до правопорушень та порушили їх; здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів; здійснюється вихователями, які, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку. Цілі правового виховання: передача воспітуемим (індивідам, суспільним групам) певної суми правових знань, навичок, умінь; формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової установки на правомірну поведінку;

Форми правового виховання: - правове навчання; - правова пропаганда; - юридична практика; - самовиховання. Правове інформування передбачає систему вивчення законодавства, яка охоплює державних службовців, тобто це засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини. Цілі: - формування правових ідей, почуттів у правосвідомості; - передача воспітуемим певних правових знань.

41. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.

Законність - один з основоположних принципів діяльно­сті державних органів, громадських організацій, роботи по­садових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави.  Усі закони держави мають виражати волю й інтереси на­роду, бути конкретним виявом народовладдя.  За­конність розглядається у двох аспектах.  - законність як правовий режим точного і не­ухильного здійснення законів та інших нормативно-право­вих актів у всіх сферах державного і суспільного життя (означає явище, покликане створю­вати сприятливі умови для втілення приписів законів і підзаконних актів у повсякденну практику життя держави та су­спільства).  - законність як існування належного та ефек­тивного контролю за неухильним дотриманням приписів правових норм, виявлення правопорушень і притягнення вин­них у їх здійсненні до юридичної відповідальності.  Вимоги законності в правотворчості:   1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;   2) забезпечення верховенства закону по відношенню до інших правових актів, тобто дотримання субординації в нормативних актах (напр., укази президента повинні відповідати законам, акти уряду - указам президента);   З) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з дотриманням певної процедури;   4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого терміну дії, за винятком тих, які видаються на певні строки (напр., закон про бюджет на рік);   5) видання правових актів в тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними реквізитами.  

Вимоги законності у сфері реалізації права:   1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (дотримання і виконання обов'язків, наявність можливостей для використання суб'єктивного права);   2) гарантоване якісне застосування права, з урахуванням усіх обставин;  3) правильне тлумачення правових норм;   4) стабільність судової практики та ін   правозаконності означає, що в суспільстві, в якому стверджується сучасна ліберальна цивілізація, запановує неухильне і жорстке панування закону і в той же час сам закон - вже не продукт влади, її свавілля і свавілля , а вираз великих ліберальних цінностей, відродженого природного права, перш за все, невід'ємних прав людини.

Законність нерозривно пов'язана з демократією,  передусім тим, що законність є не­від'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. За­конність покликана охороняти суспільні відносини, соціаль­ні цінності суспільства, справедливість. Справжня демокра­тія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, значно впливає на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності.  Правозаконність - панування принципу законності і влади правових законів. Ця ознака внутрішньо притаманна демократії. Демократія має місце в тій державі, де існує правова влада, сутність якої виявляється в пріоритеті сили права над силою державної влади. Правозаконність має багато значень, які умовно можуть бути зведені до одного знаменника: всі владні дії, у тому числі й первинного носія державної влади - народу, обмежуються жорсткими правовими рамками. Це дозволяє: запобігти використанню державної влади більшістю населення проти меншості; спрямовувати всю діяльність органів держави і посадових осіб на забезпечення прав і свобод громадян та ін.